WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Використовують напівсинтетичні пеніциліни з аміноглікозидами. Із напівсинтетичних пеніцилінів зазвичай вживають метицилін — по 1-2,0 через 4 год внутрішньовенне крапельне чи внутрішньом'язово, добова доза — 12,0. У таких самих дозах призначають ампіцилін (пентрексил), карбені-цилін. Останній діє на синьогнійну паличку, стійку до інших антибіотиків пеніциліновї групи. Аміноглікозиди мають широкий спектр дії, їх можна вводити як внутрішньовенне, так і внутрішньом'язово. Найчастіше вживають гентаміцину сульфат по 80 мг через 8 год, у таких самих дозах — тобраміцину сульфат, амікацин.

З метою зменшення токсичної дії аміноглікозидів їх денну дозу можна вводити одноразово разом із цефалоспоринами тривалої дії. Ефективне внутрішньовенне введення тієнаму по 0,5-1,0 через 6-12 год.

Враховуючи поширеність анаеробної інфекції, в комплекс антибактеріальної терапії включають метронідазол.

Одним з методів профілактики бактеріального шоку при септичних станах є проведення форсованого діурезу. Цей метод передбачає попереднє водне навантаження (близько 1,5-2 л рідини внутрішньовенне) з наступним струминним уведенням діуретичних засобів (манітол, фуросемід, еуфілін). Одночасно слід проводити корекцію електролітного балансу та боротьбу з гіпо-протеїнемією. При необхідності пацієнтку переводять на штучну нирку.

Сепсис

Сепсис — загальнобіологічна проблема, оскільки процеси, що лежать у його основі, підходи до лікування та профілактики мають важливе значення для розуміння загальних механізмів гомеостазу та запалення. Згідно з попередніми уявленями, сепсис трактувався як патологічний стан, зумовлений попаданням у кров мікроорганізмів з гнійного вогнища. Клінічно неможливо диференціювати патологічний стан, зумовлений системною інфекцією, від змін, що викликані продуктами розпаду тканин.

У 1991 році було запропоновано термін "синдром запальної відповіді", і в тому випадку, коли доведено, що ця відповідь викликана інфекцією, її

слід вважати сепсисом. Наявність бактерій у крові без гнійників визначається як сепсис без метастазів (септицемія), а сепсис із метастатичними вогнищами — як септикопіємія.

Етіологія та патогенез. Провідну роль у виникненні сепсису відіграє грамнегативна флора — кишкова паличка, синьогнійна паличка, клебсієла, протей. Поряд з цими збудниками можуть бути стафілококи, стрептококи та інші мікроорганізми, часто — їх асоціації.

Менше ніж у половини хворих із клінічними проявами сепсису вдається виявити бактеріемію. Велика маса змертвілих, пошкоджених тканин може заміняти бактерії у пусковому механізмі генералізованої реакції організму. Одним із найбільш потужних пускових агентів сепсису є лшополісахарид мембран грамнегативних бактерій, який іменують ендотоксином.

У патогенезі сепсису та його ускладнень головну роль відіграють такі фактори:

• ендогенні медіатори;

• порушення периферичної мікроциркуляції;

• пригнічення функції міокарда, зменшення транспорту та споживання кисню тканинами.

Раніше вважалось, що реакція організму виникає під впливом безпосередньої дії бактеріальних токсинів. Зараз загальновизнаним є той факт, що організм сам продукує речовини, що викликають синдром системної запальної відповіді, септичний шок та поліорганну недостатність.

Під впливом інфекції, особливо грамнегативної, чи травми виникає поширена і неконтрольована активація мононуклеарних фагоцитів, що супроводжується звільненням великої кількості медіаторів запалення, яких є близько 40. Вони надходять у загальний кровоплин, викликаючи системну відповідь. Найчастіше первинним вогнищем інфекції є матка.

Клінічний перебіг. Септицемія перебігає бурхливо, хоча іноді може бути поступовий початок і клінічні симптоми виражені слабо. Головним симптомом є гарячка. Температура піднімається до 39-40 °С, з'являється або передує їй озноб. Однак, нерідко процес може перебігати при субфеб-рильній або навіть нормальній температурі. При генералізованій формі інфекції уражається нервова система, що проявляється у вигляді судом, ме-нінгеального синдрому, порушення психіки.

Легені — перший орган, функція якого декомпенсується. Клінічно це проявляється у вигляді задишки. Дуже рано з'являються зміни з боку серцево-судинної системи — зниження AT, тахікардія, екстрасистолія. Може розвинутись септичний ендокардит. Міокард також може уражатися, але прижиттєве це діагностується рідко. Можуть відзначатись ознаки ураження печінки, зміни її консистенції, болючість, порушення функцій — дезінтоксикаційної, білковотворної, виникають коагулопатії. На шкірі можуть з'являтись поліморфні висипання, переважно петехії, вона жовтушно-сіруватого відтінку. Нерідко розвивається ниркова недостатність.

Описана вище картина визначається поняттям поліорганної недостатності. Особливо несприятливе для прогнозу одночасне порушення функції печінки та нирок.

Лабораторними дослідженнями виявляють виражені зміни з боку крові. Як правило, відзначаються анемія, помірний лейкоцитоз, зсув формули вліво, анеозинофілія, лімфо- і моноцитопенія, висока ШОЕ (60-70 мм/год). Біохімічним дослідженням виявляють наявність дис- і гіпопротеїнемії, гіпо-каліємії, збільшення кількості залишкового азоту, сечовини. Відзначаються зміни вуглеводного обміну у вигляді гіпоглікемії.

Септикопісмія характеризується утворенням метастатичних вогнищ і перебігає хвилеподібно — періоди покращання змінюються погіршаннями стану, що збігається з утворенням метастазів у різних органах. Уражується ендокард (септичний ендокардит), можуть виникати також абсцеси легень, нирок, печінки, селезінки та інших органів.

Клінічними проявами септикопіємії може бути серцево-судинна недостатність (тахікардія, лабільність пульсу, схильність до гіпотензії), ознаки порушення функції ЦНС, що проявляються ейфорією, пригніченістю, порушенням сну. Збільшуються печінка та селезінка. Розвивається дихальна недостатність, порушується функція нирок.

Шкірні покриви бліді, сірі або жовтушні, іноді виникають петехії. У крові різко знижується кількість гемоглобіну та еритроцитів, розвиваються лейкоцитоз із різким зсувом вліво, лімфопенія, анеозинофілія, з'являється токсична зернистість нейтрофілів. Завжди є порушення білкового обміну, що проявляються гіпо- і диспротеїнемією; визначаються також гіповолемія та гіпоглікемія.

Лікування. При генералізованій септичній інфекції повинна проводитись комплексна інтенсивна терапія, що включає ліквідацію вогнища інфекції та змін в органах, які виникли у результаті генералізації процесу.

Якщо вогнищем інфекції є матка, її видаляють разом із трубами. Консервативна терапія повинна включати антибактеріальну — призначають антибіотики широкого спектра дії, не менше двох одночасно. Використання антибіотиків широкого спектра підвищує ймовірність дії на полірезис-тентні бактерії. Найраціональніше застосовувати комбінацію цефалоспори-нів третьої генерації: цефтріаксон, цефотаксим, цефтазидим з аміногліко-зидами — гентаміцином та амікацином, причому амікацин може бути препаратом вибору. Ефективним може бути поєднання синтетичних пеніцілінів з аміноглікозидами. Внутрішньовенно крапельне вводять бензилпеніцилін — 5-10 млн ОД через 12 год або карбеніцилін — по 2 г через 4-6 год, поєднуючи з одночасним введенням аміноглікозидів — гентаміцину — по 80 мг через 8 год, канаміцину — по 0,5 через 6 год або амікацину із розрахунку 10 мг/кг/добу у 2-3 прийоми. Доцільно поєднувати введення аміноглікозидів із внутрішньовенним введенням цефалоридину чи цефазоліну по 1,0 через 6-8 год, із кліндаміцином (Далацин-Ц) — по 300-600 мг в/в через 8-12 год, а потім — по 900 мг через 12 год. З метою зменшення токсичності аміноглікозидів їх добову дозу можна вводити одномоментно, особливо у поєднанні із цефалоспоринами тривалої дії. Такий метод достатньо ефективний і більш безпечний при лікуванні важких бактеріальних інфекцій. Слід пам'ятати, що ці комбінації недостатньо ефективні при клостридіальній інфекції. Для впливу на анаероби необхідно використовувати найновіші пеніциліни (піперацилін, аелоцилін) та цефалоспорини (цефотаксим, цефокситин). Ефективним для лікування сепсису є іміпенем (тієнам — у дозах від 1,0 до 4,0 на добу). Його можна вводити як внутрішньовенне, так і внутрішньом'язово. Цей препарат можна використовувати для монотерапії, тим більше, що він ефективний як проти аеробів, так і анаеробів.

У випадках, коли вдалось ідентифікувати мікрофлору, вибір антибіотика повинен базуватися на її антибіотикочутливості. Що стосується шляхів уведення антибіотиків, то крім традиційних— внутрішньом'язового та внутрішньовенного, — при гінекологічному сепсисі можна використовувати ен-долімфатичний шлях. Вводять сульфаніламіди, нітрофуранові препарати, метронідазол, проводять імуностимулюючу та імунозамінну терапію (анти-стафілококова плазма, гаммаглобулін, лейкомаса, Т-активін, тималін); десенсибілізуючу терапію (супрастин, димедрол), протизапальну — стероїдну (глюкокортикоїди) і нестероїдну (аспірин, індометацин).

Loading...

 
 

Цікаве