WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Діагностика. Базується на даних анамнезу, об'єктивного дослідження, лабораторних даних та даних додаткових методів дослідження.

Одним з важливих методів, який використовують для діагностики сальпінгоофориту, є ехоскопія. Діагностичну цінність цього методу збільшує використання вагінальних датчиків.

У молодих жінок, які планують вагітність, слід використовувати лапароскопію, тим паче, що одночасно з нею можна проводити лікувальні процедури.

Лікування гострого сальпінгоофориту проводиться виключно у стаціонарі. Створюється строгий постільний режим, призначається легка для засвоєння їжа, адекватна кількість рідини. Слідкують за функцією кишечника та сечовипусканням.

Призначають антибіотики з урахуванням чутливості мікрофлори. До отримання результатів бактеріологічного дослідження призначають антибіотики широкого спектра дії. Хороший ефект дає вживання напівсинтетичних пеніцилінів. При важкому перебігу призначають комбінації антибіотиків: кліндаміцин + хлорамфенікол, гентаміцин + лінкоміцин, докси-циклін, клацид, цефобід, цифран, клафоран, далацин С, уназин.

При підозрі на анаеробну флору призначають метронідазол, у важких випадках — внутрішньовенне. Після нормалізації температури і зникнення симптомів подразнення очеревини антибактеріальну терапію проводять ще протягом 5 днів. Здійснюють детоксикаційну терапію, парентеральне вводять 5 % розчин глюкози, поліглюкін, реополіглюкін, білкові препарати, середники, що коригують кислотно-лужний стан — 4-5 % розчин бікарбонату натрію. Бажано призначати десенсибілізувальні препарати.

З фізичних методів лікування використовують холод на низ живота. Оптимальним методом лікування гострого сальпінгоофориту у жінок репродуктивного віку є поєднання антибактеріальної терапії з лапароскопічною санацією та активним дренуванням малого таза.

За наявності тубооваріальної пухлини виправданим вважається евакуація вмісту пухлини шляхом пункції з промиванням і наступним введенням антибіотиків через ту саму голку. Якщо, незважаючи на евакуацію вмісту, стан хворої не покращується, необхідно вдаватись до оперативного втручання.

У підгострій стадії рекомендують аутогемотерапію, ін'єкції алое, ультрафіолетове опромінення, електрофорез, вібромасаж. Ці процедури проводяться на фоні антибактеріальної терапії під контролем клінічних та лабораторних показників. Раціональне використання цих заходів допомагає

запобігти переходу запального процесу в хронічну стадію, виникненню необоротних змін (спайки, рубці, склероз).

Хронічний сальпінгоофорит. Найчастіше хронічний сальпінгоофо-рит є наслідком недолікованого гострого процесу. Хронічна стадія захворювання характеризується наявністю інфільтратів, розвитком сполучної тканини, склеротичними процесами, втратою фізіологічних функцій труби. Нерідко при тривалому перебігу процесу виникає непрохідність труб з утворенням спайкового процесу навколо яєчника (рис. 89). Перитубарні та периоваріальні спайки перешкоджають захопленню яйцеклітини.

Клінічна картина. Основні скарги хворих на хронічний сальпінгоофорит — тупий ниючий біль внизу живота, що посилюється при переохолодженні, перед чи під час менструації. Він іррадіює у пахові ділянки, крижі, вагіну. Особливо відчутний біль за ходом тазових нервів (тазові плексити, гангліоневрити, що виникли в результаті хронічного запального процесу). Нерідко суб'єктивні відчуття не відповідають анатомічним змінам з боку органів таза (залишкові явища). У багатьох жінок з'являються розлади менструальної функції — олігоменорея, поліменорея, альгодисменорея тощо.

Зміни у маткових трубах та гіпофункція яєчників призводять до безплідності або до невиношування вагітності. Спостерігаються розлади секреторної функції — виділення, які нерідко бувають проявами супутніх захворювань — ендоцервіциту, кольпіту. Частина жінок скаржиться на розлади статевої функції — зниження лібідо, болючий коїтус. Трапляються порушення функції суміжних органів (бактеріурія, цистит), гепатобіліарної системи.

Перебіг хронічних сальпінгоофоритів тривалий, з чергуванням загострень, що виникають на тлі переохолодження, перевтоми та інших факторів, з ремісіями. При такому перебігові у процес втягується нервово-ендокринна система, і захворювання набуває полісистемного характеру. Загострення захворювання може проявлятися у двох варіантах: зростає секреція — ексудативний процес у придатках, посилюється їх болючість, підвищується кількість лейкоцитів, прискорюється ШОЕ; у другому варіанті на перший план виступають загальні симптоми: посилення суб'єктивних больових відчуттів, погіршання самопочуття, зниження працездатності. Іноді спостерігаються невротичні реакції — результат порушень у нервовій системі, що виникли внаслідок тривалого запального процесу.

Діагноз. Правильно зібраний анамнез (виявлення перенесених після абортів запальних процесів, ускладнених пологів, внутрішньоматкових процедур, провокуючих факторів) дає можливість запідозрити наявність хронічного запального процесу. При цьому слід пам'ятати, що первинний хронічний перебіг сальпінгоофориту трапляється більше ніж у 60 % випадків.

Гінекологічне дослідження не завжди дає чіткі дані, за якими можна судити про наявність хронічного запального процесу. Необхідно звернути увагу на стан придатків матки, крижово-маткових зв'язок, стінок таза. Іноді визначаються грубі анатомічні зміни — при наявності гідросальпінкса, пе-ритубарних та періоваріальних спайок. Із додаткових методів обстеження використовують ультразвуковий, ендоскопічний (лапаро- та кульдоскопія) та гістеросальпінгографію. УЗД дозволяє діагностувати хронічний сальпінго-офорит у випадку наявності грубих анатомічних змін, рідини в маткових трубах. Лапароскопія повинна проводитись у хворих із безплідністю, больовим синдромом, при тривалому і безуспішному лікуванні. Лапароскопічна картина при хронічному сальпінгоофориті має такі ознаки: порушення прохідності маткових труб, їх гіперемія, перитубарні спайки, гідросальпінкси, вузлуватий сальпінгіт. Діагностична точність гістеросальпінгографії при хронічному сальпінгоофориті недостатня, проте використання її обов'язкове для початкової оцінки органів малого таза при безплідності.

Використовуючи ці методи діагностики, слід виключити захворювання, що нерідко перебігають з подібною до сальпінгоофориту картиною, а саме: зовнішній ендометріоз, міома матки із запальними змінами, кісти, кістоми.

Лікування хронічного сальпінгоофориту проводиться з урахуванням патогенезу та клінічних проявів. Воно повинно спрямовуватись на досягнення протизапального та знеболювального ефекту, підвищення захисних сил організму, відновлення порушених функцій статевого апарату, нервової та ендокринної систем.

Лікування антибіотиками проводиться лише в окремих випадках, а саме: у період загострення, якщо у клінічній картині переважають ознаки запальної реакції; якщо під час гострої або підгострої стадії не проводилась раціональна терапія антибіотиками; під час проведення фізпроцедур чи введення препаратів, що можуть спровокувати загострення (продігіозан, тканинні препарати). Із протизапальних препаратів призначають нестероїдні — вольтарен, бутадіон. З метою підвищення захисних сил організму вживають імуномодулятори —декарис, Т-активін. Також слід проводити тканинну терапію — ФІБС, алое, аутогемотерапія.

Велике значення має знеболювання, як медикаментозне, так і голкорефлексотерапія, психотерапія. Особливе місце у лікуванні хронічних саль-пінгоофоритів посідають фізичні методи лікування, які можна використовувати як під час ремісії, так і в період загострення. Під час загострення процесу фізіотерапію проводять у стаціонарі, а під час ремісії її можна призначити в амбулаторних умовах чи умовах денного стаціонару.

Призначають ультразвук, який має болезаспокійливий та фібролітич-ний вплив, діадинамічні, синусоїдальні та модулюючі струми високої частоти. Ефективним може бути призначення електрофорезу із цинком, міддю, йодом. Проводиться лазерна та магнітолазерна терапія.

Виражений лікувальний ефект спостерігається при використанні грязьових, озокеритових чи парафінових аплікацій, тампонів, а також бальнеотерапії — ванн, вагінальних зрошень мінеральними водами. Ці процедури можна проводити як під час санаторно-курортного лікування, так і у місцевих умовах.

Для усунення залишкових явищ запального процесу необхідно широко використовувати регіонарний масаж, лікувальну гімнастику. Можна проводити ручний (сегментарний, точковий), вібраційний та гінекологічний масаж (при інфантилізмі, рубцях, спайках).

Loading...

 
 

Цікаве