WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Клініка. За клінікою виділяють типовий, атиповий та безсимптомний перебіг інфекції (вірусоносійство).

Для типового перебігу захворювання характерні генітальні та екстра-генітальні ознаки. Екстрагенітальні симптоми: підвищення температури тіла, міалгія, головний біль, нудота, герпетичні висипання на обличчі, порушення сну. Генітальні прояви: у ділянці нижніх відділів статевої системи — вульви, піхви, шийки матки, біля уретри чи промежини — на тлі гіпере-мованої чи набряклої слизової з'являються окремі або множинні везикули розміром 2-3 мм, які існують упродовж 2-3 днів. Тоді везикули розриваються і в їх основі утворюються виразки неправильної форми, вкриті жовтим нальотом. Виразки загоюються за 2-4 тижні, не утворюючи рубця. При цьому хворі скаржаться на відчуття болю, свербіння, печіння в ураженій ділянці, тяжкість у нижніх відділах живота.

Клінічні прояви перебігають у трьох формах:

І — гостра первинна;

II — хронічна рецидивна;

III — атипова.

Залежно від локалізації, розрізняють три стадії герпетичного процесу:

І стадія — ураження герпесом зовнішніх статевих органів;

П стадія — ураження піхви, шийки матки, уретри;

III стадія — ураження матки, придатків, сечового міхура.

Діагностика грунтується на даних анамнезу, скарг, об'єктивного дослідження, виявленні ВПГ-2 чи його антитіл у сироватці крові хворої. Найбільш достовірним вважається метод знаходження збудника у виділеннях з піхви, шийки чи порожнини матки та уретри. Для експрес-діагностики застосовують метод флюоресціюючих антитіл та імунопероксидазний метод. Існує електронно-мікроскопічний шлях розпізнавання ВПГ-2 та метод вирощування вірусів у культурі тканин з наступним вивченням його властивостей.

Лікування складає труднощі у зв'язку з частими рецидивами захворювання та можливістю реінфекції.

Противірусні препарати за механізмом дії належать до трьох основних груп:

• інгібітори реплікації вірусної нуклеїнової кислоти;

• інтерферон і сполуки, що мають інтерфероніндукуючу активність;

• сполуки з іншим механізмом противірусної дії.

Складність лікування зумовлена специфікою вірусів як класу облігат-них внутрішньоклітинних паразитів. У результаті розкриття природи вірусів на молекулярному рівні, що дозволило цілеспрямовано втручатися у цикл репродукції вірусів, створено нові препарати, що мають вплив на ріст і розвиток вірусів, зокрема зовіракс (ацикловір, віролекс). Застосовують ацик-ловір по 600-1200 мг на добу всередину чи внутрішньовенне, а також алпі-зарин, фоскарнет, вальтрекс, герпевір.

Місцева терапія: сидячі ванни, спринцювання розчинами перманганату калію, відвару ромашки тощо. Місцеве застосовують мазі: мегасин-3 %, бо-нафтон-3 %, алпізарин-3 %.

Для лікування рецидивів використовуються противірусні хіміопрепарати, герпетичні вакцини, протирецидивну імунотерапію.

Гострокінцеві кондиломи

Етіологія. Збудником гострокінцевих кондилом (condylomata acumi-nata) (рис. 97) є папіломавіруси XVI і XVIII типів, які передаються статевим шляхом. Ці надзвичайно стійкі до дезінфекційних речовин віруси вби-

ває висока температура при автоклавуванні. Інкубаційний період гострокінцевих кондилом триває від 1 до 9 місяців. Захворювання часто трапляються в осіб, які ведуть активне статеве життя з багатьма сексуальними партнерами. Папіломавіруси є причиною генітального раку. Ці пацієнтки мають у 1-2 тисячі разів більше шансів захворіти на рак, ніж здорові. Гострокінцеві кондиломи можуть перероджуватись у рак у 6-26 %.

Клініка. На початку захворювання над поверхнею шкіри великих статевих губ, пахових та міжсідничних складок, періанальної ділянки та слизової оболонки уретри, ануса, піхви, шийки матки з'являються поодинокі, рожеві, іноді з сірим відтінком утвори, які мають тонку ніжку, рідше — широку основу. Гострокінцеві кондиломи можуть розростатися, зливатися між собою (рис. 99). Ці утворення нагадують цвітну капусту з дрібночас-точковою поверхнею, характеризуються тривалим перебігом. У хворих із задавненим процесом кондиломи можуть бути настільки великими, що нагадують пухлину. Вони можуть ускладнюватися приєднанням вторинної бактеріальної інфекції, при цьому з'являються значні виділення з неприємним запахом, біль, свербіння. Кондиломи зумовлюють труднощі при ходінні, статевих зносинах. При вагітності й під час пологів кондиломи можуть спричинювати кровотечу. У 15-17% хворих спостерігається регрес кондилом, особливо тих, які виникли під час вагітності.

Діагностика клінічна. Враховують часточкову поверхню, м'яку консистенцію, розміщення на вузькій ніжці. Диференційний діагноз в основному проводять із широкими сифілітичними кондиломами (рис. 98), які щільно розміщуються на широкій основі, бурого, іноді мідно-червоного кольору, немає часточкової структури, є прояви сифілісу.

Лікування. При великих кондиломах проводять лазерокоагуляцію. Вона набагато ефективніша, ніж кріодеструкція і діатермокоагуляція. Для лікування невеликих кондилом можна застосовувати резорцин (їх присипають порошком резорцину або зрошують його розчином в 70 % етиловому спирті), ЗО % спиртовий розчин подофіліну та кондилін. Ефективним сучасним препаратом є солкодерм.

Контагіозний молюск

Етіологія. Збудником захворювання (molluscum contagiosum) є вірус, який передається при безпосередньому контакті із хворим або при користуванні предметами, що були у хворих. У дорослих основний шлях зараження статевий. Діти хворіють частіше. Інкубаційний період — від 2 тижнів до 1-9 місяців.

Клініка. На шкірі утворюються маленькі-напівсферичні, щільні вузлики діаметром 5-7 мм, які можуть зливатися, утворюючи конгломерати діа-

метром 1-3 см. Поверхня вузликів може бути напівпрозора або тілесного кольору з восковим відтінком (рис. 100). Місця локалізації: зовнішні статеві органи, промежина, лобок, стегна, обличчя. Контагіозний молюск може існувати тривалий час.

Діагностика клінічна. При стискуванні пінцетом з вузлика виділяється біла сироподібна маса.

Лікування. Елементи видавлюють пінцетом, змащують розчином йоду, 10 % бетадином, соком часнику, використовують кріотерапію.

Цитомегаловірусна інфекція

Збудником є цитомегаловірус. Відсоток інфікування жінок, за даними світової літератури, дуже високий. У Західній Європі він становить від 50 до 85 %. Серед вагітних із звичним невиношуванням інфікованих 70 %.

Цитомегаловірус, який проник в організм, персистує в ньому тривалий час, виділяючись при цьому зі слиною, передається при статевих контактах.

Клініка. Основними ознаками інфікування є екстрагенітальні симптоми: ураження ЦНС, тромбоцитопенія, ураження печінки, часті пневмонії. Інфікування плода під час вагітності призводить до вроджених вад розвитку плода (мікроцефалія, глухота), захворювань, що проявляються в новонароджених та в дитячому віці (церебральний параліч, м'язова слабкість).

Проявляється у вигляді цервіциту й ерозій шийки матки, кольпіту, вуль-віту й інших запальних захворювань, які перебігають у субклінічній формі.

Діагностика: проводять вірусологічне дослідження крові, сечі. Ци-тоскопічний аналіз осаду слини, сечі ґрунтується на властивості цитомега-ловірусу проникати в клітину і утворювати великі внутрішньоядерні включення. Розміри інфікованої клітини значно збільшуються, утворюється так звана цитомегалічна клітина, яку образно називають "совине око".

Серологічні методи: дослідження компонентів зв'язуючих антитіл до ЦМВ (позитивним вважається титр 1:8 і вище). Використовують метод непрямої імунофлюоресценції, ДНК-діагностики (полімеразна ланцюгова реакція).

Лікування. Основною метою є корекція порушень імунного статусу організму. Застосовують препарати для стимуляції імунітету (левамізол, Т-ак-тивін, імуноглобулін, настойка женьшеню). Можна проводити мазеві аплікації та ін'єкції в шийку матки лейкоцитарного інтерферону, імуноглобулі-ну з підвищеним титром антицитомегаловірусних антитіл — препарат "Ци-тотект". Специфічні противірусні препарати широкого спектра дії (вальт-рекс, ацикловір, рибавірин, ганцикловір, бонафтон) малоефективні.

Профілактичні заходи: уникнення випадкових дошлюбних і позашлюбних статевих зв'язків, використання презервативів, дотримання правил особистої та загальної гігієни.

Туберкульоз статевих органів

Туберкульоз статевих органів є захворюванням вторинним. Первинне вогнище локалізується найчастіше в легенях. Захворювання викликають мікобактерії туберкульозу, які заносяться у статеві органи з легень або кишечника переважно гематогенним шляхом. Хворіють здебільшого жінки віком 20-40 років. Туберкульозне ураження виявляють у 5-8 % хворих, які лікуються з приводу запальних захворювань статевих органів, і у 1-3 % хворих на сальпінгоофорит. Мікобактерії туберкульозу потрапляють у статеві шляхи найчастіше у дитячому віці, а клінічні ознаки захворювання з'являються у період статевого дозрівання, з початком статевого життя, після переохолодження, захворювань, що призводять до зниження імунітету тощо.

Loading...

 
 

Цікаве