WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

целій грибка, злущені епітеліальні клітини та лейкоцити. Виникають везикули, які зливаються між собою, на їх місці утворюються ерозії, що покриваються кірочками.

Діагностико. Діагноз базується на клінічній симптоматиці, даних огляду, кольпоскопії, бактеріоскопічних та бактерологічних методів.

Лікування. При гострій формі захворювання лікування проводиться орунгалом — по 200 мг 2 рази на день — 3 дні; при хронічній формі — по 100 мг 2 рази на день упродовж 6-7 днів, потім протягом 3-6 менструальних циклів — по 1 капсулі у перший день циклу. Висока ефективність лікування спостерігається при використанні дифлюкану — 150 мг на 1 прийом, а також Гіно-Певарилу по одній свічці (150 мг) на ніч протягом 3-х днів, при рецидивах — по 1 свічці (50 мг) 2 рази на добу 7 днів, а також нанесення крему на голівку статевого члена статевому партнеру — 10 днів. Другим етапом лікування є нормалізація мікробіоценозу піхви.

Профілактика. Раціональне проведення антибактеріальної терапії — дотримання оптимальних доз та тривалості курсу лікування антибіотиками, вчасне застосування протигрибкових засобів із профілактичною метою. Уникнення дошлюбних та позашлюбних статевих зв'язків, використання презерватива для запобігання потраплянню грибків у статеві шляхи жінки.

Ентеробіоз (гострики)

Етіологія. Збудник ентеробіозу — гострик, двостатевий гельмінт, довжина якого — 2-12 мм. Яйця виділяє самка.

Епідеміологія. Джерелом інвазії є людина. Гострики належать до контактних гельмінтів. Шлях зараження — фекально-оральний. Паразити селяться у дистальному відділі тонкої кишки, у сліпій і проксимальній частинах ободової кишки. Запліднена самка опускається у пряму кишку, звідси виповзає назовні й відкладає яйця у періанальних складках і на шкірі промежини. Виникають сильне свербіння, печія, хворі розчухують промежину. Яйця можуть потрапляти також на постіль, у воду, харчові продукти, зараження відбувається через рот.

Клініка. Інкубаційний період триває близько 15 діб. Хворі скаржаться на свербіння і печію, частіше вночі, в періанальній ділянці. У дівчаток гострики, заповзаючи до вульви, можуть призводити до вульвовагініту. Хворі скаржаться на розлади функції кишок, головний біль, безсоння, дратівливість.

Діагностика. Діагноз підтверджують овоскопією матеріалу, отриманого з періанальних складок і піднігтьових просторів.

Лікування. Зовнішні статеві органи обробляють антисептичними розчинами. Одночасно використовують піперазин, мінтезол, вермокс, ірвіній, памоат для видалення гельмінтів з кишечника. Обов'язковою умовою є лікування всіх членів сім'ї.

Профілактика. Профілактичні заходи спрямовані на запобігання інвазії інших людей. Велике значення має санітарно-гігієнічне виховання дівчаток. У дитячих садках та яслах систематично оглядають дітей. В епідосередку проводять хіміопрофілактику, вологе прибирання, знезаражують дитячі горщики, стільчики, іграшки ошпарюванням або 5 % розчином хлорного вапна.

Сифіліс

Сифіліс (syphilis) — інфекційне венеричне захворювання, що передається переважно статевим шляхом.

Етіологія. Збудником хвороби є мікроорганізм бліда трепонема (Тге-ponema pallidum), яка при дослідженні під мікроскопом має вигляд тонесенької блідої хвилястої ниточки, що здатна до поступальних і коливальних рухів. Оптимальною для розмноження блідої трепонеми є температура 37 °С. Вона дуже чутлива до різноманітних зовнішніх впливів. Миттєво гине при кип'ятінні. Швидко гине при висиханні, під впливом різних дезінфекційних речовин, а також 90 % спирту. Тому при роботі із хворими на сифіліс негайно протирають руки спиртом і це оберігає від зараження під час випадкового контакту із сифілітичною висипкою, на поверхні якої можуть знаходитись збудники.

При температурі +4 °С (температура зберігання крові для переливання в холодильнику) бліда трепонема у донорській крові зберігається протягом доби, а потім гине.

Джерело зарамсення — хвора людина.

Можливі шляхи зараження:

• статевий — основний;

• при статевих збоченнях (орально-генітальні, гомосексуальні контакти).

• побутовий — переважно у дітей, при тісному побутовому контакті (коли дитина спить разом із хворими, користується спільними гігієнічними предметами тощо). Побутовий шлях зараження у дорослих трапляється надзвичайно рідко, наприклад при поцілунках, коли на слизовій оболонці губ рота є сифілітична висипка з вологою поверхнею, де знаходиться багато збудників;

• професійний — під час обстеження хворих на сифіліс, у яких на шкірі чи слизовій оболонці є висипка з вологою поверхнею;

• трансплацентарний (через плаценту) — у випадках, коли вагітна хвора на сифіліс, особливо вторинний. Тоді у дитини розвивається вроджений сифіліс;

• трансфузійний (надзвичайно рідко) — внаслідок переливання крові, взятої від хворого на сифіліс.

Клініка. З часу проникнення збудника в організм і до перших проявів хвороби минає в середньому 3-4 тижні. Це так званий інкубаційний період. Збудник уже потрапив до організму, але у хворої немає жодних скарг і проявів хвороби.

Після закінчення інкубаційного періоду тільки на місці заглиблення збудника з'являються перші прояви. Це так званий твердий шанкр (рис. 96). У самій назві підкреслюється важлива особливість — щільність в основі шанкру. Твердий шанкр — це поверхневий дефект шкіри чи слизової оболонки (ерозія), рідше — глибокий (виразка, яка при загоєнні залишає рубець). Твердий шанкр круглої або овальної форми, щільний в основі з чіткими, дещо піднятими краями і відсутністю запальних явищ навколо нього, неболю-чий, із гладенькою поверхнею і незначними серозними виділеннями, може нагадувати блюдечко. Величина — від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. Можливі варіанти, коли шанкр вкритий біло-жовтим нальотом кольору старого сала, рідко — кірочкою. У складках слизової оболонки ста-

тевих органів або ануса він може мати форму тріщини. У випадках, коли на поверхні шанкру утворюється чорна кірочка, яка не знімається, говорять про його ускладнення — гангренізацію (змертвіння). До атипових шанкрів відносять індуративний набряк: збільшується статева губа, вона щільна, при натискуванні ямка не залишається, суб'єктивних відчуттів немає. Рідко шанкр може розміщуватись на шийці матки, на стегнах, у ділянці лобкового горба.

Приблизно через тиждень при локалізації шанкру на статевих органах збільшуються пахові лімфатичні вузли (склероаденіт, бубон) з одного боку. Вони щільні, рухомі, неболючі, не з'єднуються із шкірою, не нагноюються. Рідше спостерігається двобічне збільшення пахових лімфовузлів. Це первинний період сифілісу, який від часу появи шанкру триває 6-8 тижнів (перші 3-4 тижні первинний серонегативний період, коли реакція Вассермана негативна, і наступні 3-4 тижні, коли реакція Вассермана позитивна). Діагностика у цьому періоді грунтується на анамнестичних даних (статевий контакт, наявність відповідного інкубаційного періоду, обстеження статевого партнера, виявлення блідої трепонеми на поверхні шанкру), позитивних серологічних реакціях (Вассермана, РІБТ, імунофлюоресценції). Без виявлення збудника чи позитивних серологічних реакцій встановлювати діагноз сифілісу не можна.

Через 6-8 тижнів після розвитку твердого шанкру у хворих може підвищуватися температура тіла, розвиватись нічний головний біль, біль у кістках. Це так званий продромальний період. У цей час збудники інтенсивно розмножуються, потрапляють у кров (трепонемний сепсис) і у хворих на шкірі

і слизових оболонках з'являється розсіяна висипка. Це означає, що сифіліс перейшов у вторинний період. Першою висипкою є розеоли — невеличкі (0,5-1 см) запальні червоні плями на шкірі тулуба, живота, кінцівок, які не спричиняють сверблячки, тимчасово зникають при натискуванні пальцем, не підвищуються над рівнем шкіри, не лущаться. Згодом з'являються вузлики (папули), дуже рідко — гноячки, може випадати волосся. У цей час на шкірі і слизових оболонках жіночих статевих органів можуть з'являтись ерозивні вузлики (папули). Вони негострозапальні, щільні, діаметром від кількох міліметрів до 1 см, з вологою поверхнею, на якій є багато збудників (блідих трепонем), тому вони дуже заразні. Вони теж не спричиняють суб'єктивних відчуттів. У результаті тертя і подразнення ці вузлики збільшуються, ущільнюються і перетворюються у так звані гіпертрофічні папули або широкі кондиломи, діаметром 0,5-1 см і більше, щільні, які підвищуються над рівнем шкіри, негострозапальні, неболючі при пальпації, поверхня рівна або горбиста, іноді волога.

На поверхні широких кондилом є теж дуже багато збудників — вони дуже заразні. Їх треба відрізняти від вірусних гострокінцевих кондилом (м'які, на ніжці, поверхня часточкова, як цвітна капуста). У цьому періоді сифілісу діагноз підтверджується виявленням на поверхні ерозивних папул і широких кондилом блідих трепонем, а також позитивними серологічними реакціями (реакція Вассермана, РІФ, РІБТ — реакція імобілізації блідих трепонем).

Loading...

 
 

Цікаве