WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Кліон Д використовують у вигляді вагінальних таблеток по 1 табл. на ніч протягом 10 діб. Місцеве можна застосовувати антисептичні розчини:

баліз-2, 0,002 % розчин хлоргексидину, трихомонацид.

Контроль вилікування проводять упродовж 2-3 менструальних циклів.

Профілактика. Надійним методом профілактики трихомоніазу є використання презерватива при випадкових статевих зносинах. У разі пошкодження останньогсічи здійснення статевого акту без його застосування слід ретельно обмити зовнішні статеві органи теплою водою з милом, а потім після сечовипускання провести спринцювання 0,05% розчином хлоргексидину біглюконату.

Урогенітальний хламідіоз

Урогенітальний хламідіоз (chlamidiosis urogenitalis) — досить поширена інфекційна хвороба, що передається, в основному, статевим шляхом. Спостерігається в жінок (уретрит, кольпіт, бартолініт, ендоцервіцит, ерозії, ендометрит, сальпінгіт, пельвіоперитоніт, проктит тощо) і навіть у новонароджених (зараження відбувається під час пологів). Частота цього захворювання у жінок із запальними процесами складає 50 %, крім того, хламідії є частою супровідною патологією у хворих на гонорею (40 %) і трихомоні-аз (40 %). За даними ВООЗ, щорічно у світі реєструється близько 90 млн. нових випадків цієї хвороби. Причина широкого розповсюдження хламіді-озу — малосимптомний перебіг, складність діагностики і лікування. Хворіють переважно жінки у віці 20-30 років.

Етіологія та патогенез. Збудником урогенітального хламідіозу є хламідії — грамнегативні бактерії (chlamidia trachomatis), які мають виражену тропність до циліндричного епітелію, розмножуються внутрішньоклітинне. Є дві основні форми хламідій — елементарні та ретикулярні тільця.

Елементарні тільця — це інфекційна форма збудника, яка забезпечує передачу інфекції, може існувати позаклітинне. У клітину може проникнути декілька елементарних тілець, які мають тенденцію до злиття, утворюючи у ній одне включення. Протягом 48-72 год відбувається руйнування інфікованих клітин з ушкодженням мембрани. Елементарні тільця, які виходять із клітин, інфікують нові клітини. Ретикулярні тільця — вегетативна форма хламідій, які утворюються в процесі розмноження всередині інфікованої клітини і є попередниками нового покоління елементарних тілець. Вони практично не спричиняють зараження. Мікроскопія дозволяє диференціювати обидва види тілець. Хламідії мають складну антигенну структуру

Хламідії дуже чутливі до дезінфекційних речовин. При температурі 35-37 °С упродовж 24-26 год позаклітинні хламідії втрачають вірулентність, а при температурі 95-100 °С упродовж 5-10 хв. — гинуть. У бавовняній тканині вони можуть зберігатися до двох діб при 19-20 °С.

Джерело зараження — хвора людина.

Шляхи зараження:

• статевий (основний);

• інтранатальний (уроджений, при проходженні через пологові шляхи),

• позастатевий (забруднені інфікованим матеріалом руки, інструменти, білизна, предмети туалету, спільна постіль).

Урогенітальний штам хламідій, крім ураження сечостатевих органів, може викликати також фарингіт, кон'юнктивіт, перигепатит, отит, пневмонії та інші захворювання, зокрема синдром Рейтера.

Клініка. Інкубаційний період триває від 5 до ЗО діб.

Основною первинною формою захворювання при хламідійному ураженні є ендоцервіцит, який може проходити безсимптомно або малосимптомно. У гострій стадії спостерігають гнійні (серозно-гнійні) виділення з каналу шийки матки, набряк і гіперемію її піхвової частини. У хронічній стадії виникають слизисто-гнійні виділення і псевдоерозія шийки матки. Хламідійний уретрит може перебігати безсимптомно або проявлятися дизуричними явищами. Специфічних симптомів, які б дозволили клінічно діагностувати хламідіоз, немає.

Сальпінгіт, спричинений хламідіями, характеризується такими самими симптомами, як і процес, викликаний іншими мікроорганізмами. Наслідком хламідійного сальпінгіту є безплідність.

Діагностика ґрунтується на даних анамнезу (тривало хворіють обидва партнери, безплідність). Остаточний діагноз встановлюють при виявленні хламідій у зіскребку з каналу шийки матки, піхви. Найточнішими є імуноферментні та імунофлюоресцентні методи.

Лікування. Необхідно одночасно лікувати жінку та її статевого партнера. На час лікування забороняють статеве життя, вживання алкогольних напоїв, гострої їжі, тривалі фізичні й психічні перевантаження.

Призначають препарати тетрациклінової групи (доксициклін, рондоміцин, морфоциклін), цифран, сумамед, таривід, антибіотики — макроліди (клацид, еритроміцин). Необхідно проводити також профілактику кандидозу дифлюканом — 150 мг, ністатином чи леворином (по 2 000 000 ОД на добу протягом лікування).

Урогенітальний мікоплазмоз

Етіологія. Збудником є Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalium, Ureaplasma urealyticum.

В етіології запальних захворювань жіночих статевих органів мають значення асоціації мікоплазм із трихомонадами, гонококами, хламідіями, анаеробами. Мікоплазми передаються статевим шляхом, широко розповсюджені серед населення.

Клініка. Мікоплазмова інфекція перебігає в гострій і хронічній формах та не має симптомів, специфічних для даного збудника, а також часто виявляється в практично здорових жінок. Для неї характерний торпідний перебіг, нерідко спостерігаються латентні форми інфекції репродуктивної системи. У жінок збудники можуть активізуватись під впливом менструацій, оральних контрацептивів, вагітності, пологів. Уреаплазми виділяють у пацієнток із кольпітом, цервіцитом, уретритом, частіше в асоціації з іншими мікроорганізмами, симптоматику яких див. у розділі "Неспецифічні запальні захворювання жіночих статевих органів".

Діагностика. Для виявлення уреаплазми використовують бактеріологічний метод. Матеріал отримують із гнійних виділень запальної бартолінової залози, вмісту маткових труб при сальпінгіті, тубооваріальних утворень із гнійним вмістом чи інших гнійниках малого таза. Проводять тест на уреазу (кольоровий показник), що грунтується на здатності уреаплазм виділяти уреазу, яка, впливаючи на реакцію середовища, змінює колір індикатора. Також використовуються серологічна діагностика (дослідження парних сироваток в РСК і РНГА), дослідження імунограми та обстеження на інші види інфекцій (хламідії, гонококи, трихомонади, вірус простого герпесу).

Лікування: етіотропне — використовуються протимікробні засоби з груп макролідів (еритроміцин, сумамед, рокситроміцин), тетрациклінів (тетрациклін, доксициклін), фторхінолони (ципрофлоксацин) тощо. Препарати цих груп застосовують не менше 10-14 днів з наступним лабораторним

контролем. Іншим напрямком лікування є стимуляція імунітету (імуноглобулін, левамізол, Т-активін, настойка женьшеню).

Профілактика, Обстеження жінок із групи ризику (повій, безплідних, із запальними процесами статевих органів), а також інші заходи, спільні для хвороб, що передаються статевим шляхом.

Кандидозний вульвовагініт

Кандидоз — поліорганне захворювання, яке викликається дріжджовими грибами, найчастіше роду кандида (Candida albicans, C. glabrata, C. tropi-calis) (рис. 95), може передаватися статевим шляхом. Поширена локалізація — в ділянці піхви, вульви, але бувають кандидозні ендоцервіцити, ендометрити, сальпінгіти.

Виникненню кандидозу сприяють:

• ендогенні фактори (захворювання, які перебігають протягом тривалого часу, знижують опірність організму, як-от: цукровий діабет, авітамінози);

• екзогенні чинники, що сприяють проникненню грибків в організм жінки і знижують загальну реактивність організму (тривале лікування антибіотиками), та фактори місцевого імунітету в слизовій піхви;

• висока патогенність грибків.

Виділяють такі види кандидозного вульвовагініту:

• первинний;

• антибіотикозалежний (що розвинувся внаслідок дисбалансу мікрофлори після лікування антибіотиками);

• пов'язаний із змінами в різних системах організму (приймання естрогенів, діабет, вагітність).

На фоні зниження захисних сил організму гриби, що раніше були сапрофітами, набувають патогенних властивостей. Внаслідок посилення ад-гезивності вони прикріплюються до поверхневого шару епітелію, викликаючи поверхневу запальну реакцію та десквамацію вагінальних клітин. Генітальний кандидоз переважно не викликає глибокого ураження слизової і дисемінації процесу, але при високій патогенності збудники проникають в інтра- і субепітеліальні ділянки, можливе розповсюдження і у вкрай важких випадках — дисемінація кандидозу.

Клініка. Для кандидозного вульвовагініту характерні скарги на відчуття свербіння, паління, болючості у вагіні, значні сирнисті виділення.

При огляді — слизова оболонка геніталій гіперемійована, набрякла, в складках — накопичення білих нашарувань, які являють собою псевдомі-

Loading...

 
 

Цікаве