WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Запальні захворювання жіночих статевих органів - Реферат

Особливості гонорейної інфекції:

• збільшення кількості капсулярних та L-форм гонококів;

• зниження чутливості гонококів до антибіотиків пеніцилінової групи;

• великий відсоток асимптомних та торпідних форм;

• часті реінфекції;

• часті рецидиви внаслідок неякісного лікування;

• урогенітальна інфекція часто змішана (гонококи, трихомонади, канди-да, хламідії, мікоплазми). При призначенні терапії цей факт необхідно враховувати.

Діагностика процесу грунтується на даних комплексного обстеження. Характерними є такі прояви захворювання: уретрит, бартолініт, ендоцерві-цит, двобічний сальпінгіт, проктит, пельвіоперитоніт. Але встановлювати діагноз гонорейної інфекції без лабораторного підтвердження не можна.

Діагноз гонореї підтверджується позитивними результатами бактеріологічного та бактеріоскопічного досліджень виділень з каналу шийки матки, піхви, сечівника. При хронічній гонореї з метою загострення процесу проводять так звану провокацію:

1) змащування слизової оболонки каналу шийки матки, піхви і сечівника 0,25 % розчином нітрату срібла;

2) введення гоновакцини, пірогеналу, продигіозану;

3) діатермія.

Мазки рекомендується брати на 2-4-й день менструації, після провокації — через 24, 48, 72 год, що дає змогу виявити гонококи.

Лікування проводять в умовах спеціалізованого стаціонару. Іноді хвору лікує в поліклініці лікар-венеролог.

З метою виявлення інших хвороб, що передаються статевим шляхом, та одночасного їх лікування необхідно здійснити всебічне клінічне та лабораторне обстеження хворої. При призначенні лікування слід врахувати клінічну форму, тяжкість процесу, наявність ускладнень. Лікування спрямовують на ліквідацію збудника, підвищення імунобіологічної реактивності організму, усунення вогнищевих проявів запальної реакції.

Основними препаратами при лікуванні гонорейної інфекції є антибіотики. При цьому потрібно врахувати, що гонорея часто поєднується з іншими захворюваннями, що передаються статевим шляхом: трихомоніаз, хламі-діаз, кандидоз, мікоплазмоз. Бажано призначати антибіотики, які діють одночасно і на вказані збудники: ципрофлаксацин, доксициклін, тробіцин, су-мамед, цефтріаксон, офлоксацин у поєднанні з метронідазолом, тибералом, наксоджином. Дозування антибіотиків з метою лікування гонореї у жінок здійснюють згідно з методичними рекомендаціями МОЗ України, а також анотаціями до ліків.

Гоновакцину використовують після неефективної антибіотикотерапії, а також при рецидивах із млявим перебігом, свіжих торпідних і хронічних формах захворювання (по 200-300 млн. мікробних тіл через 2-3 дні внутрішньом'язово). Для лікування вагітних жінок з гонореєю не застосовують

імунотерапію та антибіотики, які негативно впливають на плід. Для туалету зовнішніх статевих органів призначають 0,002 % розчини хлоргексиди-ну, рекутану, балізу-2. Місцеве лікування проводять при хронічній гонореї після ліквідації ознак гострого запалення. У хронічній і підгострій стадіях використовують фізіотерапевтичні методи: лазерне опромінювання, аплікацію парафіну, грязі, діатермію, індуктотермію, УВЧ.

Критерії вилікування від гонореї: зникнення суб'єктивних відчуттів та збудників інфекції у виділеннях з усіх вогнищ ураження, припинення виділень. На 7-10-й день після закінчення лікування антибіотиками визначають ефективність вилікування. Це роблять за допомогою бактеріоскопічного та бактеріологічного методів. Якщо в досліджуваному матеріалі гонококи відсутні, то проводять комбіновану провокацію: ін'єкцію гоновакцини, що містить 500 млн. мікробних тіл, змащування отвору сечівника 1 % розчином Люголя, а шийкового каналу — 0,5 % розчином срібла нітрату. Досліджують виділення із зазначених органів протягом 3 днів. Під час менструації беруть мазки, після її закінчення проводять провокацію і через 24,48, 72 год досліджують виділення. Такі обстеження проводять упродовж 2-3 менструальних циклів. При негативних результатах дослідження хвору знімають з обліку. Хвора на гонорею повинна перебувати під наглядом дерматовене-ролога. Жінок, які мають тісний контакт з дітьми, зокрема тих, що працюють у дитячих закладах, на час лікування усувають від роботи.

Профілактика, Надійним методом профілактики гонореї є використання презерватива при випадкових статевих зносинах. У разі пошкодження останнього чи здійснення статевого акту без його застосування слід ретельно обмити зовнішні статеві органи теплою водою з милом, а потім після сечовипускання провести спринцювання 0,05 % розчином хлоргексидину бігаю конату.

Урогенітальний трихомоніаз

Урогенітальний трихомоніаз (trichomoniasis urogenitalis) — паразитарна хвороба, що розвивається внаслідок проникнення піхвових трихомонад у нижні відділи статевих органів і сечівника.

Етіологія. Збудником трихомоніазу є піхвова трихомонада (Trichomonas vaginalis) (рис. 93, 94), яка паразитує тільки в організмі людини, у зовнішньому середовищі нестійка, при обробці дезінфекційними розчинами гине через кілька секунд, у водопровідній воді — через 15-45 хв, чутлива до висихання, гине при митті рук з милом. У людському організмі піхвова трихомонада може існувати у трьох формах:'звичайна (грушоподібна), у вигляді кулькових тіл (форма розмноження), амебоїдна з вираженою фаго-

цитарною активністю (може фагоцитувати мікоплазми, гонококи та інші мікроорганізми, які є причиною рецидивів мікоплазмозу, гонореї).

Це найпоширеніше захворювання з-поміж тих, що передаються при статевих зносинах. Серед жінок, які живуть активним статевим життям, трихомоніаз сягає 50-70 %. За даними ВООЗ, на цю хворобу хворіє 10 % населення. Позастатеве зараження можливе в рідкісних випадках: у лікувальних закладах — при використанні для дослідження недостатньо знезаражених рукавичок, інструментів тощо, в побуті — при користуванні чужими губками, білизною, рушниками і т. ін.

Інкубаційний період триває 5-15 днів. Основним місцем паразитування трихомонад є слизова оболонка піхви, канал шийки матки, порожнина матки, маткових труб, вивідних проток бартолінових залоз, сечівника, сечового міхура. В інфікованих слизових оболонках виникає запальний процес: набряк, гіперемія, ексудація, десквамація ушкоджених епітеліальних клітин.

Клініка. Частіше спостерігаються кольпіт, уретрит, ендоцервіцит, проктит, рідше — висхідна інфекція.

Форми генітального трихомоніазу:

• свіжий (гостра, підгостра і торпідна форми);

• хронічний трихомоніаз (з торпідним перебігом і тривалістю захворювання понад 2 міс.);

• трихомонадоносійство (характеризується відсутністю симптомів за наявності трихомонад).

При гострій і підгострій формах хворі скаржаться на появу пінистих білей з неприємним запахом, відчуття свербіння і паління у зовнішніх статевих органах і піхві, паління і болючість при сечовипусканні.

Об 'єктивні дані: почервоніння, мацерація, розчухи шкіри вульви, промежини, малих і великих статевих губ, наявність ерозії на шийці матки, почервоніння і набряк слизової оболонки піхви, пінисті гнійні білі. При торпідній (малосимптомній) формі прояви захворювання незначні або відсутні. Хронічний трихомоніаз характеризується появою білей, свербінням, при цьому ознаки запального процесу незначні, спостерігаються часті рецидиви.

Діагностика. Діагноз підтверджують даними анамнезу, об'єктивного дослідження, мікроскопії вапнальних мазків.

Особливості змішаної трихомонадно-гонорейної інфекції більш тривалий інкубаційний період. Лікування доцільно проводити в такій послідовності: спочатку лікують трихомоніаз, а потім — гонорею.

Лікування. Основні його засади:

• одночасне лікування хворої та її статевого партнера;

• заборона статевого життя в період лікування;

• використання протитрихомонадних засобів на тлі загальних і місцевих гігієнічних процедур: зголювання волосся на зовнішніх статевих органах, щоденна зміна білизни;

• лікування супутніх запальних захворювань статевих органів.

Протитрихомонадними засобами є метронідазол (трихопол, кліон, метрогіл, флагіл), фазижин (тинідазол), атрикан, наксоджин, тиберал, солкотриховак, тержинан.

Для лікування свіжого трихомоніазу призначають метронідазол за схемою: в перший день — по 0,25 г 4 рази, в наступні дні — по 0,25 г 3 рази на день. На курс лікування — 5-6 г. Тинідазол приймають після вживання їжі за однією з таких схем: а) одномоментно в дозі 2 г (4 табл. по 0,5 г);

б) по 0,5 г через кожні 15 хв 4 рази; в) по 0,15 г — 2 рази на день протягом 7 днів. Курс лікування наксоджином — 500 мг 2 рази на день протягом 6 днів. Під час вагітності і грудного вигодовування дитини зазначені препарати протипоказані.

Loading...

 
 

Цікаве