WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Морально-етична регламентація лікарської діяльності та кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення - Реферат

Морально-етична регламентація лікарської діяльності та кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення - Реферат

У Стародавньому Римі закон передбачав відповідальність лікаря лише за "грубі помилки".

Таким чином, у Стародавніх Греції і Римі уже мала місце державна регламентація лікарської діяльності на відміну від Вавилонії, де медична допомога залежала лише від соціальної приналежності.

У період середньовіччя католицька церква затримала розвиток медицини і права, внаслідок чого питання відповідальності за невдале лікування вирішувалось, насамперед, з позицій порушення теологічних догм.

З часом питання про відповідальність лікарів стало детально вивчатися юристами і лікарями. Розмежування наміру і помилки в діях лікаря знайшло відображення в законодавстві всіх європейських країн, хоча питання юридичної відповідальності лікарів вирішувалось по-різному залежно від соціально-економічних формацій.

На Русі у середні віки лікування вважалось чаклунством, а за заподіяння шкоди хворому передбачалась відповідальність як за навмисний злочин.

З історії Русі відомо про хворобу і смерть сина Великого князя Іоанна ІІІ. Лікар Леон, який його лікував, після смерті княжого сина за наказом князя був страчений.

В одному із царських указів від 1686 р. лікарі попереджалися, що "буде из них кто нарочно или ненарочно кого уморит, а про то сыщется, им быть казненным смертью". Пізніше, відповідно до російського законодавства за смерть від неправильного лікування або за "заподіяння шкоди здоров'ю" винний карався церковним покаянням. Якщо таких наслідків не спостерігалося, то лікарям, які припустилися помилки, тимчасово заборонялась лікарська практика.

Прогресивна регламентація лікарської діяльності в Росії почалась за Петра І. Законодавчі акти Петра І ставили вимоги не тільки до професійної діяльності, а й до особистих рис лікаря: "следует, чтобы лекарь в докторстве доброе основание и практику имел: трезвым, умеренным и доброхотным себя держал и в нужных случаях чин свой как ношно, так и денно отправлять мог". Єдиний лікарський закон в Росії з'явився лише у 1857 р. із незначними змінами і доповненнями проіснував майже до Жовтневого перевороту.

Після Жовтневого перевороту приватно-правова основа організації медицини була замінена новою державною системою охорони здоров'я і законодавства. Серед лікарів у ті часи існувала точка зору щодо безкарності у випадках смерті хворих внаслідок неправильного лікування. Більшість лікарів сумлінно виконували свої обов'язки щодо хворих і дійсно не були винними в їх смерті, проте були й такі, котрі через свої дії (або бездіяльність) мали бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тому законодавство виходило з того, що за свої помилки лікарі повинні відповідати перед законом на загальних підставах, як будь-який громадянин суспільства. Це передбачалось законодавчими актами і нормативними документами, що регламентували всю діяльність медичних працівників.

В "Основах законодавства України про охорону здоров'я", як було уже зазначено, чітко і детально сформульовані права та обов'язки медичних працівників. За порушення професійно-посадових обов'язків згідно з чинним законодавством на лікаря можуть бути накладені дисциплінарні та адміністративні стягнення, зауваження, догана. За систематичне невиконання професійно-посадових обов'язків без поважних причин або грубе порушення трудових обов'язків медичний працівник може бути звільнений з роботи.

Медичний працівник, який виконує виховні функції (наприклад, викладач вузу, технікуму, медичної школи), звільняється з роботи за аморальні вчинки, несумісні з виконанням цієї діяльності.

До дисциплінарних провин медичних працівників належать: невиконання розпоряджень керівників лікувальних закладів, інструкцій, наказів керівників охорони здоров'я, порушення правил внутрішнього розпорядку, трудової, навчальної дисципліни (прогули, запізнення), несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків. Дисциплінарні стягнення можна застосовувати не пізніше, ніж через місяць від дня виявлення провини, і через 6 місяців від його заподіяння. Перш ніж вирішити питання щодо застосування дисциплінарного стягнення, робітнику пропонують дати письмове пояснення своєї провини, з тим, щоб якомога повніше з'ясувати обставини справи.

Крім того, у випадках, які передбачені законодавством, медичні працівники несуть повну або часткову відповідальність за збиток, завданий ними лікувальному закладу або особі. Чинним законодавством України про охорону здоров'я передбачено, що медичні і фармацевтичні працівники у випадках, передбачених законом, тобто коли вони скоюють навмисні злочини, а також вчинили ненавмисні дії, які завдали значних збитків державним або громадським інтересам або шкоду здоров'ю громадян, можуть бути притягнені до відповідальності згідно з Кримінальним Кодексом України.

У кожному злочині потрібно чітко розрізняти такі елементи:

1) шкода заподіяного або можливість її виникнення;

2) причинний зв'язок між дією і заподіяною шкодою;

3) навмисність або необережність в діях окремої особи.

Особливість професійних правопорушеньмедичних працівників полягає в тому, що в даному випадку суб'єктом складу злочину є лікарі або медичні працівники (з середньою медичною освітою), а об'єктом злочину, як правило, є здоров'я людини.

Крім застосування таких видів покарання, як позбавлення волі, виправно-трудові, трудові роботи, штраф тощо за вироком суду, лікар, що допустив недбайливе ставлення до своїх обов'язків, може бути позбавлений права займатись лікарською діяльністю протягом 5 років.

Нижче розглянуто професійно-посадові правопорушення медичних працівників з наведенням відповідних статей Кримінального кодексу України з урахуванням змін карного законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України за станом на 31.03.97 р.*

Кримінальним кодексом передбачена відповідальність за такі професійно-посадові правопорушення:

1) незаконне проведення викидня (аборту);

2) ненадання допомоги хворому особою медичного персоналу;

3) недбале (халатне) ставлення до своїх службових обов'язків;

4) службова підробка;

5) незаконне лікарювання;

6) порушення правил боротьби з епідеміями;

7) незаконне виготовлення, збереження, збут отруйних, сильнодіючих, наркотичних, психотропних препаратів і видача рецептів на їх придбання;

8) відмова від давання показань органам слідства;

9) розголошення даних попереднього слідства і дізнання;

10) свідомо неправдиві показання або висновки експерта.

При визначенні міри покарання суд в кожному випадку враховує характер карного діяння та особу винного з врахуванням обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність.

До обставин, які пом'якшують відповідальність, згідно зі ст.40 КК України належать:

1) запобігання винним шкідливим наслідкам скоєного злочину або добровільне відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шкоди;

2) скоєння злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;

3) скоєння злочину під впливом загрози або примусу, а також внаслідок матеріальної чи іншої залежності;

4) скоєння злочину під впливом сильного душевного хвилювання, зумовленого неправомірними діями потерпілого;

5) скоєння злочину під час захисту від соціально небезпечного замаху, хоча і з перевищенням межі необхідної оборони;

6) скоєння злочину неповнолітнім;

7) скоєння злочину жінкою в стані вагітності;

8) щире покаяння або визнання провини, а також сприяння в розкритті злочину.

При визначенні покарання суд може враховувати й інші пом'якшувальні обставини.

До обставин, які обтяжують відповідальність, згідно зі ст.41 КК України належать:

1) скоєння злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин; (суд має право залежно від характеру першого злочину не визнати за ним значення обставин які обтяжують відповідальність);

2) скоєння злочину організованою групою;

3) скоєння злочину з використанням підлеглої або іншої залежної особи, щодо якої здійснено злочин;

4) скоєння злочину із корисливих або інших негідних спонукань;

5) спричинення злочином тяжких наслідків;

6) скоєння злочину щодо малолітнього, престарілого або особи, яка перебуває в безпорадному стані;

7) підбурювання неповнолітніх до скоєння злочину або залучення їх до участі в скоєнні злочину;

8) скоєння злочину з особливою жорстокістю або знущанням над потерпілим;

9) скоєння злочину з використанням умов соціального лиха;

10) скоєння злочину загальнонебезпечним способом;

11) скоєння злочину особою, яка перебувала в стадії сп'яніння. Суд має право залежно від характеру злочину не визнати ці обставини як обтяжуючі;

12) скоєння нового злочину особою, яку було взято на поруки, за період поручництва протягом одного року після закінчення цього строку.

Loading...

 
 

Цікаве