WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Морально-етична регламентація лікарської діяльності та кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення - Реферат

Морально-етична регламентація лікарської діяльності та кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення - Реферат

Реферат на тему:

Морально-етична регламентація лікарської діяльності та кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення

1. Морально-етична регламентація лікарської діяльності

У процесі багатовікової лікарської практики склалися особливі норми взаємин між лікарем і хворим, що сприяло формуванню лікарської етики і деонтології.

Питання лікарської етики і медичної деонтології потрібно розглядати в єдності, тісному взаємозв'язку, оскільки ці поняття відрізняються лише за обсягом.

Під лікарською етикою (від грец. ethos — звичай, характер) слід розуміти вчення про моральність лікаря і норми його поведінки.Медична деонтологія (від грец. deon — повинен, logos — вчення) — це вчення про необхідну поведінку лікаря (медичного працівника) в процесі надання медичної допомоги. Виходячи з цього, медичну деонтологію слід розглядати як частину лікарської етики. Ці поняття дуже тісно пов'язані між собою, проте мають деякі несуттєві відмінності.

Норми поведінки лікарів у взаєминах із хворими, колегами, з усіма членами суспільства формувались протягом багатьох сторіч. Вони передавались із покоління в покоління, закріплялись у традиціях і письмових джерелах, поступово оформлюючись в особливі професійні кодекси, які були різними для кожної епохи і кожної держави.

Основні гуманістичні принципи лікарської етики і деонтології почали формуватись ще на початку становлення медицини. Видатна роль у цій справі належить основоположнику наукової медицини давньогрецькому лікарю Гіппократу (460-377 рр. до н.е.). Ідеї, висловлені ним у відомій "Клятві", книжках "Про лікаря", "Про благопристойну поведінку" та ін., не втратили своєї актуальності і дотепер. Кращі представники світової медицини вважали за честь бути нащадками етичних принципів цього видатного лікаря давнини.

Можна лише дивуватись, наскільки сучасно звучать думки, висловлені 25 сторіч тому: "Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості... В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекий від усього зловмисного, несправедливого і згубного...

Щоб при лікуванні — а також і без лікування — я не побачив і не почув про життя людини, чого не слід коли-небудь розголошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею".

Гіппократ вважав, що лікар повинен бути скромним і стриманим, добрим і привітним, постійно поповнювати свої знання, вбачаючи свою мету не в здобутті пошани і грошей, а в полегшенні страждань і зціленні хворих, у намаганні допомогти людям, які звертаються до нього по допомогу і пораду.

Значний внесок у розвиток морально-етичних норм медицини зробив видатний таджицький філософ і лікар Ібн-Сіна (Авіценна — 980-1037 рр.). Його відомий "Канон лікарської науки" кілька сторіч був підручником не тільки в країнах Сходу, а й у державах Західної Європи. Викладені в ньому настанови відіграли важливу роль у боротьбі медицини проти догматів церкви і справили позитивний вплив на подальший розвиток науки.

В ХІ-ХІІ ст. у Київській Русі лікарювання вважали високим мистецтвом, яким потрібно володіти досконало, щоб зціляти хворих. Для цього лікар повинен був забезпечити хворому ретельний догляд ("плотьно пегование").

У багатьох указах Петра І поряд із докладним переліком практичних обов'язків лікарів наведені і вимоги морального плану: "чтобы доктор в докторстве основание и практику имел, трезвым, умеренным и доброхотным себя держал и в нужных случаях чин свой нощно и дневно отправлять мог"...

Вітчизняна медицина завжди передбачала високі морально-етичні принципи як обов'язкову основу для всієї лікарської діяльності.

Одним із перших вітчизняних лікарів, які надавали особливого значення морально-етичним принципам в лікарській діяльності, був Данила Самойлович, який вважав обов'язковим наявність у характері лікарів таких якостей як простота, правдивість, чуйність, щиросердність. Він таврував скупість, жадібність, вважав їх ганебними для лікаря, закликав своїх учнів бути милосердними, співчувати хворим, любити своїх ближніх, як самих себе.

У подальшому розвитку етичних принципів у медицині в Росії значну роль відігравали такі видатні лікарі як М.Я.Мудров, С.П.Боткін. Останній вважав за необхідне створення своєрідного морального кодексу лікаря.

Проблеми лікарської етики обговорювались на засіданнях Петербурзького лікарського товариства на ХІІІ, Х Пироговських з'їздах.

На початку XX ст. було видано перші кодекси лікарської етики: у 1902 р. — "Правила Врачебной этики", а в 1903 р. — "Врачебная этика" Уманським товариством лікарів. Проте вони не набули визнання серед широкої громадськості, оскільки в них норми поведінки лікарів було сформульовано відповідно до вузько кастових інтересів. У них розглядались такі питання, як розподіл гонорару між учасниками консиліуму, неприпустимість вельми дешевого, а тим більше несплачуваного лікування, привселюдності критики діяльності колеги та ін.

У подальші роки проблема лікарської етики і деонтології обговорювалась на багатьох міжнародних конгресах і симпозіумах (Париж, 1967; Бухарест, 1970; Варна, 1973), вітчизняних нарадах (1969, 1977), а також у публікаціях з цих питань.

2. Регламентація деяких видів лікарської діяльності згідно з "Основами законодавства України про охорону здоров'я"*

Незважаючи на те, що деякі з питань, які виникли в процесі лікарської діяльності, були частково вирішені і закріплені законодавством, багато з них залишилось без уваги.

На VII сесії Верховної Ради України було прийнято "Основи законодавства України про охорону здоров'я ", які набули законної сили з грудня 1992 р. В них послідовно викладено основні положення законодавства щодо діяльності медичних працівників.

Згідно з "Основами" (ст. 33), громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої допомоги, а також окремими працівниками, які мають відповідний дозвіл (ліцензію). Для забезпечення лікувально-профілактичною допомогою громадян України, які мають відповідні пільги, встановлені законодавством, створюються спеціальні лікувально-профілактичні заклади.

Відповідно до ст. 35 "Основ", держава гарантує надання доступної, лікувально-профілактичної допомоги, яка розподіляється на три етапи:

1) первинна лікувально-профілактична допомога — надається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики;

2) вторинна — спеціалізована лікувально-профілактична допомога — надається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики;

3) третинна — високоспеціалізована лікувально-профілактична допомога — надається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування хвороб, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і лікування хвороб, що рідко спостерігаються.

Обов'язки лікаря, згідно зі ст. 34 "Основ", полягають у своєчасному і кваліфікованому обстеженні і лікуванні пацієнта. Відповідно до цієї статті, лікар має право відмовитись від подальшого лікування пацієнта, якщо останній не виконує медичних призначень або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю і здоров'ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого у разі відмови останнього від виконання медичних призначень або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

До нового законодавства внесено багато нових положень, деякі з них доповнено, змінено. Розглянемо окремі положення.

Питання про лікарську таємницю давно відоме. Ще за часів Гіппократа лікарі присягалися зберігати лікарську таємницю. Випускники медичних вузів за кордоном і зараз складають таку присягу. Причому, в деяких державах порушення цього положення присяги тягне за собою кримінальну відповідальність. З 1971 р. в усіх медичних вузах колишнього Радянського Союзу, в тому числі і в Україні, випускники також почали складати таку присягу. Зараз в медичних вузах України випускники складають цю присягу у дещо зміненому вигляді. Новий текст "Клятви лікаря" був затверджений Указом Президента від 15.06.92 р. В одному з пунктів цього документа щодо лікарської таємниці зазначено, що лікарі повинні її зберігати і не використовувати на шкоду людині.

Під лікарською таємницею слід розуміти відомості про хворого двоякого роду:

1) отримані медичним працівником від хворого або в процесі лікування, які не повинні розголошуватись іншим особам;

Loading...

 
 

Цікаве