WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Пошкодження від дії високої та низької температури - Реферат

Пошкодження від дії високої та низької температури - Реферат

Реферат на тему:

Пошкодження від дії високої та низької температури

Організм людини забезпечений досконалим механізмом терморегуляції, який дозволяє підтримувати постійну температуру тіла при значних коливаннях температури навколишнього середовища. Сталість температури тіла підтримується саморегулюванням процесів теплоутворення і тепловіддачі. Теплотворення безпосередньо пов'язане з обмінними процесами. Тепловіддача здійснюється шляхом тепловипромінювання (близько 55% всього обсягу тепловіддачі), теплопроведення (близько 15%), випарування поту (близько 27%) і віддачі тепла з виділеннями організму (близько 3%).

Нормальна температура тіла регулюється теплоізоляцією (підшкірна жирова клітковина), тремтінням (вироблення тепла за рахунок м'язової активності), системою кровообігу (судини кінцівок здійснюють теплообмін), потінням (шляхом випаровування вологи видаляється надмірне тепло), зігріванням повітря в порожнині носа на холоді і охолодженням в спеку та ін. Тривале перебування в екстремальних температурних умовах може призвести до розладу терморегуляції і загибелі людини. Такі ж наслідки можливі внаслідок контактної пошкоджувальної дії високої і низької температури.

1. Пошкодження від дії високої температури

Загальна дія на організм високої температури призводить до загального перегрівання його, місцева — до опіків і опікової хвороби.

2. Місцева дія високої температури

Підвищення температури тканин понад +50° С призводить до загибелі клітин і розвитку коагуляційного некрозу. Пошкодження тканин від місцевої дії високої температури дістало назву опіків. Причиною опіків можуть бути полум'я, гаряча (понад +60° С) або кипляча рідина, палаючі смоли (напалм, бітум), різні розжарені тіла, водяна пара, розпечені гази.

Розрізняють опіки чотирьох ступенів:

I. Характеризується еритемою шкіри;

II. Серозним запаленням з утворенням пухирів;

III-а. Коагуляційним некрозом поверхневих шарів дерми з частковим ураженням росткового шару;

III-б. Некрозом дерми на всю глибину із загибеллю сальних і потових залоз;

IV. Некрозом шкіри і глибоких тканин, охоплюючи і кістки.

Характеризуючи опікову травму, потрібно визначити площу опіку у відсотках до всієї поверхні тіла. Для цього запропоновано різні способи. В практичній роботі зручно користуватися правилом дев'ятки: голова і шия разом становлять 9%, передня і задня поверхні тулуба — по 18%, верхня кінцівка — 9%, нижня — 18%, промежина (враховуючи статеві органи) — 1%.

Опіки полум'ям відзначаються значною глибиною і ураженням великої площі поверхні тіла. Опікова поверхня вкрита темно-сірим нальотом кіптяви. Волосся, що розташовуються з країв і на деякому віддаленні від зони ураження, колбоподібно роздуте.

Опіки від полум'я палаючого бензину та інших летких рідин мають деякі особливості. На відкритих частинах тіла опікове ураження характеризується наявністю ділянок рівномірного поверхневого некрозу шкіри. З країв опікової поверхні нерідко помітна світлосіра тонка облямівка змертвілого епідермісу. На ділянках тіла, вкритих одягом, опіки глибші, що пояснюється додатковою контактною дією на шкіру палаючого одягу.

Опіки гарячою або киплячою рідиною при великій площі ураження характеризуються переважанням пухирів, відсутністю кіптяви і опалення волосся. Розтікаючись під одягом, рідина спричиняє опіки у вигляді видовжених доріжок.

Опіки палаючими смолами мають, як правило, невелику площу і призводять до ураження IV ступеня.

В глибині ран і на одязі можуть зберігатися частини агента, що діяв.

Опіки розжареними металевими предметами залежно від їх температури і часу тривалості контакту можуть бути різного ступеня. Рідкий метал зумовлює глибокі місцеві опіки. Розжарені металеві побутові предмети в більшості випадків спричиняють неглибокі опіки і повторюють форму, величину, а іноді — рельєф поверхні предмета, яким завдано пошкодження.

Виключне значення для настання смерті від місцевої дії високої температури мають площа і ступінь пошкодження. Так, опіки II ступеня призводять до смерті при ураженні 1/2 площі тіла. При опіках III ступеня смерть настає при ураженні 1/3 площі тіла. Діти і люди похилого віку чутливіші до місцевої дії високої температури, тому їх смерть може настати при ураженні меншої площі тіла. Якщо площа опіку II-IV ступеня не перевищує 10-15% поверхні тіла (I ступеня — 50%), то людина, яка постраждала, не вмирає безпосередньо в перші години після пошкодження.

В організмі людини виникають значні патологічні зміни у внутрішніх органах, які дістали назву опікової хвороби. У перебігу опікової хвороби розрізняють чотири періоди:

1) опікового шоку;

2) гострої токсемії;

3) септикотоксемії;

4) реконвалесценції.

Тяжкість і наслідки її залежать від площі глибоких опіків і характеру ранового процесу. Як правило, в перші дві доби після ураження тіла високою температурою смерть настає від опікового шоку, через 3-5 діб від інтоксикації продуктами розпаду пошкоджених тканин. У разі тривалої інтоксикації виникають значні зміни у внутрішніх органах і настає опікове виснаження. Через 5-7 діб після опіку смерть може настати від інфекції, яка часто ускладнює перебіг опікової травми.

Найчастіше судово-медичним експертам доводиться досліджувати трупи осіб, які загинули від пожежі або були виявлені після неї. Найважливішими питаннями, які потребують з'ясування при дослідженні таких трупів, є визначення зажиттєвості опіків і механізму утворення виявлених пошкоджень. Якщо людина за життя потрапляє в полум'я, то у разі її смерті під час огляду трупа виявляють необпалені і незакопчені вузькі смужки шкіри, що радіально розходяться від кутів очей і з'являються внаслідок їх прищулювання.

При внутрішньому дослідженні виявляють кіптяву у глибоких відділах дихальних шляхів (рис. 62), а також опіки слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, що відторгується сіро-червоними шматками. У серці і великих венах міститься зсіла і згущена кров у вигляді клейкої дьогтеподібної маси.

Колір крові, м'язів і внутрішніх органів яскраво-червоний, оскільки чадний газ при вдиханні потрапляє в організм і призводить до утворення карбоксигемо і міоглобіну. Від цього і настає смерть постраждалих.

При виявленні трупа на місці пожежі результати визначення кількості карбоксигемоглобіну в крові спектральним методом мають вирішальне значення. Так, концентрація карбоксигемоглобіну, яка перевищує 20% насичення гемоглобіну свідчить про те, що людина у вогнищі пожежі була живою.

У тих випадках, коли тіло людини потрапило у вогнище пожежі після настання смерті, концентрація карбоксигемоглобіну в крові не перевищує 20%.

У сучасній будівельній індустрії широко застосовуються полімерні матеріали. Якщо пожежа відбувається в будинках, оздоблених цими матеріалами, при їх горінні виділяються акрило і ацетонітріли. Вони спричиняють гострі інгаляційні отруєння внаслідок дії як ціанистої групи, що утворюється після гідролізу нітрилів в організмі, так і цілої молекули. Це зумовлене утворенням під час горіння з природних і синтетичних полімерних матеріалів, крім вуглекислоти кисню і водню, а також азоту, хлору і фтору. Азот при достатньому надходженні кисню утворює різні оксиди, а при недостатньому — синильну кислоту.

Тому в крові трупів, виявлених в разі таких пожеж можлива наявність похідних синильної кислоти.

Під час обгоряння трупа відбувається випарювання вологи і згортання білка. М'язи ущільнюються і коротшають — настає їх "теплове" заклякання. Оскільки згиначі розвинуті сильніше, ніж розгиначі, труп набуває своєрідну позу, при якій верхні і нижні кінцівки залишаються зігнутими (поза боксера). Цей феномен виключно післясмертного походження (рис. 63).

Нерідко при дослідженні трупів виявляють різні пошкодження. В таких випадках потрібно відрізняти післясмертні пошкодження від зажиттєвих. Післясмертні мають вигляд тріщин і розривів м'яких тканин з гострими кінцями і рівними краями. Проте, уважно оглядаючи краї цих пошкоджень в глибині, завжди можна виявити оплавлені перегородки сполучної тканини або судинні перетинки. Як правило, вони відповідають природним складкам шкіри, підшкірна основа в них залучається не завжди. Такі пошкодження утворюються після смерті внаслідок розтріскування різко скорочених і ущільнених зневоднених тканин. Однорідний блідо-жовтий колір тканин, емульгованих жиром, а також щільність, що визначається на дотик, дозволяє в більшості випадків відрізнити післясмертні пошкодження.

При обгорянні трупа кістки черепа іноді розтріскуються і в його порожнині виникають крововиливи у вигляді сухих крихкуватих кров'яних згустків. У разі виявлення епідуральних гематом показниками післясмертного їх походження є серпоподібна форма, наявність рідкої крові між гематомою і твердою мозковою оболонкою, яка містить елементи мієлоїдного ряду. Зажиттєва гематома щільно прилягає до твердої мозкової оболонки і має веретеноподібну форму (Ю.П.Шупік, 1972).

Важливу роль у диференціальній діагностиці зажиттєвих і післясмертних опіків, визначенні давності опікової травми та розв'язанні інших експертних завдань відіграє мікроскопічне дослідження (В.Г. Науменко, Н.А. Мітяева, 1980). внутрішніх органів. В них можливо виявити ознаки жирової емболії легень, частинки кіптяви в ретикулоендотеліоцитах печінки і цитоплазмі лейкоцитів, реактивні та інші зміни в органах і тканинах. При дослідженні шкіри і м'язів в місцях зажиттєвих опіків спостерігаються артеріальна і капілярна гіперемія, ознаки стазу, набрякання, крововиливи, уривки еластичних волокон у місцях крововиливів, клітинна інфільтрація, видовження ядер і клітин зародкового шару епідермісу, дистрофічні і некротичні зміни в епідермісі і дермі, емульгування жиру підшкірної клітковини. Однак ці ознаки можуть бути виявлені і при обгорянні трупа в найближчі строки після настання смерті. В диференціально-діагностичному відношенні має значення не сама наявність перелічених змін, а різна їх локалізація і ступінь прояву.

Ознаками зажиттєвого походження опіків, що виявлені на трупі, є артеріальні тромби в судинах у місцях уражень, крайове розташування та еміграція лейкоцитів. Опікова травма спричиняє значні зміни зсідання крові, що характеризується первинною гіперкоагуляцією. Остання призводить до дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові, утворення мікротромбів. Найзначніші ці зміни в паранекротичній зоні опікової рани. Про зажиттєвість опіків свідчать значні реактивно-дистрофічні і некротичні зміни елементів периферичної нервової системи в шкірі і м'язах. Мікроскопічному дослідженню завжди слід піддавати тканини з різних ділянок опікової поверхні, оскільки можливе поєднання зажиттєвої і післясмертної дії полум'я.

Loading...

 
 

Цікаве