WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Множинні та поєднані ураження опорно-рухового апарата. Ускладнення при лікуванні переломів. Сучасні принципи ампутацій та протезування - Реферат

Множинні та поєднані ураження опорно-рухового апарата. Ускладнення при лікуванні переломів. Сучасні принципи ампутацій та протезування - Реферат

Реферат на тему:

Множинні та поєднані ураження опорно-рухового апарата. Ускладнення при лікуванні переломів. Сучасні принципи ампутацій та протезування

Механічна травма систем і органів розподіляється на ізольовану (монотравму) та політравму. Ізольованими пошкодженнями називають пошкодження одного органу, або відносно до апарата руху та опори пошкодження в межах одного анатомічного сегменту (кісткі , суглобу).

Бурхливий розвиток транспорту, техніки та будівнитства, інтенсифікація виробництва супроводжуються ростом травматизму, в структурі якого збільшується частка множинних та поєднаних пошкоджень.

Множинні механічні травми, це пошкодження двох або більше внутрішніх органів в одній порожнині, а також пошкодження двох або більше анатомо-функціональних сегментів апарату руху та опори.

Поєднанними пошкодженнями вважається одночасні пошкодження внутрішніх органів в двох або більших порожнинах, або пошкодження внутрішніх органів та апарата руху та опори.

Комбінованими називають пошкодження які отримані від різноманітних травмуючих факторів: механічонго, термічного, радіаційного і т.д.

В данний час у світовій літературі та практиці прийнято розглядати множинні та поєднанні пошкодження як полісистемні та поліорганні пошкодження.

Полісистемні та поліорганні пошкодження за данними різних авторів складають від 50% до 82,5% усіх пошкоджень і мають стійку тенденцію до росту, як за кількістю, так і за обсягом уражень. Варто зауважити, що насамперед зростає полісистемна, найбільш важка травма.

Полісистемна і поліорганна травма є дуже складною і небезпечною для життя патологією, що призводить до смерті постраждалих у 12-95% випадків, в залежності від обсягу і об'єкту ушкодження. Найчастіше (майже 50%) зустрічається сполучення травми апарата руху та опори і краніальної травми.

Множинні, поєднанні та комбіновані пошкодження характеризуються особливою важкістю клінічних проявів, супроводжуються значним порушенням життєво важливих функцій організму, труднощами під час діагностики, складністю в лікуванні, високим відсотком інвалідності та значною смертністю. Такі пошкодження практично завжди супроводжуються травматичним шоком, великою крововтратою, розладами в системах кровообігу та дихання і термінальним станом.

В останні 10-15 років в науковій літературі та на практиці використовується термін - політравми. Політравма – це сукупність двох чи більше пошкоджерь, які потребують спеціалізованого лікування, характер якого залежить від особливостей кожного з пошкоджень та від взаемного впливу їх на організм. Він став загальновизнаним поняттям, яке вказує на наявність у хворого множинних та поєднаних пошкоджень апарату руху та опори і внутрішніх органів. Зрозуміло, що прямий переклад цього терміну висвітлює тільки кількісну сторону пошкодження і ніяк не вказує на якісну. Ця причина являється вагомим аргументом для багатьох теоретиків та практиків які не визнають терміну "політравма".

Однак життя вносить свої корективи. Термін "політравма" широко росповсюджений і вкорінився серед медичних працівників різних спеціальностей, особливо для тих, хто займається наданням ургентної травматологічної допомоги. Коротке слово "політравма" являє собою символом тривоги, котрий характеризує і складність пошкодження,і важкий загальний стан хворого і наявність шоку, крововтрати і т.д.

Одночасно – це заклик до надання невідкладної допомоги таким пацієнтам на всіх етапах: швидкої допомоги, приймальному відділенні, служби реанімації, операційній. Особливо це важливо в становленні та розвитку медицини катастроф.

Частота політравми складає 5-8% від всіх пошкоджень апарату руху та опори та внутрішніх органів.

На першому місці чинником виникнення політравми стоять автошляхові пригоди-від 50 до 70% всіх несчастних випадків, на другому – падіння з висоти, які досягають 23-40%.

Політравма - це не просто сума переломів та пошкоджень внутрішніх органів. Це низка патологічних і соматичних реакцій, яку Кларк у 1955 р. назвав "травматичнахвороба". Вона характеризується складним і багатостороннім патогенезом, в гострому періоді якого на перший план виходять не признаки перелому, а порушення вітальних функцій, які загрожують життю пацієнта.

Травматична хвороба має як специфічні так і неспецифічні ознаки. До специфічних проявів відносяться в першу чергу раптовий початок, майже повна відсутність латентного терміну, наявність морфологічного субстрату пошкодження і обумовлену цим субстратом крововтрату,а найголовніше специфічні реакції органів, що пошкоджені і гіпоксію за циркуляторно-анемічним характером. До речі, саме специфічність реакцій органів і систем на пошкодження визначають поліморфізм клінічної картини травматичної хвороби.

До неспецифічних ознак травматичної хвороби відносяться також системні патологічні і соматичні постагресивні реакції організму (біль, пропасниці, зниженняадаптаційних, зокрема імунних резервів, різні інфекційні ускладнення та інше).

Не торкаючись глибоко патогенезу травматичної хвороби варто відмітити, що у плані розвитку цієї хвороби виникає такий загрозливий для життя стан, як мультисистемна органна недостатність. Данний стан характеризується різким напруженням функції багатьох органів та систем, в першу чергу систем життязабеспечення (серцево-судинної і системи зовнішнього дихання). Коли ця недостатність досягає критичного рівня наступає смерть постраждалого. Варто зауважити, що летальність серед хворих з поліорганною недостатністю досягає до 20-25%.

Політравма (травматична хвороба) характеризується такими особливостями:

1.Завжди спостерігається синдром взаємного обтяження.

2.Нерідко поєднання пошкоджень створює ситуацію не можливості проведення тих чи інших лікувальних заходів. Наприклад, при пошкодженні аппарата руху та опори при наданні допомоги та лікуванні показанні наркотичні анальгетики, однак при поєднанні з черепно-мозковою травмою вони будуть протипоказані і т.п.

3.Збільшується частка ускладнень, які призводять до критичного стану (масивна крововтрата, токсимія, жирова емболія і т.д.)

4.Спостерігається маскування проявів клінічних симптомів при краніоабдомінальних пошкодженнях, пошкодженнях хребта та живота і т.д., що призводять до діагностичних помилок.

У перебігу травматичної хвороби розрізняють декілька періодів. До тепер існує багато класифікацій, однак найбільш розповсюдженою на Украіні є класифікація І.І.Дерябіна (1987),яка відокремлює три періоди хвороби:

1.Гострий період (має три стадії)

а)стадія шоку (тривалість декілька годин – доба)

б)стадія нестабільної адаптаціі (тривалістю до 7 діб). У цій стадії у разі декомпенсації однієї із систем організму може наступити поліорганна недостатність.

в)стадія стійкої адаптації або стабілізації (до 3-4 тижнів)

2.Період реконвалісценції (тривалістю до 10 і більше тижнів в залежності від первинного стану організму.тяжкості и обсягу пошкодження).

3.Період реабілітації.У цей період повинні бути поновлені усі функції організму і не в останню чергу – функція опорти та руху.

Іноді виділяють також легку, середню і важку форми травматичної хвороби.

Клінічна картина гострого періоду складається із симптомів, які характеризують шок, крововтрату, гостру дихальну недостатність, ознаки пошкодження внутрішніх органів та локомоторного апарату.

Тому зрозуміло, що в цей період на перший план висуваються питання реанімації та інтенсивної терапії, оперативні втручання які направленні на відновлення життєвоважливих функцій організму, а це перш за все стосуеться органів грудної та черевної порожнини.

Висока інвалідність та смертність на наш погляд в значній мірі обумовлена широко розповсюдженою тактикою послідовності подання допомоги у хворих з політравмою. Як правило, на першому етапі надається екстренна допомога по життєвим показанням, далі - проводяться екстрені оперативні втручання, далі - планові операції, в тому числі і остеосинтез, в подальшому - реабілітація.

Така тактика не дає можливості в перші дні після пошкодження оптимально лікувати переломи, в зв'зку з чим результати їх лікування залишаються незадовільними. В свою чергу нестабільність відламків при лікуванні переломів методом скелетного витяжіння та гіпсовою іммобілізаціею не узгоджується у таких хворих, обтяжуе перебіг післяопераційного періоду, сприяє виникненню набряку головного мозку, подовжуе перебіг шоку, ускладнює проведення лікувальних та діагностичних маніпуляцій, обслуговування паціентів.

В зв'язку з великою кількістю незадовільних результатів при використанні тактики відсроченного остеосинтезу в теперішній час деякі спеціалісти вказують, що раннє хірургічне лікування перломів при політравмі призводить до зниження смертності, працевтрати та інвалідізації пацієнтів.

Головною метою лікування переломів являеться раннє і повне відновлення функції кінцівок. Стійке порушення функції суглобів , яке призводить до інвалідизаціі спостерігаеться у 30-40 % паціентів після консервативного лікування або після нестабільного остеосинтезу.

В зв'зку з цим, все більшого розповсюдження отримують способи стабільно-функціонального остеосинтезу за допомогою як погружних конструкцій так і апаратів зовнішньої фіксації.

Loading...

 
 

Цікаве