WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Імунотерапія ракових захворювань - Реферат

Імунотерапія ракових захворювань - Реферат

Реферат на тему:

Імунотерапія ракових захворювань

Чи нагадують ракові клітиниаллотрансплантат?

Здатність відривати тканевые трансплантати можна виявити й у представників нижньої частини еволюційного древа, навіть у кільчастих червів. Задовго до того, як стало відомо про ролі МНС (головний комплекс гістосумісності – від англ. major histocompatibility complex) в імунних відповідях, Льюїс Томас припустив, що механізм відторгнення трансплантата - це прояви імунологічного нагляду за клітинами організму, ціль якого виявляти й усувати змінені потенційно злоякісні клітини. Цей механізм може працювати лише за умови, коли ракові клітини експресують на своїй поверхні нові антигени, які розпізнаються лімфоїдними клітинами. У ряді випадків такі антигени вдається виявити, але їхню експресію не можна вважати універсальним явищем.

Поверхневі антигенні маркери пухлинних клітин (мал. 1)

а) Вірусоспецифічні антигени

Клітини, заражені онкогенними вірусами, звичайно експресують на своїй поверхні два нових антигени: антиген V, аналогічний антигену, що виявляє на вірусних часточках, і антиген Т, що також являє собою продукт вірусного генома, але присутній тільки в інфікованих клітинах. Саме антиген Т - це сильний трансплантаційний антиген, що викликає утворення рестриктированих за гаплотипом МНС цитотоксичних Т-клітин. Всі сингенні пухлини, індуковані даним вірусом, несуть той самий поверхневий антиген незалежно від тканинного походження, так що імунізація кожної із цих пухлин робить тварину резистентною до всіх інших пухлин, індукованою цим же вірусом.

б) Експресія ембріональних генів

Неконтрольований розподіл ракових клітин пов'язують із порушенням експресії одного або декількох нормальних генів диференціювання, так званих клітинних онкогенів. Їхні продукти або продукти інших генів, які дерепресуються під впливом онкогенів, можуть бути диференціювальними антигенами, що виявляють звичайно на ранніх стадіях розвитку плода. Такі онкофетальні антигени часто експресуються всіма або більшістю пухлин, що виникли із загального недиференційованого клітинного попередника. Прикладами можуть слугувати (-фетопротеїн при гепатокарциномі або канцероембріональний антиген (КЕА) при раку кишечнику. Деякі моноклональні антитіла до клітин меланоми людини реагують і з пухлинами, що виникли із клітин нервового гребеня, і з меланоцитами ембріона. Крім того, отримані моноклональні антитіла, що виявляють антиген SSEA-1, що виявляється в багатьох пухлинах людини й у ранніх мишачих ембріонах, але відсутній у клітинах дорослого організму, за винятком гранулоцитів і моноцитів людини.

Досить часто при пухлинній трансформації змінюється експресія молекул МНС класу I. Повідомлялося про значно знижену експресію цих молекул або їхній повній відсутності, що в більшості випадків корелює з підвищеним метастазуванням. Іноді вдається ідентифікувати чужорідну специфічність, відсутню в молекул МНС класу I хазяїна. Появу нової специфічності деякі дослідники пояснюють конверсією генів, що мовчать, класу I, розташованих у мишей десь у районі Qa/Tla. Є навіть дані про те, що ці гени можуть почати транскрибуватися замість нормальних генів класу I.

в)Зміни поверхні клітин, що діляться

В ході розподілу клітин може відбуватися зміна вуглеводних залишків поверхневих мембранних глікопротеїнів. Наприклад, виявлено, що щільність поверхневих вуглеводних детермінант, що перехресно реагують із груповим антигеном крові Н, у клітинах мишачої мастоцитоми падає при вході клітин у фазу G1 циклу, тоді як щільність детермінант групи В, навпаки, зростає (Thomas). На мієлоїдних клітинах (поліморфноядерних гранулоцитах і макрофагах) у великій кількості є поверхневі компоненти, що зв'язують лектин, так званий аглютинін з насінь (зародків) пшениці, у той час як у спочиваючих Т- і В-клітин таких компонентів мало. Однак через 24 год після стимуляції поліклональними активаторами ще до початку синтезу ДНК на поверхні лімфоцитів з'являється велика кількість ділянок зв'язування цього лектину. На клітинах, що діляться, підвищений і вміст рецепторів до трансферину, що, видно, дозволяє їм засвоювати більше органічно зв'язаного заліза.

Мал.1. Зміни поверхні пухлинних клітин.

г)Унікальні ("ідіотипічні") детермінанти

Пухлини, індуковані хімічними агентами, наприклад бензпіреном, теж несуть специфічні трансплантаційні антигени, але у всіх пухлин, індукованих даним канцерогеном, є свій власний індивідуальний ідіотипічний антиген. Навіть якщо канцероген викликає дві різні первинні пухлини в однієї тварини, їхній антигенні специфічності різні, і імунізація клітинами однієї пухлини не викликає перехресної резистентності до іншої. Заслуговує на увагу той факт, що молекули ретровірусного gp70 на поверхні індукованої метилхолантреном пухлини поводяться, як опухолеспецифічні трансплантаційні антигени. Цілком імовірно, що індивідуальність пухлинних антигенів забезпечується розмаїтістю gp70, що виникає завдяки випадковим рекомбінаціям особливого типу. Швидше за все в якості реально існуючого опухолеспецифічного антигену варто привести ідіотипи Ig, що перебувають на поверхні клітин при хронічному лімфолейкозі.

Протипухлиннаімунна відповідь

Коли на поверхні пухлинних клітин присутні специфічні антигени, вони можуть викликати в експериментальних тварин імунну відповідь, що веде до придушення пухлинного росту, але їх імуногенність, так само як і здатність активувати Т-супресори, досить широко варіює. Сильні антигени пухлин, індуковані онкогенними вірусами або ультрафіолетовим опроміненням, викликають високу резистентність до пухлинного росту, тоді як імуногенність антигенів хімічно індукованих пухлин набагато слабкіша й характеризується високої варіабельністю. На жаль, спонтанно виникаючі у тварин пухлини практично не викликають імунної відповіді. На перший погляд це суперечить концепції імунологічного нагляду, але можна припустити, що з більшістю пухлин імунологічний контроль справляється на самому початку й лише далеко не всі з них, у яких відсутні поверхневі антигени, сприймаються як чужорідні, дістають можливість росту. Однак варто визнати, що існування винятково Т-клітинної системи імунологічного нагляду малоймовірно, оскільки безтимусні миші nude мають нормальну частоту спонтанних пухлин. Крім того, у хворих, що отримують імунодепресанти, зростає частота пухлин лише лімфоретикулярного походження, тобто з тієї тканини, що слугує мішенню для імунодепресантів. Єдине виключення - це помітно підвищена частота рака шкіри в приймаючих імунодепресанти хворих, що живуть у сонячних районах північніше Бризбейна (Австралія). Ми вже відзначали, що подібні індуковані ультрафіолетом пухлини у експериментальних тварин високо антигенні.

Повертаючись до ідеї, що представляє злоякісну пухлину як потенційний аллотрансплантат, доцільно обговорити значення нормальних молекул МНС класу I, які необхідні для презентації пухлинних неоантигенів цитотоксичним Т-клітинам і зникнення яких виводить пухлину з-під механізмів імунологічного нагляду. Дійсно, відповідно до повідомлення однієї з дослідних груп, трансфекція функціонального гена класу I у трансформовані аденовірусом високоонкогенні клітини, які не експресують антигенів класу I, не тільки викликала експресію продуктів введеного гена H-2Ld, але й привела до втрати онкогенності. Можливо, розглядаючи протипухлинний імунітет, ми занадто багато уваги приділяємо набутій несприйнятливості, хоча досить імовірно, що в цьому випадку набагато більше значення мають механізми вродженого імунітету. Макрофаги заражених БЦЖ тварин або активовані іншими різноманітними факторами, включаючи бактеріальні ліпополісахариди, дволанцюгову РНК, Т-клітинні лімфокіни й т.д., руйнують пухлинні клітини в культурі тканини, рясно утворюючи пероксид водню, цитолітичні протеїнази й фактор некрозу пухлин. Зараз увага багатьох дослідників звернена на нормальні кіллери (НК), які можуть спонтанно лізувати певні, але в жодному разі не всі пухлинні лінії в культурі. Подібні ним клітини, позбавлені звичайних Т- і В-клітинних маркерів, після активації ІЛ-2 (інтерлейкін-2) мають цитотоксичний ефект in vitro у відношенні свіжовиділених пухлин. Широка специфічність і здатність вбивати свіжовиділені ракові клітини відрізняє ці так звані "лімфокін-активовані кіллери" (ЛАК) від популяції НК (нормальні кіллери). Нижче ми розглянемо можливості їхнього використання для терапії раку. Існують припущення, що мішенню дії НК і ЛАК служать змінені вуглеводні компоненти мембранних глікопротеїнів, однак суворих доказів цьому немає.

Loading...

 
 

Цікаве