WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Класифікація одонтогенних доброякісних пухлин. Одонтоненні утвори, лікування - Лекція

Класифікація одонтогенних доброякісних пухлин. Одонтоненні утвори, лікування - Лекція

В систему діагностики амелобластоми необхідно включати цитологічний метод дослідження вмісту пухлини. Цитологічну діагностику можна здійснювати в умовах поліклінічного відділу і в стаціонарі (до операції). З цією метою пункцію пухлини слід виконувати зі сторони передсінку рота в місці найбільшого стоншення зовнішньої стінки щелепи. Вміст береться через стерильну суху голку в 10 –грамовий стерильний сухий шприц.

Варіанти рентгенологічних картин амелобластом (за А.Л.Козиревой)

1 – ряд округлих порожнин; 2 – одна порожнина, оточена більш дрібними порожнинами; 3 – округлі порожнини, які містять в собі зуб; 4 – багатокутні порожнини; 5 – дрібні кісти, які утворюють петливість кістки; 6 – одиничні великі кістозні порожнини; 7 – одна кістозна порожнина з нерівними краями; 8 – в кістозну порожнину повернуті корені зубів; 9 – в кістозну порожнину повернута коронка зуба.

Дослідження пунктату здійснюється в лабораторії, при цьому звертається увага на його кількість, колір, наявність або відсутність кристалів холестерину, на характер клітинних елементів.

При цитологічному дослідженні нативних препаратів із пунктату пухлини (амелобластоми) виявляються: форменні елементи крові (нейтрофільні лейкоцити, лімфоцити, еритроцити), волокнистий фібрин, клітини плоского епітелію (у вигляді пластин), жирно-зернисті клітини, інколи – кристали холестерину, зірчасті клітини. На основі вивчення цитограм підтверджується наявність доброякісної кістозної пухлини. В свою чергу, патоморфологічна будова амелобластоми вивчена достаньо добре, вона підтверджує різноманітність її мікроскопічної структури і пояснює причину рецидиву і можливої малігнізації цієї пухлини. Морфологічно амелобластоми зустрічаються у двох видах – щільна (масивна, солідна) і кістозна (полікістозна). Мікроскопічно солідна амелобластома складається із строми і паренхіми, має капсулу. Строма представлена сполучною тканиною, яка містить судинні і клітинні елементи. Паренхіма складається з епітеліальних тяжів (ячейок), комплексів, які нерідко розростаються за межі оболонки пухлини. По перефирії кожної ячейки знаходяться високі циліндричні клітини з круглими або овальними ядрами. Всередину від циліндричних клітин спостерігаються зірчасті клітини, які зєднюються між собою відростками циотоплазми, утворюючи так званий ретикульований епітелій. Така послідовність розположення епітеліальних клітин нагадує будову емалевого органу зубного зародка.

Кістозна амелобластома містить великі паренхіми, меньше строми і складається з декількох кістозних порожнин різної форми і величини, включає кісткові перегородки. Кістозний вміст складає тягуча рідина світлого або бурого кольору, можуть бути кристали холестерину.

Гістологічно розрізняють фолікулярний, плексіформний, акамантозний, базально-клітинний, зернисто-клітинний варіанти будови істинної амелобластоми.

Найбільш типовий фолікулярний тип будови, представлений епітеліальними комплексами різної величини, які нагадують емалевий орган зубного зародка. Епітеліальні комплекси оточені високими циліндричними клітинами, в центрі – епітелій з явищами ретикулювання.

Плексиформний варіант характеризується тяжами епітелію неправильних обрисів, які переплітаються у вигляді сітки з частим ретикулюванням в центральних відділах.

Акантоматозний тип будови в центральних відділах представлений полігональними клітинами, які нагадують клітини шиповатого шару плоского епітелію. Є тенденція до формування "рогових перлин".

Базально-клітинний варіант нагадує елементи базаліом шкіри, а при зернисто-клітинному типі будова в центральних відділах є крупні клітини з зернистою цитоплазмою (зерна зміщують ядро до периферії клітин).

Діагностика перш за все проводиться з кістами щелеп, остеобластомою, фіброзною остеодисплазією, злоякісними пухлинами щелепових кісток, а також з хронічним остеомієлітом.

Для остеобластоми, на відміну від амелобластоми, більш характерно: пухлина не супроводжується больовими відчуттями; вкрай рідко спостерігається нагноєння; регіонарні лімфовузли не збільшені; пунктат містить гемолізовану кров, а не прозору рідину; частіше відмічається резорбція коренів зубів, повернутих в пухлину; на рентгенограмі видно чередування ділянок ущільнення і розрідження кісткової тканини. Однак всі відмінні ознаки відносні і кінцевий діагноз встановлюється після патогістологічного дослідження.

Кісти щелеп характеризуються: наявністю каріозного (радикулярні кісти) або непрорізаного (фолікулярні кісти) зуба; при пункції можна отримати прозору жовтувату рідину з кристалами холестерину; на рентгенограмі є чіткий звязок кістозної порожнини з верхівкою причинного зуба (радикулярні кісти) або коронкова частина непрорізаного зуба знаходиться в порожнині кісти строго по його анатомічній шийці. Кінцевий діагноз уточнюється після проведення патогістологічного дослідження.

Для злоякісних пухлин характерно: саркома щелепи найчастіше зустрічається в молодому, а рак – в похилому віці; порушується загальний стан організма хворого; швидкий ріст; виражені болі в щелепі; рано втягуються в процес регіонарні лімфовузли; на рентгенограмі видно дефект кістки з поїдженими краями, розмитість і нечіткість границь кісткового дефекту.

Хронічний остеомієліт в анамнезі характеризується гострою стадією захворювання, зміною загального стану організму і лабораторних аналізів крові, збільшеними регіонарними лімфовузлами, наявністю свищів з гнійними виділеннями на слизовій оболонці або шкірі, запальними змінами в мяких тканинах навколо патологічного вогнища, на рентгенограмі поєднюються ділянки деструкції і осифікації (наявність секвестрів), присутні періостальна реакція по перифирії ділянки ураженої кістки.

Лікування: хірургічне – видалення пухлини із ділянками клінічно здорової кісткової тканини. 2 см відступити може бути малігнізація.

Одонтогенна фіброма зустрічається досить рідко і є різновидом внутрікісткових фібром щелеп. Походження її пов'язане із порушенням розвитку зубного зародка. При мікроскопії пухлини виявляються фіброзна тканина, серед якої містяться острівки клітин зубоутворюючого органу.

Розвивається повільно, неболюча, приводять до потовщення визначеної ділянки щелепи. Зуби в ділянці пухлини зміщуються, корені розсмоктуються. При пальпації щелепи визначається округле вибухання щільно – еластичної консистенції. Пухлина легко відділяється від оточуючої кісткової тканини. На зрізі вона сіро-біла. Точний діагноз можливий лише при гістологічному дослідженні. Лікування: вилущування з капсулою.

Цементома – деякі автори відносять до групи одонтом. Сполучнотканинна пухлина, побудована із тканини, подібної до цементу зуба. Частіше розвивається на нижній щелепі біля коренів зубів, або одного зуба. Пухлина обмежена капсулою. Розвивається повільно, в клініці немає певних ознак. З ростом пухлини деформується щелепа, з'являються болі в зубах при жуванні і пальпації. Навколо пухлини може розвиватись запальний процес. На Rtg визначається овальна чи неправильної форми однорідна щільна тінь навколо чи на деякій відстані від коренів.

Лікування: хірургічне – вилущування з капсулою. Зуби спаяні з цементомою підлягають видаленню. Якщо пухлина клінічно не проявляється – можна не видаляти.

Одонтома пов'язана із розвитком зубної системи. Є м'яка (низькодиференційовані зубні тканини) і тверда (петріфіковані високодиференційовані зубні структури).

Одонтома є пухлиноподібним утвором, який складається з епітеліального і мезенхімального компонентів зубоутворюючих тканин. Одонтоми є вадою розвитку зубних тканин. Вона розвивається з одного або декількох зародків зубів. До істинних пухлин цей утвір віднести не можна.

А.И.Евдокимов 91959) ділить одонтоми на прості (представлені тканинами одного зуба) і складні (представлені тканинами декількох зубів). Прості одонтоми в свою чергу поділяються на повні (мають зубоподібну або округлу форму) і неповні (в залежності від локалізації називаються коронковими або пародонтомами). Складні одонтоми можуть бути змішаними (складаються з перемішаних зубних тканин декількох зубів) і складовими (складаються з багатьох правильно сформованих і спаяних між собою деформованих зубів). Поділення складних одонтом на змішані і складові чисто умовне, так як достовірні критерії диференціювання двох видів складних одонтом відсутні. Одонтоми оточені сполучною капсулою.

Loading...

 
 

Цікаве