WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Набуті дефекти і деформації обличчя - Лекція

Набуті дефекти і деформації обличчя - Лекція

Лекція

Набуті дефекти і деформації обличчя

План

1. Дефекти губ. Етіологія, клініка, лікування.

2. Дефекти щік. Етіологія, класифікація, клініка, лікування.

3. Поєднані дефекти нижньої губи і підборіддя. Етіологія, клініка, лікування.

1. Етіологія. Дефекти і деформації губ можуть виникати внаслідок випадкової травми, оперативного втручання (з приводу вродженого дефекту, новоутвору, свіжої травми, запалення ), перенесення специфічного (сифіліс, червоний вовчук, сибірська виразка і ін.) і неспецифічного (нома, карбункул, фурункул, флегмона) запалень.

По локалізації розрізняють середні, бокові, тотальні дефекти губ, а по глибині і ступеню пошкодження тканинних компонентів - в межах тільки червоної облямівки, всіх трьох шарів власне губи (шкірного, проміжного і слизового) або одного із них. Тобто, дефекти можуть бути як поверхневими, так і наскрізними, а інколи навіть скритими. Поряд з цим зустрічаються дефекти губ, поєднані з дефектом або деформацією щелепи (всієї або тільки її фронтального відділу), щоки, носа, повік, всього обличчя.

Клініка. Пошкодження ділянки рота супроводжується різними функціональними розладами, які виражаються в косметичній спотвореності обличчя, утрудненні звуковимовляння (особливо губних і зубних звуків), порушенні процесу прийому їжі, а інколи і дихання. Носове дихання стає носоротовим, що призводить до сухості порожнини рота, змінам її слизової оболонки і підвищеній спразі.

Лікування. Методика операції залежить від характеру і величини дефекту. Багато із них виникають під час операції і можуть бути зразу ж усунуті місцевою пластикою. В більшості випадків вдається місцево-пластичними прийомами відновити форму губ, кутів рота, щік і підборіддя. Методика операції при усуненні свіжих травматичних дефектів і застарілих, оточених рубцями, різна. Свіжі травматичні дефекти можливо усунути шляхом широкої мобілізації країв рани, утворенням і використанням перевертаючих клаптів підшкірної клітковини, переміщенням зустрічних трикутних клаптів, закриттям і розкриттям кутів рани, утворенням шкірно-підшкірних клаптів на ніжці, поєднанням декількох із перерахованих прийомів місцевої пластики. Застарілі дефекти і деформації оточені рубцями, виправляють різними методами: А.А.Лімберга, Ю.К. Шимановського, Аббе, Брунса, Діффенбаха, Естляндера, Седілло, Йозефа і ін. Досить часто в процесі операції використовують декілька методів пластики, наприклад вдаються до пересадки філатовського стебла, вільної пересадки шкіри і слизової оболонки або комбінації цих двох тканин.

Пластика зустрічними трикутними клаптями за методом А.А. Лімберга. Звичайно застосовується при рубцевих деформаціях (спотвореннях) ротової щілини, опущення або підняття кутів рота і т.д. Для усунення цих недоліків утворюються трикутні клапті шкіри в ділянці губи або щоки (45 і 900; 45 і 1350 ; 45 і 1200 або в інших співвідношеннях - в залежності від стану оточуючих тканин). Показами до цього виду пластики можуть бути також лінійні рубці і деформації губ.

Прямокутна пластика губи за методом Ю.К.Шимановського. Може застосовуватись при дефектах або 1/3 губи які виникають внаслідок новоутворення або при травматичних дефектах, які мають порівняно правильну прямокутну форму. Недоліком даного методу являється те, що на підборідді утворюється виступаючий конус, усунути який вдається тільки шляхом висічення досить великого фрагмента шкіри і м'язів підборіддя.

Пересадку тканин з протилежної губи застосовують при часткових наскрізних дефектах губи різної різної форми і розмірів. Цей метод особливо показаний тоді, коли в силу тривалого існування дефекту верхньої губи нижня губа компенсаторно значно гіпертрофується і виглядає дуже масивно, а в стані спокою відвисає.

Операція за методом Аббе найбільш показана при наскрізних деформаціях верхньої губи. Клапоть формують із латеральної частини нижньої губи і щоки.

Операція за методом Діффенбаха. Показана при тотальній резекції нижньої губи з приводу раку або старого травматичного дефекту всієї губи. Додаткові наскрізні розтини на щоках ведуть від кутів рота назовні по обидві сторони - до переднього краю жувальних м'язів; звідси розтини направляють донизу і допереду - до середини підборідкових ділянок. шкірно м'язево-слизові клапті відсепаровують від зовнішньої поверхні нижньої щелепи, зберігаючи на ній окістя. Шляхом переміщення цих щічних клаптів до середньої лінії і зшиванням один з одним усувають дефекти нижньої губи.

Операція за методом Брунса проводиться наступним чином. При симетричному дефекті губи викроюють на щоках два одинакових по довжині клапті (шириною - біля 3-4 см., довжиною 5-6 см.). Якщо дефект несиметричний, то і клапоть беруть відповідно різної довжини. При формуванні клаптів проводять Г-подібний розтин, щоби покритий слизовою оболонкою нижній край клаптя можливо було використати для відновлення червоної облямівки. Кінцеву частину зовнішнього розтину не слід робити через всю товщу щоки, щоб не пошкодити артерію, яка живить клапоть. Обидва клаптя зближують один до одного без натягу і пошарово зшивають.

Операція за методом Седілло проводиться за таким ж принципом, як і операція за методом Брунса, з тією лише різницею, що основа клаптів повернута не донизу - до краю нижньої щелепи, а доверху.

У випадку рубцевої деформації і недостатності нижньої губи, яка втрачається в її опусканні, можливо застосувати метод Йозефа; наскрізним горизонтальним розтином нижче збереженої червоної облямівки або смужки слизової оболонки на нижній губі надають їй правильного положення. На обох щоках викроюють два симетричні гострокінцеві клапті, які при необхідності повинні включати і слизову оболонку щоки. Обидва клапті повертають медіально і донизу, вкладають в ділянку дефекту губи, пошарово зшивають один з одним, а збережену частину нижньої губи – з верхнім клаптем. Нижній край слизової оболонки нижнього клаптя підшивають до краю слизової оболонки нижнього склепіння передсінку рота за створеною губою. Рани на обох щоках зашивають трьохшаровим швом.

Пластика губ філатовським стеблом проводиться тільки при обширних комбінованих дефектах м'яких тканин (губ), коли усунути наявні дефекти місцевопластичними операціями не вдається. Усунення деформації верхньої губи, яка виникла внаслідок хейлопластики з приводу вродженого розщеплення верхньої губи можливо використовуючи методи Буріана, Козіна, Мілларда і ін.

2. Етіологічними факторами дефектів щік може бути випадкова травма, перенесений запальний процес (наприклад нома) або хірургічне втручання.

Дефекти щік можуть бути наскрізними, поверхневими, інколи спостерігається дефект тільки слизової оболонки щоки.

З топографо-анатомічної точки зору розрізняють ізольовані дефекти щоки і поєднані з дефектами: а) губи або двох губ; б) протилежної щоки; в) носа; г) м'яких тканин привушної ділянки і вушної раковини; д) половини лиця і її ділянки на протилежній стороні.

За клінічнічною картиною дефекти щік можна поділити на слідуючі групи:

  1. Зіяючі дефекти, які широко оголюють порожнину рота, при яких можливо розкрити рот повністю або майже повністю (достатньо для перешкодного прийому їжі ).

  2. Зіяючі просторні дефекти, при яких наявна рубцева контрактура нижньої щелепи, різко затрюднююча прийом їжі і яка вимагає оперативного втручання.

  3. Просторні дефекти, звужені за рахунок розростання рубцевої контрактури, що у відповідній степені маскує дефект щоки.

  4. Дефекти, повністю заповнені рубцевою тканиною, тобто замасковані нею. При цьому справжні розміри дефекту можливо повністю визначити тільки після висічення рубцевої тканини.

  5. Поверхневі дефекти шкіри щоки, які виникли внаслідок видалення поверхнево розміщених пухлин (ангіома, пігментна пляма) і висічення рубців, які утворилися після опіку, відмороження, променевих уражень, механічних травм.

  6. Дефекти слизової оболонки щоки, які виникають внаслідок опіків лугами або кислотами, захворювання виразковим стоматитом або номою, вогнепальних поранень і видалень новоутворів.

Лікування. При наявності рубцевої контрактури спочатку усувають її, потім проводять заміщення збільшеного дефекту щоки. В якості пластичного матеріалу можливо використати шкіру шиї або плечегрудний клапоть.

Метод Ізраеля. В ділянці шиї від кута нижньої щелепи до ключиці викроюють довгий язикоподібний клапоть повернутий основою до кута нижньої щелепи. Відсепарований клапоть повертають доверху на 180 градусів (шкірною поверхнею в порожнину рота). Освіжають край дефекту і до них підшивають кінець клаптя. Через 9-10 днів, тобто після приживлення клаптя, відсікають ніжку його на шиї, повертають доверху, допереду і розправляють на грануляційній поверхні переднього кінця клаптя, створюючи тим самим дублікатуру шкіри в ділянці дефекту щоки.

Метод Н.А.Алмазової. На шиї заготовляють широкий (4,5 – 7 см.) шкірно-м'язевий клапоть, який включає і підшкірний м'яз шиї, і який розширюється біля ключиці. Довжина клаптя може досягати 15 см.(в залежності від довжини шиї і розмірів дефекту). Після вісепаровки клаптя, його повертають доверху і допереду, вводячи в порожнину рота через розтин попереду жувального м'язу, рану на шиї зашивають стараючись не защемити ніжку клаптя. Рубці висікають, клапоть вкладають раневою поверхнею на внутрішню оголену поверхню щоки для заміщення слизової оболонки. Кінець клаптя здвоюють, утворюючи в ділянці дефекту дублікатуру шкіри. Краї зовнішнього шару дублікатури підшивають до країв шкіри в ділянці дефекту щоки. Після приживлення клапоть відсікають у заднього перегину, рану на шиї, зашивають на всьому протязі, використовуючи при цьому надлишок шкірної стрічки у місці перегину.

Наступні етапи, як і в попередньому методі, заключаються у формуванні кута рота із пересадженої дублікатури шкіри.

Метод А.Е. Рауера - Н.М. Міхельсона. Суть його заключається в тому, що з двох клаптів (один мостоподібний – на грудній клітці, другий- на внутрішній поверхні плеча) створюють дублікатуру шкіри, яку згодом переносять на ніжці в ділянку дефекту.

Метод Ф.М. Хітрова. Для усунення великих дефектів щоки краще скористатися філатовським стеблом.

3. Етіологія і клінка. Дефекти нижньої губи, м'яких ткани підборідка і переднього (підборідкового відділу нижньої щелепи можуть виникати внаслідок невогнепального або вогнепального поранення, опіку, запалення або оперативного втручання з приводу новоутворення.

Такі дефекти приводять не тільки до різкого спотворення, порушення мови і харчування, але і до обезводнення організму, екзематозному ураженню шкіри шиї і грудної клітки внаслідок скорочення жувальних м'язів і м'язів дна порожнини рота або утворення рубців в даній ділянці бокові фрагменти нижньої щелепи підтягуються доверху і до середини лінії, здавлюючи язик з боків і знизу.

Лікування. Метод Ф.М.Хітрова, включає декілька етапів. Спочатку виготовляють формуючий протез; потім формують один або два філатовських стебла, пересаджують їх в ділянку дефекту і розпластують. Після приживлення розпластаних стебел проводять вільну пересадку ділянки ребра або гребеня здохвинної кістки для відновлення цілістності нижньої щелепи.

Метод Н.М.Александрова. При дефектах нижньої губи, які приводять до слюнотечі і спотворення обличчя, пропонує використовувати для пластики дефекта нижньої губи два симетричних трикутних клапті, які викроюються по краях фільтра верхньої губи. В залежності від локалізації дефекта нижньої губи або зшивають утворений клин в нижню губу, або підшивається кожний клиновидний клапоть окремо.

Література :

  1. Ю.И. Бернадський. Травматологія і відновна хірургія щелепно-лицевої ділянки. – Київ, 1985.- С. 213-231.

  2. Клінічна оперативна щелепно-лицева хірургія (Під ред. М.М. Александрова. – Л., 1985. – С. 105 – 121.

  3. Косметичні операції обличчя (Під ред. Н.М. Міхельсона. – М., 1965. - С. 116-132.

Loading...

 
 

Цікаве