WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Загальне знеболення, принципи премедикації. Нейролептанальгезія. Можливі ускладнення, їх лікування та профілактика. Основи загального лікування абсцес - Реферат

Загальне знеболення, принципи премедикації. Нейролептанальгезія. Можливі ускладнення, їх лікування та профілактика. Основи загального лікування абсцес - Реферат

Лекція

Загальне знеболення, принципи премедикації. Нейролептанальгезія. Можливі ускладнення, їх лікування та профілактика. Основи загального лікування абсцесів та флегмон щелепно-лицевої ділянки. Завдання хірургічного, медикаментозного, фізіотерапевтичного лікування

П Л А Н

  1. Фактори, які впливають на план комплексного лікування хворих з гнійно-запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки.

  2. Хірургічний метод лікування.

  3. Дренування ран.

  4. Діаліз рани.

  5. Антибактеріальна терапія:

а) застосування антибіотиків;

б) застосування сульфаніламідів;

в) застосування нітрофуранів.

  1. Десенсибілізуючі середники.

  2. Застосування біологічно активних препаратів.

  3. Дезінтоксикаційна терапія.

  4. Ферментотерапія.

  5. Імунотерапія.

  6. Фізіотерапія.

  7. Лікувальна фізкультура.

  8. Профілактика гнійних захворювань щелепно-лицевої ділянки.

  9. Особливості перебігу та лікування флегмон у хворих на цукровий діабет.

Основні завдання лікування хворих на абсцеси і флегмони:

  1. Хірургічна обробка рани;

  2. Системний вплив на макроорганізм;

  3. Місцевий вплив на рану;

  4. При одонтогенній інфекції – усунення етіологічного фактору.

Розвиток гнійно-запальних захворювань щелепно-лицевої ділянки характеризується великим різноманіттям клінічних проявів. За даними досліджень в 40-60% хворих діагнози, які були поставлені при поступлені на лікування в стаціонарі, не співпадають з діагнозами установ, які направили.

Ефективність лікування хворих одонтогенними гнійно-запальними захворюваннями залежить від ранньої діагностики цієї патології. Правильно і своєчасно поставлений діагноз дозволяє провести ефективне лікування хворих і цим самим повернути їх до нормальної діяльності.

При проведенні оперативних втручань в щелепно-лицевій ділянці потрібен вибір оптимального методу знеболення, а також інфузійна терапія з використанням патогенетичних речовин корекцій порушеного гомеостазу. Оперативні втручання в деяких випадках краще проводити під місцевим знеболенням після медикаментозної підготовки (премедикації). В останні роки широко застосовують загальне знеболення.

При хірургічному втручанні, яке проводять при абсцесах, в більшості випадків обмежуються внутрішньоротовим розрізом по перехідній складці в межах не менше трьох зубів. Скальпелем роблять розтин до кістки, а якщо гнійний вміст не отримують, то тупим шляхом проникають в м'які тканини привушної ділянки. У дітей, щоб уникнути пошкодження зачатків зубів, внутрішньоротові розтини необхідно проводити дещо вище перехідної складки.

Оперативні доступи при гнійних захворюваннях обличчя та шиї повинні забезпечити косметичне і найменш травматичне знаходження патологічного вогнища з врахуванням ходу гілок лицевого нерву. Розтини повинні бути широкими для кращої евакуації ексудату, а при наявності гнійних кишень, де одним розтином забезпечити достатній відтік неможливо, роблять додаткові розтини (контрапертури). Для кращого відтоку ексудату проводять дренування. Велике значення має матеріал, з якого виготовляють дренажі. При цьому враховують такі властивості, як гігроскопічність, пористітсть, бактерицидність та ін. Широке розповсюдження мали гумові трубки, але при довгому знаходженні в рані виникає запальна реакція. Останнім часом широко використовують трубки з синтетичного матеріалу (поліетиленові, силіконові).

Особливе місце займає метод активного дренування гнійних порожнин шляхом створення в системі дренажу дозованих розріджень. Після кожного сеансу активного орошення гнійника лікарськими розчинами, а воно повторюється 2-3 рази на добу, рекомендується видаляти дренажі з рани. Враховуючи недоліки відкритого методу лікування гнійних ран застосовують закриті методи, тобто накладання первинних і вторинних швів.

Лікування гнійної рани під марлевими пов'язками з різними препаратами є найбільш поширеними і загальноприйнятими. Особливий інтерес представляє група препаратів, які здійснюють відсмоктуючу дію на рану. Гіпертонічні розчини здійснюють на гнійну рану короткочасну дію (не більше 2-3 години), так як швидко розводяться раневим секретом і втрачають свою осмотичну активність. Б.М.Даценко рекомендує багатокомпонентну мазь – левонорсин, левомеколь, левосин. При їх використанні відмічається більш швидка ліквідація перифокального інфільтрату і набряку, очищення рани від некротичних мас, поява грануляцій.

Отримано значний ефект при використанні полісорбу. Він не володіє токсичними, канцерогенними, резорбтивними і кумулюючими властивостями, а також являється препаратом високої сорбційної ємкості у відношенні білків і мікроорганізмів.

Широкого застосування в лікуванні гнійних ран отримали протеолітичні ферменти. Застосовують: трипсин, хімотрипсин, террилитин та ін. Місцеве застосування цих препаратів забезпечує більш швидке і неболюче очищення рани, здійснює протизапальну і протинабрякову дію.

На стадії регенерації для її стимуляції використовують препарати, які містять вітаміни (каротолін), гіалуровану кислоту (луроніт), хондроітинсірчану кислоту (хонсурид) та ін.

Розроблені біологічно активні перев'язочні матеріали, які представляють собою нової форми пов'язки для ран модифіковані пов'язки призначені для місцевого лікування ран різної етіології і одночасною детоксикацією організму через відкриті ураження. В останні роки знаходять застосування дисперговані волокнисті водневі сорбенти (ДВВС) в 70% етиловому спирті або 0,2% розчині сульфату цинку. ДВВС рекомендують використовувати при лікуванні невеликих за розмірами ран і поверхонь опіків, а також ерозивних уражень слизової порожнини носа і рота.

Двошарова колагенвмісна воднева пов'язка – сорбуюча, гемостатична, показана для обробки свіжих хірургічних і травматичних ран з метою швидкої зупинки кровотечі і попередження крововтрати, а також видалення з пошкоджених тканин гістіогенних токсинів.

Пов'язка гідроскопічна репаративна-трьохшарова біологічно активна. Ефект досягається за рахунок поєднання дренуючих властивостей зовнішнього шару, високою сорбційною активністю внутрішнього шару і стимуляцією регенеративно-репаративних процесів в рані під дією продуктів біодеградації проміжного шару пов'язки.

При розвитку гнійно-запальних захворювань і гнійно-септичних ускладнень у хворих з щелепно-лицевою патологією необхідно призначати антибактеріальні препарати. Після проведеного хірургічного втручання лікування доповнюють введенням антибіотиків. Доза антибіотика підбирається індивідуально і в залежності від віку, важкості перебігу процесу, чутливості мікрофлори, стану видільної функції нирок та печінки.

Особливої уваги заслуговують антибіотики, які володіють тропізмом до кісткової тканини (лінкоміцин, фузидон-натрію). Курс антибіотикотерапії при гострих запальних захворюваннях слід проводити не менше 7-8 діб. При довготривалому використанні антибіотиків їх слід міняти кожні 10 днів для того, щоб не виробити стійкості мікрофлори до препарату і уникнути його побічної дії. Усім хворим, яким проводиться антибіотикотерапія, необхідно кожного тижня зробити розгорнутий аналіз крові.

Застосування антибіотиків слід поєднувати з використанням сульфаніламідів і препаратами нітрофуранового ряду. Сульфаніламіди інактивують беталактоназу і тим самим дозволяють подолати стійкість мікробних збудників до пеніциліну. Комбінованим препаратом з активним бактерицидним впливом є бактрим (бісептол, гросептол), який включає сульфаніламідний препарат сульфаметоксазол і похідне діамінопіридину – триметоприм. Завдяки цьому на метаболізм бактерій здійснюється подвійний блокуючий вплив. При вживанні всередину препарат швидко всмоктується і створює в організмі високі концентрації, які зберігаються на протязі 7 годин.

В комплексному лікуванні гнійно-запальних захворювань знаходять широке застосування сульфаніламіди пролонгованої дії. Необхідно пам'ятати, що застосування антибіотиків і сульфаніламідних препаратів сприяють зниженню вмісту в організмі аскорбінової кислоти і вітамінів групи В.

Антибактеріальною властивістю володіє така складна сполука, як хлорофілліпт – препарат, який містить суміш хлорофілів, які містяться в листках екваліпта. Препарат активний у відношенні антибіотикостійких стафілококів.

Препарати нітрофуранового ряду (фурацилін місцево у вигляді 0,02% водного розчину, фуразолідону всередину після їди по 0,1 г 4 рази на добу на протязі 7 днів, фурагін калію у вигляді 0,1% розіину місцево, фуразолідон всередину після їди по 0,1 г 4 рази на добу) призначають особливо при виділенні збудника стафілокока і протею. Нітрофурани вигідно відрізняються від багатьох антибіотиків і сульфаніламідів високою антибактеріальною активністю і низькою токсичністю.

Відомо, що при гнійно-запальних захворюваннях м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки є порушення локальної мікроциркуляції, яка обмежує поступлення лікарських речовин у вогнище запалення, де їх руху заважають тканинні бар'єри біологічного валу. Тому навіть та частина хіміопрепаратів, яка досягає гнійного вогнища, не може здійснити бактерицидну дію на мікрофлору, так як мікроорганізми знаходяться в некротизованих тканинах, не маючи зв'язку з організмом. Для внутрішньоартеріального введення лікарських препаратів в щелепно-лицеву ділянку користуються катеризацією зовнішньої сонної артерії через її гілки. При ретроградному внутрішньоартеріальному введенні антибіотиків вони потрапляють безпосередньо у запальне вогнище, що дозволяє регулювати вміст антибактеріальних речовин у вогнище і отримати високий терапевтичний ефект при малих дозах препарату.

Loading...

 
 

Цікаве