WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лікування опіків, перша допомога та протишокові заходи. Опіки дихальних шляхів - Реферат

Лікування опіків, перша допомога та протишокові заходи. Опіки дихальних шляхів - Реферат

ЛІКУВАННЯ ОПІКІВ, ПЕРША ДОПОМОГА
ТА ПРОТИШОКОВІ ЗАХОДИ. ОПІКИ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ
Лікування термічних опіків складається з подання першої допомоги потерпілим на догоспітальному етапі та лікування в хірургічних спеціалізо-ваних закладах.
Від якості першої допомоги часто залежить подальша доля хворого. Вона полягає в зупинці дії термічного агента, забезпеченні потерпілого свіжим повітрям та запобії-анні забрудненню рани мікрофлорою.
Загасити палаючий одяг краще шляхом накривання потерпілого ков-дрою чи плащем (пальто) або ж водою. При цьому його треба покласти, щоб полум'я, піднімаючись угору, не перекинулось на голову та обличчя. Не можна бігти в палаючому одязі - це тільки роздмухує полум'я. Після загашення полум'я одяг негайно треба зняти, перед цим обливши холодною (але не крижаною) водою. Це ж саме робиться і тоді, коли опік стався під дією окропу чи гарячої рідини. Але в жодному разі не можна допускати переохолодження хворого, бо це сприяє розвиткові шоку. Обливання холодною водою є також лікувальним засобом - знеболює та запобігає поширенню опікової деструкції тканин углиб, зокрема переходу ІІІА ступеня в ІІІБ, а також набряку і нагноєнню. З цією метою особливо доцільно обливати водою під час надання першої допомоги (але не пізніше ніж через 30 хв після опіку) у разі непоширених опіків (особливо опіків кінцівок). Охолодження водою опікової поверхні триває впродовж 2 год.
Для забезпечення свіжого повітря потерпілого переміщують з місця по-жежі (чи заповненої димом та отруйними газами кімнати) на відкритий простір чи в приміщення з чистим повітрям. Після цього його зігрівають. При асфіксії хворому роблять штучну вентиляцію легень (рот до рота чи рот до носа).
Останній акт першої допомоги - запобігання зараженню опікової по-верхні - здійснюють шляхом загортання потерпілого в чисте простирадло, марлю чи поліетиленову плівку (великі опіки) або накладання бинтової асептичної пов'язки при обмежених опіках. Внутрішньовенне вводять аналгетики і негайно перевозять потерпілого до лікарні.
Особам з поширеними глибокими опіками, яким загрожує розвиток шоку чи які перебувають у стані шоку, в машині "швидкої допомоги" розпочинають введення протишокових розчинів (сольові розчини або реопо-ліглюкін, розчин лактату чи Рінгера- Локка тощо).
Під час надання першої допомоги з рук потерпілого треба зняти всі до-рогоцінні речі (обручки, персні, браслети тощо) з метою запобігання тур-нікетному ефекту.
У лікувальному закладі (це переважно спеціалізовані опікові відділення) хворого бажано покласти на спеціальне ліжко з повітряною подушкою. У нього передусім перевіряють стан дихальних шляхів. У разі порушення їх прохідності (задишка, синюшність, кашель, хриплість голосу) роблять інтубацію трахеї.
Потерпілим з обмеженими поверхневими та глибокими опіками без загрози розвитку шоку проводять під знеболюванням (переважно внутріш-ньовенним введенням морфіну гідрохлориду чи неопіоідних аналгетиків або ж наркотиків) обробку опікової поверхні.
Госпіталізації підлягають: хворі з поширеними опіками, опіками ди-хальних шляхів і з обмеженими опіками II-IV ступеня площею понад З-5 % поверхні тіла та з поширеними опіками І ступеня площею понад 30 % у дітей, а також хворі з опіками II-IV ступеня ділянки голови, обличчя, промежини, кистей та стіп незалежно від площі ураження.
Хворих з обмеженими поверхневими опіками, крім зазначених локалі-зацій, після подання їм допомоги (обробки опікової поверхні) направляють на лікування у поліклініку.
У разі поширеного опіку, який спричинив шок або може зумовити його, розпочинають або продовжують протишокову терапію з одночасним проведенням досліджень гемодинаміки (артеріальний тиск, пульс, ІЩВ), складу крові (гемограма, гемотокрит, рівні електролітів, сечовини тощо) та сечі (погодинний діурез через уведений у сечовий міхур катетер; склад сечі), визначають температуру тіла та проводять заходи із запобігання інфікуванню. Обробку опікової поверхні у таких хворих не проводять до повної ліквідації шоку і його загрози.
Терапія у разі розвитку шоку полягає в ліквідації гіповолемії (дефіциту ОЦК) й гідроіонних порушень: введення збалансованих розчинів елект-ролітів, особливо лактату Рінгера, спеціальних розчинів (реополіглюкін тощо) та білкових субстанцій (плазма, альбумін, протеїн, через 24 год - кров). Інфузійні розчини обов'язково повинні містити натрій, бо у хворих з опіками часто спостерігаються гіпонатріємія (внаслідок підвищення секреції антидіуретичного гормону вазопресину та затримки натрію в інтерстиціальному просторі).
Гіперкаліємії у хворих, незважаючи на значну загибель клітин, не спостерігається через збільшене виведення його нирками під дією гіперкортицизму.
Обсяг розчинів розраховують на підставі багатьох критеріїв (гемодинамі-ки, величини діурезу, результатів біохімічного дослідження тощо). На практиці користуються переважно спрощеними формулами. Так, за однією з них - Парклендською - хворому в першу добу вводять 4 мл лактату Рінгера на 1 кг маси тіла, помноживши цей показник на площу опіку у відсотках. При цьому половину кількості вводять у перші 3 год, половину - в наступні 16 год. Для визначення об'єму плазми та інших колоїдних розчинів користуються, зокрема в Англії, формулою Мюйра-Барклея, за якою об'єм впорскуваної плазми дорівнює площі опіку, помноженій на масу тіла (в кг) і поділеній на 2, тобто 0,5 мл/кг на кожен відсоток.
Для поповнення дефіциту рідини вводять 5 % розчин глюкози (внутрішньовенне), а за відсутності у хворого порушень функції травного каналу рекомендують пити воду, чай, соки.
Для знеболювання внутрішньовенне вводять аналгетики (опіати - морфін, омнопон, фентаніл та ін.), призначають значні дози (100-500 мл за добу) кортизолу (гідрокортизону), енергетичні засоби - гіпертонічні роз-чини глюкози (10-20 %) з інсуліном, кислотою аскорбіновою, вітаміном В^ серцево-судинні препарати (глюкозиди - строфантин, корглікон), адреноблокатори тощо.
Величезне значення для лікування хворих з опіками має адекватне енергетичне забезпечення їх організму. Обмін речовин у цих хворих ха-рактеризується гіперметаболізмом, переважно прискоренням катаболіч-них процесів. Гіперметаболізм пов'язаний насамперед з подразненням і активізацію симпато-адреналової системи, а також із втратою тепла через втрату значної площі шкіри. Проявляється він підвищенням поглинання кисню, частоти серцевих скорочень та хвилинної вентиляції легень, внутрішньої температури; втратою маси тіла, гшерекскрещєю азоту нир-ками. Тому харчування хворого повинно бути калорійним.
Однією з формул для розрахунку енергетичної місткості раціону для хворого є формула Сиггегі, згідно з якою вона повинна складати 25 ккал на 1 кг маси тіла плюс 40 ккал, помножені на відсоток площі опіку.
Гіпераліментації досягають інтести-нальним чи внутрішньовенним шля-хом, частіше комбінацією їх, якщо у хворого нема ускладнень з боку трав-ного каналу. У разі внутрішньовенного живлення основу харчування скла-даютьгіпертонічні розчини глюкози (не більше 3 г глюкози на 1 кг маси тіла), а також ліпідні емульсії. Хворому вводять 2 г білка на 1 кг маси тіла. При виразках Керлінга хворим призначають блокатори Н рецепторів (циметидин, ранітидин, фаматидин тощо).
МІСЦЕВЕ ЛІКУВАННЯ
Місцеве лікування звичайно розпочинається зразу після надходження потерпілих у лікувальний заклад, а тим, хто перебуває в стані шоку чи у разі загрози цього ускладнення, - після виведення їх з цих станів.
При опіку І ступеня уражену поверхню змазують етиловим спиртом (56-76 %) і пов'язкою її не закривають. Через 3-5 діб некротизований поверхневий епітелій злущується, замінюючись на новий, що має рожевий колір у ранні строки.
Опіки II ступеня обробляють після знеболювання (внутрішньовенне вводять аналгетики). Шкіру біля обпеченої поверхні дезінфікують 0,5 % роз-чином хлоргексидину, 1 % йодона-том чи 76 % етиловим спиртом. Опікову поверхню обмивають ватно-марлевими кульками, добре змоченими якимось антисептичним розчином чи теплим розчином натрію хлориду, після чого осушують сухими стерильними тампонами. Пухирі спорожнюють від ексудату і повністю вирізують. На опікову поверхню здебільшого на-кладають волого-висихаючу пов'язку:
з розчином фурациліну (1:5000), чи 0,5 % хлоргексидину (краще його спиртовий розчин - гібітан), чи мазьову на гідрофільній основі (левосиль, ле-воміколь тощо), або з фламазином (1 % сульфазіадин срібла). За відсут-ності промокання (контролюють щодня) її не змінюють протягом 7-10 діб. Якщо рана не ускладнюється інфекцією, то за цей час вона загоюється. Звичайно після зняття пов'язки поверхня опіку повністю вкрита новоутво-реним рожевим епітелієм. У разі промокання пов'язку змінюють на
Loading...

 
 

Цікаве