WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні процеси слинних залоз. класифікація, патогенез, клініка, діагностика, лікування - Лекція

Запальні процеси слинних залоз. класифікація, патогенез, клініка, діагностика, лікування - Лекція

В процесі запалення може загинути вся паренхіма залози і заміститись фіброзною тканиною. При цьому головний вивідний протік, гублячи тонус, різко розширюється і приймає колбоподібні риси.

Загострення хронічного паренхіматозного паротиту, як правило, виникає в осінній період (при переохолодженні) і характеризується ниючим болем (під час їжі) в ураженій залозі, збільшенням, припухлістю, підвищенням температури тіла до 380С і більше, з`являється обмежене відкривання рота. Загострення стихає (під впливом тепла або самостійно), але через деякий час знову повторюється. Об`єктивно: припухлість навколовушної ділянки, болючічть і горбистість залози при пальпації, напруженість шкіри. Слизова оболонка щоки набрякла, вивідний проток залози пальпується у вигляді тяжа, гирло протоку зіяє, при масуванні залози з протоку виділяється густа слина з домішками фіброзних включень і гною. В ряді випадків описана картина загострення швидко переходить у флегмону навколовушножувальної ділянки.

Лікування досить складне навіть в початкових стадіях захворювання, так як загибла паренхіма залози не здатна регенерувати. Задача лікування полягає в тому, щоб призупинити прогресування хвороби і її загострення. Для цього визначають характер мікрофлори, що виділяється з протоку, і чутливості її до антибіотиків. Потім бужують вивідний протік очними зондами або тонкими пластмасовими нитками, кінці яких дещо оплавлені (у вигляді головки кравецької шпильки). Крім цього щоденно промивають залозу розчином відповідних антибіотиків. Введення розчину в протік виконується повільно, до появи відчуття тиску. Масуючи залозу, звільняють її від влитих антибіотиків і слизисто-гнійних мас. Чергуючи ці дві процедури, досягають отримання чистої слини, після чого ще раз вводять ті ж антибіотики в великій кількості і залишають в залозі. Таке промивання залози виконують щоденно до клінічного виздоровлення

Для цієї ж мети рекомендується застосовувати розчин хімотрипсина, якій володіє протеолітичними властивостями (розщеплює фібро-ні згортки, розріджує густу слину, полегшує її виведення з протоків). Щоб отримати розчин потрібної концентрації, в флакон з хімотрипсином додають 5 мл ізотонічного розчину

Протизапальною дією володіє йодотіол, тому повторна сіалографія приводить після невеликого загострення до суттєвого покращання салівації, затримки процесу склерозування залози. Добре також діють розчин К2 (починаючи з 2 % розчину по 1 ст. ложці 3 рази в день, підвищують концентрацію до 10 % і проводять курс лікування на протязі 2,5 місяців), ін`єкції за індивідуально підібраною схемою -галантаміну або пірогеналу 25 ін`єкцій. Виздоровлення може виявитись швидше, якщо приведене вище лікування поєднати з місцевими новокаїновими блокадами (50-60 мл р-ну новокаїну вводять в залозу, повторюючи через 2-3 дні до 12 разів), гальванізацією ділянки залози (щодня протягом 30-40 днів).

Протизапально діє і рентгенотерапія (по 1 Гр з переривами в 2-3 дні, сумарна доза 5-6 Гр). В рідких випадках безуспішного консервативного лікування застосовують повне або часткове видалення ураженої навколовушної залози за сучасними методами, котрі забезпечують збереження лицевого нерва.

Покази до субтотальної, а тим більше до тотальної паратидектомії при хронічному паротиті дуже звужені, так як ризик спотворення обличчя після неї не йде ні в які порівняння з перспективною стійкого і настійливого консервативного лікування хронічного паротиту і профілактики його загострення. Лікування загострення хронічного паренхіматозного паротиту направлене на профілактику флегмонозного ураження привушно-жувальної ділянки.

Призначають УВЧ, соллюкс, в/м ін`єкції антибіотиків з врахуванням припливу до них мікрофлори, що виділяється з вивідних протоків. Всередину призначають гексаметилтетрамін з фенілсаліцилатом або 2 % розчин

Гексаметилтетрамін виділяється через слинні залози. В запальній залозі з гексаметилтетраміну виділяється формальдегід, що є активним антисептиком і має протизапальну дію.

Прогноз. Якщо описане лікування загострення хвороби не приводить до стихання процесу і він переходить в флегмонозне запалення, показане розсікання тканини і таке ж медикаментозне лікування, як при гострому гнійному паротиті.

Хронічний інтерстиціальний паротит.

Клініка. Скарги хворих зводяться до косметичного дискомфорту,

їх непокоїть наявність припухлості в ділянці залози. В минулому хворі відмічали періодичне поколювання і важкість в залозі, які переходили в легкий щемлячий біль. В холодну пору року ступінь збільшення залози підвищується.

Серед хронічних запалень білявушних слинних залоз інтерстиціальне запалення буває порівняно рідко і складає тільки 10 % від загального числа хронічного паротиту.

В основі захворювання лежить реактивне розростання міждолькової сполучної тканини без руйнування залозистої речовини. Уражаються частіше обидві привушні залози, шкіра над якими залишається незміненою. Пальпаторно визначається неболюча, м`якої консистенції збільшена залоза. При масуванні її з протоку виділяється чиста слина, але в малій кількості через зниження функції залози. В період загострення хвороби відмічається незначний ниючий біль в залозі. За допомогою сіалографії виявляють звуження вивідних протоків достатньо добре контурованих. В стадії виражених ознак хронічного інтерстиціального сіаладеніту виникає значне (в 2 рази порівняно з початком захворювання) пригнічення слиновиділення, підвищена мацерація епітеліальних клітин вивідних протоків.

На сіалограмі помітне звуження вивідних протоків, які виявляються добре контурованими.

Лікування. Призначають курс опромінення рентгенівськими променями по 0,6-0,9 Гр через кожні 2-3 дні, сумарно від 6 до 8 Гр на залозу. Цим досягається задовільний лікувальний ефект. В якості протисклеротичного засобу можна застосовувати пірогенал в комбінації з новокаїновими блокадами, а для покращення функції залози - галантамін в звичайних дозах.

Запалення піднижньощелепових і під'язичних слинних залоз.

Запальні процеси вказаних слинних залоз можуть бути гострими і хронічними, серозними і гнійними, які супроводжуються або не супроводжуються каменеутворенням. За видом збудника запалення ділять на специфічне і неспецифічне.

Звичайно запалення під`язичної залози протікає в поєднанні з запаленням піднижньощелепової слинної залози, ізольоване запалення

під`язичної залози зустрічається дуже рідко.

Гостре гнійне запалення піднижньощелепових слинних залоз

Найчастіше причиною є стоматогенний шлях розповсюдження інфекції.

Клініка. Скарги на гострий біль при ковтанні, сухість в роті, біль, що підсилюється при прийомі їжі. Об`єктивно відмічається асиметрія піднижньощелепових ділянок і половини дна порожнини рота.

Слизова оболонка дна рота набрякла і гіперемована і на під'язичному сосочку видно гній, що витікає із протоку залози.

Пальпаторно визначається округлої форми інфільтрат м`яких тканин підщелепової ділянки і тяж по ходу вивідної протоки.

Іноді помітна набряклість і припіднятість вивідної половини язика. Бімануальним дослідженням визначається щільний болючий тяж, що відповідає розміщенню вивідного протоку і свідчить про втягнення його в запальний процес. Можливий перехід запалення на дно порожнини рота, розвиток флегмони піднижньощелепної ділянки.

Лікування: спочатку запальні і місцеві заходи, як і при гострому неепідемічному паротиті. У випадку нагноєння піднижньощелепної залози розкривають і дренують гнійник. Призначають фізпроцедури (УВЧ, соллюкс).

Хронічне запалення піднижньощелепних слинних залоз.

Хронічні піднижньощелепні сіалоденіти поділяються на ексудативні і продуктивні паренхіматозні.

Хронічні ексудативні сіалоденіти, як правило, є наслідком гострого запалення.

Клініка. Особливих скарг хворі не висувають. Із зіяючого протоку виділяються фібринні згустки, гнійний секрет і желеподібна слина. На контрастній рентгенограмі бачимо різко розширені, внутрішньозалозисті протоки, контури яких, однак, збережені. Пізніше в них визначаються веретеноподібні і кулеподібні розширення. Іноді бачимо мішкоподібні розширення основного протоку, яке проявляється при втраті тонусу його м`язевої стінки і частковій заміні її сполучною тканиною, розширені протоки і та її порядків.

Періодично хронічний сіалоденіт може загострюватись і переходити іноді у флегмону підщелепного трикутника.

Лікування: слинні препарати, УВЧ, соллюкс. Всередину 2 % розчин, обколювання антибіотиками. При значній зміні залозистої тканини залозу видаляють.

Хронічний продуктивний паренхіматозний сіаладеніт.

Клініка: хворий відмічає виділення з рота припухання залози, болю при цьому немає. Асиметрія підщелепних ділянок, пухлина досягає розмірів апельсину, маючи продовгувату чи округлу форму, щільна неболюча.

На сіалограмі - відсутністьо малюнка залози, так як дрібні розгалуження змінені рубцями і не наповнюються йодоліполом.

Патологічна анатомія: визначається розростання міждолькової сполучної тканини з лімфоцитарною інфільтрацією залозистих дольок,

які поступово атрофуються.

Диференціальний діагноз: з слинокам`яною хворобою, хворобою Микулича і змішаною пухлиною слинної залози. Слинокам`яна хвороба відрізняється наявністю в залозі каменя на рентгенограмі.

При хворобі Микулича має місце системне захворювання слинних та слізних залоз. Суть її - в патологічному розростанні лімфоїдноі тканини. На контрастній сіалограмі - нормальний малюнок. Змішана пухлина відрізняється горбистою поверхнею. Слина нормальна.

Лікування: консервативне чи хірургічне. Консервативне те ж, що і при хронічних паротитах.

Хірургічне полягає в екстирпації спинної залози.

Loading...

 
 

Цікаве