WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні процеси слинних залоз. класифікація, патогенез, клініка, діагностика, лікування - Лекція

Запальні процеси слинних залоз. класифікація, патогенез, клініка, діагностика, лікування - Лекція

Паренхіматозний паротит відрізняється від епідемічного тривалим, хронічним протіканням, періодичними загостреннями. Як правило, це одностороннє захворювання.

Хвороба МИКУЛИЧА поражає всі слинні і слізні залози, також відмічається хронічне протікання.

Профілактичні заходи включають проведення вологої дезинфекції приміщення і речей хворого, кип`ятіння столового посуду, провітрення приміщення. Ізоляція хворих епідемічним паротитом повинна проводитися на протязі 9 днів від початку захворювання.

З появою клінічних ознак ускладнень дітей необхідно брати під диспансерний нагляд.

Лікування епідемічного паротиту в основному симптоматичне.

Воно полягає в догляді за хворим і попередженні ускладнень. Необхідний ліжковий режим на період підвищення температури, тобто на 7-10 днів. Забезпечення ліжкового режиму особливо важливе для дорослих: це в значній мірі попереджує ускладнення (орхіт, панкреатит, менінгіт). Хворі епідемічним паротитом звичайно не дотримуються особливої дієти, однак рекомендується пам`ятати про можливість пораження підшлункової залози, їжа повинна сприяти очищенню порожнини рота. З цією метою рекомендується кисле пиття, сухарі.

Призначають теплові процедури на ділянку привушних (за показаннями і підщелепних) залоз: зігрівальні компреси, мазеві пов`язки, фізіопроцедури (соллюкс, УВЧ). Застосовують також УФО. Необхідно забезпечити регулярний догляд за порожниною рота (полоскання, іррігація).

Застосування інтерферону у вигляді орошення порожнини рота 5 - 6 разів на день значно покращує стан хворого, особливо у випадках раннього застосування його на 1-2 день.

При значному зниженні функції слинних залоз виникає загроза проникнення флори порожнини рота в залозу. Таким хворим в протоки слинних залоз необхідно вводити по 0,5 мл розчину антибіотиків (по 50-100 тис. ОД пеніциліну і стрептоміцин в 1 мл 0,5 % р-ну новокаїну). Це особливо необхідно при наявності гнійних виділень із устя протоки привушної залози. Поява в ділянці залози щільного неболючого інфільтрату є показанням до введення в оточуючі тканини 50-100 мл 0,25-0,5 % новокаїну з добавкою 200-500 тис. ОД пеніциліну і стрептоміцину. При прогресуванні гнійного запального процесу і виявленні вогнищ розм`якшення необхідне оперативне втручання в стаціонарі. У випадку виникнення ускладнення запального характеру лікування необхідно проводити в контакті з спеціалістами відповідного профілю (невропатолог, терапевт, уролог, і ін.).

Гострі неепідемічні паротити.

Причиною їх можуть бути як загальні, так і місцеві фактори. До числа перших відносяться: запальні інфекційні захворювання (тиф, грип, кір, скарлатина, поліартрит і ін.), хірургічні операції в черевній порожнині, виснаження і обезводнення організму, що супроводжується сухістю порожнини рота.

Можливі і місцеві фактори: запальні процеси в порожнині рота (стоматити), попадання інфікованих тіл у вивідні протоки, отити, остеомієліти щелеп, гайморити, лімфаденіти.

Клініка. З`являється стріляючий біль і припухлість в ділянці однієї (рідше обох) слинних залоз, температура тіла досягає 390 і вище; в крові зміни, характерні для гнійного процесу. Досить швидко набрякає вся привушна ділянка; відтопирюється мочка вуха, розвивається тризм, затруднюеться ковтання і дихання; з`являється сухість в роті. Шкіра попереду вушної раковини згладжена. Звужений слуховий прохід, зменшена гострота слуху. При легкому масуванні залози з її протоків з`являється мутна, а потім гнійна слизиста рідина. Гострота запалення наростає на 3-4 день, а потім іде на спад. Довго після цього тримається ущільнення всієї навколовушної ділянки.

Патологічна анатомія: Розрізняють катаральну, гнійну і ган-гренозну форми гострих неепідемічних паротитів. При гнійній формі проходить розпад паренхіми з некрозом її залозистої тканини, утворення мілких і крупних вогнищ нагноєння, які нерідко один з одним сполучаються. Капсула залози утворює вихід гною в підшкірну основу, тому появляється інтенсивний рвучий біль. Гній нерідко прориває в зовнішній слуховий прохід, зі сторони якого залоза не покрита власною фасцією. Якщо поширення гною проходить по глотковому відростку навколовушної залози, розвивається навкологлоткова флегмона, яка може- перейти в глибоку флегмону шиї і медіастеніт.

При гангренозній формі паротиту має місце обмежений некроз тканин і важкий септичний стан. На цьому фоні запалення може поширюватись як вниз (вздовж судинно-нервового пучка) - в средостіння, так і вверх - до основи черепа. Можливий розвиток тромбозів і флебітів в системі лицевої вени, пораження мозкових синусів.

У випадку поширення процесу вздовж гілки нижньої щелепи розвивається запалення скронево-шижньощелепового суглобу, яке може закінчитись некрозом його, можливий розвиток рубцевої контрактури.

Гострий гнійний паротит у хворих, оперованих на черевну порожнину, розвивається на 4-9 день після операції і являє загрозу, яка приводить інколи до смерті.

Механізм виникнення післяопераційних паротитів пояснюється рефлекторним зниженням або припиненням слиновідділення навколовушних залоз; це призводить до припинення бактерицидної дії, дивлячись на мікрофлору (порожнини рота), підвищену активність її до проникнення в протік залози, а потім в перенхіму її. Тому санація порожнини рота в загальнохірургічних хворих, а також гігієнічний догляд за ними в значній мірі є профілактикою паротитів.

Диференціальний діагноз. При флегмоні навколовушної ділянки відсутнє гноєвиділення із протоків залози. При лімфаденіті (або псевдопаротиті) також немає гноєвиділення із слинного протоку.

Лікування. На початку захворювання - консервативне: сухе тепло, УВЧ, компреси з дімексідом. Поряд з назначенням сульфаніламідних препаратів вводять в/м антибіотики (пеніцилін і ін.) по 200 тис.ОД на 0,5 - 1 % р-ні новокаїну. При важкому стані -100 тис.ОД антибіотика через кожні 3 год., всмоктування підслизової основи по ходу протоку розчином пеніциліну, всеред. селол (фенілсаліцилат, з уротропіном (по 0,3-0,5 г). Дрбрий ефект відчувається при промиванні мілких протоків залози хімотрипсіном. З харчування необхідно виключити гострі (слиногенні) р-ни, щоб забезпечити залозі функціональний спокій. У випадку нагноєння залози проводять розтин, який огинає кут щелепи, розсікають шкіру, підшкірну основу, навколовушно-жувальну фасцію, потім тупо розсувають край рани. Другий розтин ведуть вздовж скулової дуги. Обов`язковим є дренування рани (гумовою смужкою), поки не відійдуть некротичні ділянки.

На жаль, у хворих, які перенесли важку операцію, або виснажених, навіть своєчасна евакуація гною не завжди зупиняє поширення процесу. В підсумку - гнійний паротит стає причиною подальшого погіршення стану хворого, температура тіла утримується в межах 390С і більше. В таких випадках дають амідопірин (дорослим по 0,25-0,3 г, 3 - 4 рази в день; дітям від двох до пяти років по 0,05 - 0,1 г, від 6 - 12 років по 0,1-0,15 г на прийом).

При поширенні запалення залоз вниз на шиї показаний розтин вздовж переднього краю грудинно-ключично-сосцевидного м`язу, а при сепсисі необхідно вводити велику кількість рідини (під шкіру); в/в уротропін, глюкоза; в/м антибіотики; всередину - сульфаніламідні препарати. Разом з тим слід провести посів крові на стерильність, не чекаючи ефекту вказаного лікування. Якщо в крові знаходять стафілакок, необхідно почати специфічне лікування нативним стафілакоковим анатоксином в поєднанні з вітамінами і анти-гістамінними препаратами (дімедрол, діпразін, етізін, діазолін).

Прогноз і ускладнення. Прогноз неепідемічного паротиту благоприемний. Крім перечислених вище ускладнень слід мати і стійкі слинні свищі, які усуваються пластичними операціями. На самому початку утворення слинного свища слід спробувати його ліквідувати прижиганням 30% розчином срібла нітрату.

Профілактика неепідемічних паротитів: гігієнічне утримання рота при стоматитах, запальних інфекціях і після лапаротомії; слюногенні розчини - пілакарпіну гідрохлорид (1 % по 4-6 крапель 3-4 рази в день) або слиногенна мікстура: Acidi hydrochloridi diluti 4.0 + Aq. Destillatae 200.0 по 1 ст.ложці 3 рази в день перед їдою). Корисно назначити всередину дезинфікуючі препарати, які виділяються через слинні залози (фенілсаліцилат 0,3 г і гексаметилен тетрамін 0,3 г по 3-4 рази в день).

Хронічні паротити. Існує ряд класифікацій хронічних паротитів. Так, І.Ф.Ромачева ділить їх на паротити з пораженням паренхіми навколовушної слинної залози; пораженням вивідних протоків і паротити з пораженням строми залози.

А.В.Клементов ділить хронічні паротити на дві основні групи: паренхіматозні і інтерстиціальні, причому кожна з них може бути в періоді загострення.

Хронічні паротити нерідко протікають дуже довго без суб`єктивних розладів і вперше діагностуються лише при загостренні. У дорослих хворих однаково часто спостерігаються паренхімотозні і інтерстиціальні паротити, причому після 46 років - в зв`язку з гормональною дифункцією статевих залоз (В.А.Зак, 1975).

Хронічний паренхіматозний паротит.

Клініка. Скарги хворих різноманітні і залежать від стадії захворювання. На початку - наявність безболючої припухлості. Інколи збільшується при прийомі їжі. В ряді випадків хворими відмічається відчуття присмаку гною в роті. Припухлість залози досягає інколи великих розмірів, має чіткі границі. Захворювання поражає одну залозу, триває роками, даючи інколи загострення і при цьому симулює картину епідемічного паротиту.

Об`єктивно: при пальпації визначається збільшена щільно-горбиста і безболюча залоза. Під час масування її із протоку у великій кількості виділяється слина з домішками гною або фіброзних згустків. На контрастних сіалограмах в порівнянні з нормальною на початку захворювання видно деформацію протоків ІІ - ІV порядку, а пізніше - загибель цих протоків і прилягаючих ділянок залози, на знімку видно характерні порожнини, заповнені контрастною речовиною. Ці порожнини в подальшому зливаються один з одним, гублять свої риси, число їх збільшується.

Loading...

 
 

Цікаве