WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Запальні процеси слинних залоз. класифікація, патогенез, клініка, діагностика, лікування - Лекція

Запальні процеси слинних залоз. класифікація, патогенез, клініка, діагностика, лікування - Лекція

Лекція

Запальні процеси слинних залоз. класифікація, патогенез, клініка, діагностика, лікування

Запалення паренхіми слинної залози називається сіалоаденітом, а вивідного протоку її - сіалодохітом.

І. Етіологічними факторами можуть бути нейрогенні чи нейроендокринні порушення функції слинних залоз, а також попадання в них інфекції. Запалення нейрогенного походження виникають при операціях на шлунку, стравоході чи кишечнику; запалення нейроендокринного характеру розвиваються, після оваріотомії, при орхітах. Інфекційні запалення виникають у випадку попадання мікроорганізмів в залозу з сусідніх віддалених ділянок.

Можливі наступні шляхи проникнення інфекції в слинні залози і їх вивідні протоки: стоматогенний, гематогенний, лімфогенний і контактний.

Стоматогенний шлях має місце при стоматитах, екскоріаціях, попаданнях сторонніх тіл в протоки; гематогенний - при загальних інфекційних захворюваннях, сепсисі; лімфогенний - при запальних процесах в щелепно-лицевій ділянці.

Спочатку розвивається лімфаденіт всередині слинної залози (так званий псевдосіалоденіт), а потім запалення переходить на паренхіму залози. По продовженню запалення виникає при наявності білящелепних флегмон, фурункулів, дерматитів, отитів, фарингітів та остеомієлітів.

Обов'язковими умовами проявлення інфекції в слинній залозі є сіалостаз на грунті порушення нервової регуляції, гальмування парасимпатичної інервації.

Частота локалізації сіаладенітів і сіалодохітів: білявушні залози займають перше місце, піднижньощелепні - друге і під`язичні - третє місце. Порівняно рідко має місце комбіноване пораження, тобто запалення декількох залоз одночасно.

Класифікація. На основі етіологічних і патогенетичних факторів доцільно розрізняти наступні клінічні форми гострого сіаладеніта:

1. Гострий вірусний сіаладеніт:

  • викликаний вірусом епідемічного паротита;

  • викликаний вірусом грипу;

  • викликаний іншими видами віруса (цитомегалії, герпеса, Коксакі і ін.)

2. Гострий бактеріальний сіалоденіт:

  • при гострих інфекційних захворюваннях;

  • в післяопераційному періоді;

  • що виникає при кахексії, серцево-судинній недостатності та ін. загальних хронічних захворюваннях, при яких порушується трофіка тканин;

  • лімфогенний (паротит Герценберга);

  • контактний (при флегмоні в сусідніх до залози ділянках)

  • при попаданні стороннього тіла в протоки слинних залоз (виключаючи слинні камені).

За клінічним перебігом розрізняють гострі та хронічні сіалоденіти. Збудник хронічного сіалоденіту невідомий, за невеликим виключенням (актиномікоз, туберкульоз, сифіліс).

Первинні зміни в залозі носять дистрофічний характер, виникають на фоні зниження неспецифічної резистентності організму. Причиною їх може бути і вроджена патологія. Інфекція при хронічному сіалоденіті відіграє вторинну роль.

3. Запалення білявушних слинних залоз – паротит.

Паротити за своїм клінічним перебігом можна розділити на гострий, хронічний і загострення хронічного. У відповідності до етіологічного фактора вони бувають інфекційні та нейроендокринні.

За характером інфекції - банальними неспецифічними (гнійні) і специфічними (вірусні, туберкульозні, актиномікотичні і сифілітичні).

Вірусним паротитом є так звана "свинка", чи епідемічний паротит, протікаючий спочатку гостро.

Патанатомічно хронічні паротити діляться на паренхіматозні, інтерстиціальні і синдром Шегрена.

Гострий епідемічний паротит є загальним інфекційним захворюванням, вперше описаним Гіппократом в 5 столітті до н.е.

Великий внесок у вивчення цього захворювання внесли А.Д.Романовський (1894), І.В.Піроїцький (1883), Н.Філатов (1891) та ін.

Епідемічний паротит гостре інфекційне захворювання, яке викликається фільтруючим вірусом. Характеризується запаленням великих слинних залоз. Звичайно поражаються привушні слинні залози (типова клінічна форма). Втягнення в процес піднижньощелепних і під`язичних залоз при епідемічному паротиті, спостерігається в невеликому проценті випадків: піднижньощелепної - в 10%, під`язичної - 4,9 %. Нерідко запальні зміни виникають в ділянці статевих, молочних, підшлункової залоз та інших залозистих органів. Поражується також і нервова система. При атиповій формі захворювання привушні залози в процес не втягуються. Вірус епідемічного паротиту викликає утворення антитіл вже на 6 - 7 день хвороби.

Епідемічний паротит частіше зустрічається в країнах з помірним та холодним кліматом. В основному уражуеться дитяче населення, дорослі хворіють рідше. В теперішній час епідемічний паротит спостерігається як у вигляді спорадичних захворювань, так і рідких епідемічних спалахів в закритих і дитячих колективах. За різними даними найбільший процент захворювання припадає на вік 7 - 10 років.

Серед дорослих частіше хворіють жінки.

Зараження проходить шляхом безпосередньої передачі від хворого до здорового, через верхні дихальні шляхи, крапельно-повітряним шляхом, але можлива також передача при використанні предметів, з якими стикався хворий. При інфікуванні вірус, епід. паротита найчастіше виявляється на протязі перших 3-ох днів захворювання в привушній залозі, в інших тканинах і органах - рідше. З організму вірус виділяється з слиною.

При епідем. паротиті поражаеться головним чином строма слинної залози. Інкубаційний період епідемічного паротиту коливається в межах 2 - 3 тижнів. Залежно від важкості заворювання визначаються три форми клінічного перебігу: легка, середньої важкості і важка. Інколи, крім цього, розрізняють неускладнений і ускладнений перебіг процесу.

При легкій формі паротиту клінічні ознаки виражені слабо, температура тіла не підвищується. Припухлість привушних залоз майже неболюча. Із їх протоків в помірній кількості виділяється прозора слина. Нерідко поражається лише одна привушна залоза. Припухлість і біль зникають на протязі одного тижня.

При захворюванні середньої важкості після короткого (2 - 3 дні) продромального періоду, що проявляється недомаганням, поганим апетитом, ознобленням, головним болем, болючістю в ділянці шиї, суглобів і м`язів кінцівок. Інколи невеликим підвищенням температури і сухістю в порожнині рота, виникає болюче припухання слинної залози. В більшості випадків через 1 - 2 дні відмічається припухлість і другої привушної залози. Відмічається подальше підвищення температури тіла, звичайно в межах 37,5 - 38°С.

Припухлість швидко збільшується (майже завжди на одній стороні більше, ніж на другій). У деяких хворих відмічається гіперемія слизової оболонки порожнинирота і устя привушного протоку. Салівація звичайно знижена. Через 3 - 4 дні запальні явища починають стихати.

При важкій формі спочатку, після виражених продромальних явищ, прииухае привушна залоза, часто обидві. Дуже скоро наступає коллатеральне запалення в оточуючих тканинах. При цьому припухлість, що локалізувалася спочатку по зовнішній поверхні гілки нижньої щелепи, поширюється вверх до рівня очниці, ззаду доходить до соскоподібних відростків і опускається іноді до ключиць. Шкіра над припухлістю має нормальне забарвлення, не напружена. При втягненні в процес підщелепних і під`язичних залоз припухлість поширюється на шию. Збільшена і болюча при пальпації привушна залоза відсуває назовні мочку вуха, здавлює, а іноді значно звужує зовнішній слуховий прохід. Може бути затруднене відкривання рота. Часто розвивається катаральний стоматит відмічається гіперемія слизової оболонки зіву. Устя привушного протоку буває гіперемоване. Протока пальпується у вигляді тяжа. Відмічається різке зменшення, або навіть припинення слиновиділення з припухлої залози. В рідких випадках, особливо в початковому періоді захворювання, салівація підвищена. Температура тіла може досягати 39-400С. На 5 - 6 день вона поступово знижується, коллатеральннй набряк і запальний процес в ділянці залози після цього піддається зворотному розвитку.

Розцінювати захворювання як епідемічний паротит необхідно лише в тих випадках, коли запальні явища слинної залози є первинними, а не ускладненням будь-якого іншого інфекційного захворювання.

У хворих з неускладненою формою епідемічного паротиту при дослідженнях крові звичайно відмічається нормальна кількість лейкоцитів. Рідше відмічається лейкопенія, помірний моноцитоз і лімфоцитоз. ШОЕ залишається в межах норми.

При ускладненій формі епідемічного паротиту, коли процес охоплює різноманітні залозисті органи і системи, брадикардія заміщується тахікардією. Нерідко відмічається пораження нервової системи (менінгіт, енцефаліт, інколи з паралічем черепних і спинномозкових нервів). Поражається очний, окоруховий, відвідний, лицевий і вестибуло-завитковий нерви. Інколи пораження нервової системи супроводжується психічними розладами.

Нерідким ускладненням є орхіт. Описаний також мастіт, який розвивається на 3 - 5 день захворювання епідемічним паротитом, що супроводжується припухлістю і болючістю молочної залози. Звичайно через 2 - 3 дні вказані явища зникають. Мастіт відмічається не тільки у жінок, але і у дівчаток та чоловіків. Нерідко при епідемічному паротиті поражається підшлункова залоза, можуть відмічатись явища гострого нефриту.

В більшості хворих епідемічний паротит закінчується виздоровленням. Однак у випадках ураження нервової системи, при розвитку в ділянці привушної залози гнійно-некротичного процесу, що поширюється на прилеглі ділянки, може відмічатися летальний наслідок. Після виздоровлення залишається стійкий імунітет до вірусу епідеімічного паротиту.

Диференціальний діагноз в першу чергу необхідно проводити з несправжнім паротитом Р.Л.Герценберга, що розвивається як ускладнення затрудненого прорізування зуба мудрості і представляючим картину одностороннього пораження лімфовузлів, закладених в капісулі привушної залози. При несправжньому паротиті слиновиділення не порушується. Це захворювання, по суті, є лімфаденітом, а не пораженням паренхіми чи протоків слинної залози.

Loading...

 
 

Цікаве