WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Етапне лікування щелепно-лицевих поранених. організація харчування та догляду за пораненими у щелепно-лицеву ділянку на етапах медичної евакуації (ле - Реферат

Етапне лікування щелепно-лицевих поранених. організація харчування та догляду за пораненими у щелепно-лицеву ділянку на етапах медичної евакуації (ле - Реферат

Фіксація переломів кісток кисті та передпліччя проводиться за допомогою стандартної шини або шини з підручних матеріалів, яка накладається на передпліччя від пальців кисті до ліктя.

При переломі плечевої кістки, а також ключиці та лопатки, доцільніше користуватись табельними драбинчастими шинами, які попередньо обгортаються ватою чи іншим м'яким матеріалом та закріплюються бинтуванням.

При переломах стегнової кістки необхідно створити нерухомість у тазостегновому, колінному і гомілковоступневому суглобах. Для імобілізації можуть використовуватись дошки, палки, тощо.

При переломах гомілки іммобілізують колінний і гомілковоступневий суглоби, а при переломах ступні – тільки гомілковоступневий.

При переломах хребта у поранених часто виникає параліч кінцівок. Іммобілізація хребта повинна проводитися якнайшвидше і дуже ретельно.

При переломах нижньої щелепи дуже часто спостерігаються зміщення кісткових відломків і її деформація. Ці поранення часто супроводжуються сильною кровотечею, ядухою, шоком. При сильній кровотечі в ділянці нижньої щелепи проводиться пальцеве притискання сонної артерії на боці поранення. Травмованих з переломами щелепи і накладеною пращеподібною пов'язкою транспортують на ношах обличчям донизу. Цей прийом запобігає асфіксії внаслідок западання язика та затікання крові.

Заходи долікарської медичної допомоги

Долікарську (фельдшерську) медичну допомогу надає фельдшер (санітарний інструктор) у медичному пункті батальйону (МПБ), а при використанні противником зброї масового ураження і виникненні масових санітарних втрат її можуть надавати і в медичному пункті полку до надання лікарем першої лікарської допомоги.

Надання повного обсягу долікарської допомоги буде можливим лише при розгортанні медичного пункту батальйону як етапу медичної евакуації, тобто в обороні, коли батальйон деякий час перебуває на одному місці. При переміщенні батальйону в МПБ буде надаватись тільки невідкладна допомога.

У медичному пункті батальйону уражених ділять на дві групи:

— уражені, які потребують невідкладних заходів долікарської допомоги;

— уражені, які не потребують цих заходів. Потребують невідкладних заходів долікарської допомоги поранені:

— в яких продовжується зовнішня кровотеча;

— в яких не ліквідовані явища асфіксії;

— яким не накладені асептичні пов`язки на рани й опікові поверхні. Для надання долікарської медичної допомоги використовується, як правило, табельне медичне майно медичного пункту батальйону. Її мета полягає в боротьбі з розладами, що загрожують життю. Як доповнення до першої медичної допомоги долікарська допомога передбачає:

— туалет порожнини рота і носоглотки, при необхідності — введення повітроводу, прошивання і фіксацію язика лігатурою;

— штучну вентиляцію легень ручним апаратом, інгаляції кисню;

— заміну пов`язок, що промокли, або накладання пов`язок на рани її опікові поверхні в разі їх відсутності чи неякісного накладення;

— прийом пораненими всередину антибактеріальних засобів для профілактики раневої інфекції;

— зігрівання, тепле пиття (за винятком поранень у живіт) в холодну пору року й охолодження в літній період;

— введення, згідно з показаннями, протишокових засобів для нормалізації гемодинаміки (протипоказаннями для введення знеболювальної речовини — ін`єкції промедолу — є поранення в голову з порушенням дихання, а також закрита травма живота з ознаками ушкодження внутрішніх органів);

  1. контроль за джгутом, накладеним на полі бою (якщо кровотеча при накладеному джгуті не зупиняється, то він накладений неправильно, його треба затягнути сильніше; відсутність кровотечі після ослаблення джгута вказує, що він накладений без достатніх показань і може бути знятий);

  2. іммобілізація ураженої ділянки табельними шинами. При достатній іммобілізації кінцівок підручними і допоміжними засобами проведення її табельними шинами не обов'язкове.

Харчування і догляд за пораненими в щелепно-лицеву ділянку

Будь-які вогнепальні поранення в обличчя викликають ті чи інші порушення нормального приймання їжі. Ступінь цих порушень змінюється в залежності від характеру поранення, локалізації і важкості анатомічних ушкоджень. Поранені із наскрізними дефектами м'яких тканин навколоротової ділянки втрачають із витікаючою слиною велику кількість рідини (до 2-3 літрів на добу). Якщо не забезпечити своєчасність її поповнення, то виникає зневоднення організму. При неможливості повноцінного харчування пораненого у нього розвивається елементарне виснаження. На етапі надання медичної допомоги щелепно-лицеві поранені обов'язково повинні бути напоєні і нагодовані.

Їжа для пораненого повинна бути фізіологічно повноцінна і збалансована за хімічним складом, тобто повинна містити всі необхідні компоненти для забезпечення життєдіяльності організму. Для щелепно-лицевого пораненого їжа повинна володіти механічними (розм'якшена, гомогенізована) і хімічно щадливими властивостями (не повинна подразнювати рану, температура їжі від 45 до 500С, не повинна підвищувати секрецію слинних залоз). Хворим з щелепно-лицевими пошкодженнями слід назначати три фізіологічно повноцінних дієти:

  1. перший щелеповий стіл (зондовий);

  2. другий щелеповий стіл (кашоподібний);

  3. загальний стіл (№15);

На етапах евакуації пораненого харчування здійснюється за рахунок харчових дієтичних концентратів, які розбавляють кип'ятком і після охолодження до 500С їжа із харчових концентратів готова до вживання.

Перший щелеповий стіл призначається пораненим, які втратили функцію жування і ковтання. Їжа ввожиться за допомогою зонда.

Другий щелеповий стіл призначається пораненим, у яких повністю втрачена функція жування, але збереглись функції ковтання і присмоктування. Їжу хворому вводять за допомогою ложки, чашки або поїлки.

Загальний стіл призначають пораненим, що виздоровлюють, які можуть пережовувати їжу.

Харчування щелепно-лицевих поранених є відповідальною процедурою. Всі способи харчування поранених можуть бути поділені на дві групи: ентеральні і парентеральні. Ентеральне харчування проводять перорально, за допомогою зонда (шлункового або дуоденального) або у вигляді харчових клізм (ректальних). Більшість щелепно-лицевих поранених потрібно харчувати природнім шляхом, тобто через рот (перорально). Воно здійснюється за допомогою ложки, чашки або поїльника. Пероральне харчування є найбільш фізіологічним. При іммобілізації відломків щелепи назубними шинами відкривання рота стає неможливим. В цьому випадку їжа вводиться в порожнину рота через ретромолярне пространство або через дефект, що є в зубному ряді.

Зондове харчування застосовується при значних пошкодженнях анатомічних структур ЩЛД. Шлунковий зонд, змащений глицерином, через нижній носовий хід вводять в носоглотку. Після його введення на 15-17 см пораненому нахиляють голову вперед і пропонують зробити ковтальні рухи. Під час цих рухів зонд просувається до шлунка, тобто на глибину біля 45 см. Перебування зонда у хворого не повинно перевищувати 10-14 днів, потім він замінюється на новий.

Парентеральне харчування – штучне харчування, при якому рідкі харчові речовини (білкові препарати, розчини глюкози та ін.) вводять хворому в кровоносне русло. Для парентерального харчування використовують наступні засоби: аміностерил, аміностерил КЕ, аміноплазмаль, аміносол, інфезол-40 та ін.

Загальний догляд передбачає наступні міроприємства:

  1. ліжковий режим після проведення оперативного втручання;

  2. ліжковий режим у поранених з поєднаною черепно-мозковою травмою;

  3. для профілактики бронхо-пульмональних ускладнень рекомендується проведення 3-4 рази на добу дихальної гімнастики;

  4. для профілактики пролежнів декілька разів на добу слід перевертали хворого з однієї сторони на другу;

  5. попередження переохолодження пораненого при провітрюванні палати, прийманні холодної води та ін.;

  6. спостереження за станом ССС;

  7. слідкувати за діурезом та дефекацією;

  8. при неможливості закрити око, для профілактики кератоконьютивіту, рекомендується застосовувати очні краплі та мазі;

  9. ретельний гігієнічний догляд за зовнішнім слуховим проходом;

  10. гігієнічний догляд за ротовою порожниною.

Спостереження за повноцінністю харчування і доглядом за пораненими в щелепно-лицеву ділянку повинен здійснювати лікар. Будь-які корекції по відношенню харчування або догляду за пораненим повинні бути обов'язково узгоджені з лікарем.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. К.О.Пашко. "Військово-медична підготовка". Тернопіль, 1999.

  2. Б.Д. Кабаков, В.И. Лукяненко, П.З. Аржанцев "Учебное пособие по военной челюстно-лицевой хирургии, терапевтической и ортопедической стоматологии". М.: Медицина.-1980

  3. А.А.Тимофеев. "Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологии". Киев. 2002.

Loading...

 
 

Цікаве