WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Доброякісні пухлини м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки - Лекція

Доброякісні пухлини м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки - Лекція

Лекція

Доброякісні пухлини м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки

П Л А Н

  1. Методи визначення і діагностики доброякісних пухлин м'яких тканин;

  2. Класифікація доброякісних пухлин м'яких тканин

Актуальність теми.

Діагностика доброякісних пухлин м'яких тканин нерідко затруднена в зв'язку з багатьма формами захворювання, відсутністю специфічних симптомів, а також зміною клінічних проявів під впливом вторинної інфекції. Все це потребує комплексного обстеження хворих з використанням спеціальних діагностичних тестів і чіткого знання клінічних проявів пухлин та методів лікування.

Всі новоутвори поділяють на справжні пухлини, пухлиноподібні пораження і кісти. За даними міжнародної гістологічної класифікації пухлини (МРКП) терміни "пухлина" і "новоутвір" використовується для позначення аномальної маси тканин з надлишковим розростанням, яке не координоване з ростом нормальної тканини і триває після усунення дії причин, що викликали дане явище. Клітинна проліферація, неопластична природа яких сумнівна, визначається як пухлиноподібне розростання, процес або ураження, тобто ці пухлини збільшуються не за рахунок розмноження власних клітин, а за рахунок міграції і ексудації сполучнотканинних клітинних елементів.

Доброякісні пухлини тканини щелепно-лицевої ділянки і шиї за морфологічною будовою можуть бути епітеліальними, сполучнотканинними і змішаними. Новоутвори епітеліальної природи можуть виходити з покривного епітелію порожнини рота, верхньо-щелепної пазухи, емалевого органа зуба і т.д. Мезенхімальні пухлини розвиваються з кісткової, хрящевої і м'язевої тканини, дентину, цементу та інших сполучнотканинних структур. Змішані пухлини включають елементи епітеліальної і сполучнотканинної природи.

З точки зору генезу, всі доброякісні пухлини поділяють на одонтогенні, виникнення яких пов'язане з розвитком зубів, і неодонтогенні, утворення яких не має відношення до зачатків зубів.

Клінічні дані.

Відправним пунктом в діагностиці пухлин можуть служити стать і вік хворого. Відомо, що передракові стани, як правило, зустрічаються в осіб старше 50-ти років, причому у чоловіків частіше, ніж у жінок. Тільки деякі пухлиноподібні утвори слинових залоз (сіалоз, доброякісні лімфоепітеліальні ураження) частіше розвиваються у жінок. У новонароджених переважають судинні пухлини.

В більшості випадків доброякісні пухлини характеризуються скупістю клінічних проявів. Через що хворі пізно звертаються до спеціаліста. Інколи лікарі амбулаторного прийому неправильно орієнтують хворого.

Як правило, пухлини обличчя і органів порожнини рота видно вже при зовнішньому огляді хворого, що дає можливість встановити попередній діагноз.

Характерні ознаки доброякісних пухлин:

  1. повільний ріст;

  2. відсутність метастазів;

  3. експансивний характер росту (розсувають тканини);

  4. наявність капсули або оболонки;

  5. гладка поверхня;

  6. рухомість при неглибокому заляганні в тканинах;

  7. відсутність змін в покриваючих пухлину шкірі та слизовій оболонці;

  8. відсутність симптомів інтоксикації.

За клінічним перебігом всі пухлини поділяються на 3 групи:

  1. доброякісні;

  2. проміжні (місцеводеструктуючі);

  3. злоякісні.

Велике значення для діагностики пухлин має пальпація. Для доброякісних пухлин характерний експансивний ріст, як правило, вони мають виражену капсулу і тому пропальповуються у вигляді солітарного вузла з чіткими межами.

Злоякісні пухлини, як правило, не мають капсули, проростають в оточуючі тканини і пальпуються у вигляді щільного інфільтрату без чітких границь. Особливу увагу при підозрі на пухлину слід звернути на зону регіонарного лімфовідтоку, стан лімфовузлів.

Додаткові методи дослідження.

Ознайомитись з даними раніше проведеного дослідження: рентгенографія, цитологічне дослідження, патоморфологічне, мікробіологічне і імунобіологічне, фізіологічні або функціональні дослідження (електроодонтометрія, реографія, капілярографія, електроміографія, термовізіографія, УЗД), лазерне дослідження, лабораторні дослідження (поділ умовний). Новим діагностичним методом дослідження обличчя, шиї, порожнини рота є магнітно-резонансна томографія. Не пов'язана з іонізуючою радіацією. Гарно виявляє набряк, інфільтрат, накопичення ексудату, гною, крові, пухлинний ріст, в тому числі метастази.

Рентгенологічна діагностика.

Переважно рентгенологічне дослідження використовується при пухлинах кісток, ознаки новоутворів легше визначаються при локалізації їх в нижній щелепі. Пухлини верхньої щелепи, зокрема додаткових пазух носа, рентгенологічно розпізнаються значно важче. Тому для діагностики пухлин верхньої щелепи і оцінки їх поширеності велике значення має метод пошарового рентгенологічного дослідження (томографія), який дозволяє отримати ізольоване зображення окремих шарів об'єкту. Часто використовують метод контрастної рентгендіагностики. Для контрастування використовують олійні (йодоліпол) або водорозчинні (уротраст, урографін, омніпак) препарати. Ангіографія – контрастування кровоносних судин, дозволяє не тільки уточнити діагноз судинної пухлини, але і вирішити питання про доцільність проведення того чи іншого виду лікування, про можливість оперативного втручання і про його об'єм. При пухлинах обличчя і органів порожнини рота використовують метод селективної ангіографії, який забезпечує вибіркове заповнення потрібних судин. Так як більшість судинних новоутворів щелепно-лицевої ділянки розвиваються з судин, які входять в систему зовнішньої apтерії, проводять їх катетеризацію і введення контрастної речовини.

При підозрі на новоутвір великої слинової залози використовують сіалографію. Суть сіалографії полягає в ретроградному заповненні залози через вивідний проток контрастною речовиною з послідуючим отриманням рентгенівських знімків. Сіалографію необхідно проводити в 2-х проекціях – боковій і прямій. Рентгенограма в боковій проекції дає уяву про форму пухлини. Рентгенограма в прямій проекції дозволяє судити про топографію пухлини. Ця інформація дозволяє хірургу правильно планувати об'єм і характер майбутнього оперативного втручання.

Суть радіонуклідної діагностики полягає у введенні в організм хворого спеціальних речовин-індикаторів, які здатні вибірково накопичуватись в уражених органах.

Речовини-індикатори помічають радіоактивними нуклідами, які являються α або β-випромінювачами. Радіоактивне випромінювання реєструють за допомогою спеціальних лічильників. Це дозволяє здійснити спостереження за характером накопичення і розподілу речовини-індикатора в досліджуваному органі. Просторовий розподіл індикатора в органі досліджують методом сканування.

Метод клінічної радіометрії полягає в порівняльному випромінюванні накопленого радіоактивного нукліда в патологічному вогнищі і симетричній здоровій ділянці за допомогою радіометрів. Для діагностики пухлин кісток використовують радіоактивний фосфор і кальцій. Для діагностики пухлин м'яких тканин і слинових залоз використовують нуклід радіоактивного фософру і технецію (Naпeртехнетат).

Дослідження пухлин слинових залоз методом клінічного сканування показало, що доброякісні новоутвори характеризуються утворенням дефіциту накопичення нукліду за формою і топографією відповідної пухлини. Виключенням є аденолімфома, яка характеризується зонами гіперактивності в ділянці пухлини. Це пояснюється накопиченням технецію в онкоцитах, які мають підвищену ферментативну активність. В зоні розташування злоякісних пухлин на сцинтограмах відмічається повне випадіння накопичення нукліда. Така ж картина спостерігається при позазалозистих пухлинах і метастазах злоякісних пухлин в лімфатичні вузли.

Фізичні методи діагностики.

Метод термовізіографії грунтується на безконтактному вимірюванні поверхневої температури тіла. Інфрачервоні промені, які випромінюються тілом людини, сприймаються на відстані приймачем тепловізора, за допомогою дзеркал фокусуються на фотоопір з сурм'янистого індію і перетворюються в електричні сигнали, які передаються у вигляді кольорового зображення. Критерієм для діагностики служить виявлення термоасиметрії шляхом визначення температур симетричних ділянок тіла.

Метод ехосіалографії (ультразвукової біолокації) використовується для дослідження великих слинових залоз. Ультразвукова діагностика основана на здатності ультразвукових коливань проходити через середовище різної щільності і відбиватись від меж їх поділу. Це дає можливість визначити за характером змін ехограм ділянки, де залозиста тканина заміщена акустично більш щільною тканиною (рубцевою, пухлинною), уточнити розміри і локалізацію патологічного вогнища.

Ехоостеометрія – визначення щільності кісток за допомогою ехоостеометра.

Морфологічна діагностика. Біопсія планова і екстренна. Ексцизійна, інцизійна, пункційна, аспіраційна.

Біопсія – метод отримання тканин живого організму для морфологічного дослідження з діагностичною метою. Правила виконання біопсії:

  1. біопсія повинна виконуватись в умовах операційної або перев'язочної з дотриманням всіх правил асептики і антисептики;

  2. добре освітленне операційне поле;

  3. скласти план знечулення. При важкодоступній локалізації (корінь язика, язичок м'якого піднебіння) проводити під наркозом;

  4. біопсію проводити гострим інструментом (розсікати а не розминати);

  5. висічений фрагмент пухлини повинен бути акуратно виведений з рани. Не можна захоплювати його затискачем або пінцетом, так як будь-які грубі маніпуляції з пухлиною, особливо злоякісною, можуть привести до її фрагментації, забруднення рани пухлинними клітинами, прискорити ріст;

  6. після закінчення біопсії рана повинна бути зашита за всіма правилами хірургії;

  7. видалена тканина повинна бути оглянута і детально описана в історії хвороби (розмір, консистенція, колір, характер поверхні, вигляд на розтині).

Класифікація

Доброякісні пухлини м'яких тканин ЩЛД поділяють на три групи (Сімановська, 1968):

І. Ураження слизової оболонки і м'яких тканин рота:

  1. пухлини з епітелію (папіломи);

  2. пухлини з сполучної тканини і її похідних (фіброми, ліпоми, хондроми);

  3. пухлини з м'язевої тканини (міоми);

  4. пухлини з нервової тканини (невріноми, нейрофіброми, нейрофіброматоз);

  5. пухлини з судин (гемангіоми, лімфангіоми, гемангіоендотеліоми доброякісні);

  6. пухлини з пігментної тканини (пігментний невус).

ІІ. Ураження слинових залоз (великих і малих):

- пухлини з епітелію (аденоми, аденолімфоми, змішані пухлини, мукоепідермоїди високодиференційовані;

Loading...

 
 

Цікаве