WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Доброякісні пухлини кісток лицевого черепа. клініка, діагностика, лікування. остеогенні доброякісні пухлини кісток - Лекція

Доброякісні пухлини кісток лицевого черепа. клініка, діагностика, лікування. остеогенні доброякісні пухлини кісток - Лекція

Якщо проходить переродження пухлини в гемангіосаркому при цьому визначається обширна зона деструкції щелепової кістки.

Лікування: глибока Rtg-терапія з послідуючим радикальним видаленням пухлини в межах здорових тканин.

Мікосома – доброякісна пухлина, побудована зі слизової тканини, яка містить муцин. Зустрічається рідко, в будь-якому віці, однаково часто у чоловіків і жінок. За даними А.А. Колесова (1969), вона складає 12 % від числа всіх доброякісних пухлин щелеп.

Макроскоиічно міксома являє собою округлий еластичний утвір у вигляді одиночного вузла без оболонки, через що відсутнє чітке відмежовування її від оточуючих тканин. На розрізі має вигляд студенистої напівпрозорої маси з безліччю дрібних кіст, виповнених слизистою кров'янистою рідиною.

Мікроскопічно в міксомі зірчасті, веретеноподібні анастомозуючі відростками клітини, які розташовані в напівпрозорій з муцином основній речовині, яка насичена кровоносними судинами, колагеновими і аргірофільними волокнами. Деколи спотерігається інфільтруючий ріст пухлини по сполучнотканинних просторах та по ходу крупних кровоносних судин за межі пухлинного вузла. Капсули пухлина не має.

Локалізується пухлина в бокових вузлах верхньої та нижньої щелеп, росте повільно, безболісно, проявляється здуттям кістки. При пальпації визначають щільний безболісний вузол з гладкою поверхнею, вкритий незміненою слизовою оболонкою. Деколи виявляють розхитування і зміщення зубів. На нижній щелепі у випадку проростання пухлиною судинно-нервового пучка визначається симптом Венсана. На верхній щелепі пухлина може проростати у верхньощелепову пазуху і в порожнину носа.

На Rtg-грамі розрізняють округлої чи овальної форми вогнище деструкції. Межі вогнища деструкції нечіткі, деколи воно поступово переходить в незмінену кісткову тканину. В деяких випадках пухлина має крупнопористий характер або нагадує кісткову кісту. Навколо пухлини кістка не змінена.

Диференціювати міксому слід з амелобластомою, остеобластокластомою, кістою. Полегшити діагностику може дослідження пунктату пухлини. Кінцевий діагноз встановлюють переважно на основі гістологічного дослідження пухлини.

Лікування міксоми виключно хірургічне. Беручи до уваги, що в міксомі часто виявляються поліморфні клітини з гіперхроматичними ядрами, характерними для злоякісних новоутворів, а сама пухлина проявляє тенденцію до інфільтруючого росту, показане радикальне видалення пухлини шляхом підокісної резекції щелепи з одномоментною кістковою пластикою. Рецидиви після такої операції переважно не виникають.

Деформуюча остеодистрофія – хвороба Педжета.

В 1877 році Peget описав досить своєрідне і рідкісне захворювання скелета, яке автор вважав хронічним запальним процесом і назвав його ostcitis deformans. Починаючи з робіт Stenholm (1924) це захворювання вчені почали відносити не до запальних, а до остеодистрофічних процесів, так само як і хворобу Енгдя-Реклінгаузена, вважаючи ці захворювання різновидностями одного і того ж страждання. Однак в 1932 р. Schmorl встановив, що ці захворювання повинні розрізнятися як в етіологічному так і в патологічному відношеннях: при захворюванні Педжета кісткова речовина має зовсім іншу структуру, ніж при захворюванні Енгля-Реклінгаузена.

Етіологія і патогенез цього захворювання встановлені недостатньо. Були спроби пов'язати це захворювання з такими захворюваннями, як ревматизм, сифілітична інфекція, травма, антигенними впливами, конституційною неповноцінністю скелета та всі вони потерпіли невдачу. Більш достовірним слід визнати предположення А.В.Русакова про те, що хвороба Педжета відноситься до диспластичних процесів, близьких до пухлин, а можливо, я являє собою своєрідну кісткову пухлину. В основі такої точки зору лежать дані про непервну функціональну перебудову кістки, в процесі якої відбувається не тільки розрушення, але і ріст її, що нагадував ріст пухлини.

Мікроскопічна картина хвороби еджета свідчить про посилену патологічну перебудову кістки: з'являється велика кількість так званих ліній склеювання, де процес розсмоктування кістки призупиняється, а пізніше відбувається нашарування нової кісткової речовини. Безмежна зміна цих двох процесів, що протікають поза фізіологічними межами зумовлює характерну макроструктуру і мікроструктуру уражених кісток. Розсмоктування відбувається з участю остеокластів і утворюються глибокі лакуни, кістковий мозок замінюється рихло-волокнистою тканиною розрослого ендоста. Вміст органічних речовин в уражених кістках збільшено, а неорганічних – різко зменшено. На цьому фоні досить часто розвивається остеосаркома.

Клініка. Деформуючий остеоз частіше спостерігається у чоловіків віком старше 40 років, хоча виникає і значно раніше – в дитячому або підлітковому віці. Schmorl розрізняє дві форми хвороби Педжета:

  • Монооссальна форма;

  • поліоссальна форма.

На відміну від хвороби Енгля- Реклінгаузена при поліоссальній формі хвороби Педжета ніколи не уражаються всі кістки. Порушення, за звичай, обмежуються тими кістками, які несуть значне механічне навантаження: стегнова, великогомілкова, хребет, кістки мозкового і лицевого скелета. При цьому уражені кістки піддаються різкій деформації. А саме, при ураженні лицевих кісток виникає типова деформація: потовщення скроневих кісток, западіння перенісся, потовщення підборіддя. Обличчя набуває схожості із левинною мордою, що дало основу називати цей стан як leontiasis ossea. При цьому є можливість розвитку невралгії гілок трійчастого нерву. При локалізації процесу в мозковому черепі відмічається головний біль, збільшення обсягу черепа, який може досягнути 70 см. Поступово мозковий череп нависає над лицевим. Обличчя здається маленьким, інколи виникає порушення психіки, паморочення свідомості.

Діагноз.

На рентгенограмі кістки, ураженої хворобою Педжета, визначається хаотичне чергування порівняно щільних і розрихлених ділянок, що нагадує мозаїку із пластівцеподібних ділянок, подібних до комків вати. В ряді випадків можна бачити дрібні кістозні порожнини, кістка потовщена.

Диференціальний діагноз необхідно проводити із захворюванням Енгля-Реклінгаузена, сифілітичним ураженням і акромегалією кісток обличчя. В зв'язку з цим необхідно пам"ятати, що порушень загального характеру при хворобі Педжета не відмічається, в тому числі немає змін у кількісному складі кальцію і фосфору крові, чим і відрізняється це захворювання від хвороби Енгля-Реклінгаузена.

При генералізованій остеодистрофія, як і при хворобі Педжета, відбувається розсмоктування старої і утворення нової кістки, однак гістологічна різниця між ними суттєва: при хворобі Педжета поряд із розростанням сполучної і остеоїдної тканин є гніздові вогнища зневапнення новоутвореної кістки, які зумовлюють деформацію і нерівний рельєф ураженої кістки. На відміну від гіпертіреоїдної остеодистрофії при хворобі Педжета різко активізується остеопластична функція періосту. Крім того, слід мати на увазі те, що генералізована остеодистрофія уражає частіше людей більш молодого віку і переважно жіночої статі. Сифілітичне ураження відрізняється тим, що воно не викликає збільшення черепних кісток і рідко локалізується в епіфізах. Гумозні деструктивні вогнища розміщені більш субперіостально, періостальна реакція при сифілісі зустрічається досить часто, а при хворобі Педжета – відсутня. Акромегалія не супроводжується структурними змінами кісткової речовини, як це має місце при хворобі Педжета.

Лікування деформуючої остеодистрофії є симптоматичним і паліативним: для зменшення головного болю, невралгії трійчатого нерва можна застосувати променеве лікування. Призначають вітамінотерапію, гідротерапію, спокій, посилене харчування. Хірургічні втручання у вигляді зколювання, різко виступаючих частин кісток обличчя, носять сугубо косметичний характер. Проводиться воно за допомогою долота, фрези або остеотома.

Еозинофільна гранульома – хвороба Таратинова (1913). Для неї характерне розростання в кістковому мозку ретикуло-гранульоматозної тканини, багатої еозинофільними лейкоцитами. Еозинофільна гранульома поділяється на три форми:

  • Вогнищева;

  • Дифузна форма:

    • початковий період;

    • період виражених змін

  • Генералізована форма – уражаються не тільки щелепи, але й інші кістки.

Лікування – при вогнищевій формі вишкрябування патологічного вогнища, при генералізованій – рентгенотерапія.

ЛІТЕРАТУРА:

  • Основы хирургической стоматологии. Ю.И.Бернадский, "Вища школа".

  • "Опухоли головы и шеи" А.И.Пачес. Москва "Медицина", 1983.

  • Заусаев В.И. и др. Хирургическая стоматология. – М.: Медицина, 1981.

Loading...

 
 

Цікаве