WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Одонтогенний гайморит, перфоративний гайморит, етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування. Пластика перфоративного отвору - Лекція

Одонтогенний гайморит, перфоративний гайморит, етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування. Пластика перфоративного отвору - Лекція

При проколі верхньощелепної пазухи через нижній носовий хід або по перехідній складці слизової оболонки можна одержати гнійний ексудат. В крові - лейкоцитоз, ШОЕзбільшена, зсув лейкоцитарної формули вліво.

Клініка хронічних одонтогенних гайморитів.

Розвиваються вони звичайно із хронічних періодонтитів або є результатом і ускладненням гострого гаймориту. В ряді випадків запалення протікає латентно, безсимптомно і тому скраги можуть бути відсутніми. Як правило, хворі скаржаться на відчуття важкості в голові, в ділянці лоба і скроні, закладеність носа, порушення нюху, зниження працездатності (особливо у осіб розумової праці); іноді може відмічатися гнилисто-некротичний запах із носа, а при затримці відтоку ексудату із порожнини виникають симптоми гострого гаймориту. Об`єктивно: гнійне виділення через oslinm maxillarae; слизова оболонка порожнини носа іноді найрякла і гіперемована; звичайно ж слизова оболонка порожнини носа при одонтогенних гайморитах, на відміну від риногенних, не змінена і тому відтік ексудату через природний отвір із пазухи в ніс не затруднений. На рентгенограмі додаткових пазух носа гайморова пазуха завуальована на хворій стороні за рахунок в різній мірі виражених набряку і поліпозних розростань її слизової оболонки. При наявності в порожнині гною на рентгенограмі додаткових пазух носа при (горизонтальному) вертикальному положенні голови буде видно чітку границю рівня рідини. Із післяекстракційної нориці можуть видаватися червоні грануляційні або сірі поліпозні розростання.

Диференціальний діагноз.

Діагноз захворювання ставиться на основі клінічних даних і додаткових методів обстеження. Крім загальноприйнятих методів діагностики, при гайморитах старанно досліджують стан порожнини рота і зубів, проводять рентгенографію альвеолярного відростка в ділянці дна верхньощелепної пазухи, електроодонтодіагностику, одонтогенний гайморит слід диференціювати з алергічним запаленням риногенним гайморитом, злоякісними новоутвореннями.

Від одонтогенних гайморитів алергічні відрізняються, по-перше, відсутністю звязку з гострим або загостренням хронічного періодонтиту. По-друге, є алергологічний анамнез і об`єктивні дані: більш значна тривалість алергічного гаймориту, який протікає на фоні частих загострень і ремісій; поширення запалення на слизову оболонку носа та інших додаткових пазух носа; масивні виділення рідкого або вязкого характеру із носа; різкий набряк слизової оболонки носа, її синюшність; наявність в носі поліпів; неефективність судинозвужуючих середників. У більшості хворих з алергічним гайморитом відмічається підвищена еозинофілія носового секрету і позитивна реакція з алергенами (особливо при одночасному поліпозному ураженні верхньощелепної порожнини етмоідіті)

Злоякісні новоутворення характеризуються рядом суб`єктивних і об`єктивних симптомів, які будуть різними в залежності від того, де - на якій стінці - локалізується пухлина. Важливим доказом новоутворення є рентгенографічні зміни: деструкція стінок пазухи. Крім того, для підтвердження діагнозу проводять радіондикаційні дослідження, ендоантральну скопію, ендоназальну біопсію або гістологічне дослідження матеріалу, одержаного при гайморотомії.

Одонтогенні гайморити на відміну від риногенних мають ряд особливостей:

І) біль в зубі, який передував захворюванню;

2) наявність в ділянці верхньої щелепи відповідно дну пазухи запального процесу (періодонтит, патологічні зубо-ясенні кишені, нагноення) кісти або остеомієліт верхньої щелепи;

3) наявність норицевого ходу із верхньощелепової пазухи;

4) асиметрія обличчя і болючість при пальпації передньої стінки пазухи;

5) ураження одної пазухи.

Лікування: При гострому одонтогенному гаймориті видаляють "причинний" зуб, проводять протизапальне лікування (антибіотики, сульфаніламіди, УВЧ- терапія). Особливе значення має пункція пазухи через нижній носовий хід з послідуючим промиванням її розчинами фурациліну, риванолу або калію перманганату. Для покращення відтоку ексудату призначають судинозвужуючі краплі в ніс (5% розчин ефедрину, санорін). Використовують також жарознижуючі та анальгетики.

Пункцію гайморової пазухи проводять після аплікаційної анестезії слизової оболонки порожнини носа 3% розчином кокаїну або 1% розчином дікаїну з адреналіном. Голку Куліковського, спеціальний троакар або товсту пункційну голку вводять в пазуху під нижньою носовою раковиною на 1-1,5 см дозаду від її переднього кінця. При пункції не слід проводити енергічного відсмоктування, вводити рідину під великим тиском, вводити повітря із шприца. Вводять 3-4 мл анестетика і відсмоктують.

Хронічний гайморит лікують консервативним і хірургічними методами. Консервативну терапію здійснюють за допомогою проколів медіальної стінки гайморової пазухи та інших консервативних заходів, які використовуються при гострих гайморитах (фізіотерапія, судинозвужуючі середники та ін.). Однак досвід багатьох стоматологічних клінік свідчить, що при консервативному лікуванні повне видужання хронічних одонтогенних гайморитів наступає рідко. Тому основними методами лікування цих захворювань є операція на верхньо-щелепній пазусі за Калдвеллом - Люком. Операції передує або її супроводжує видалення зуба, який став джерелом захворювання, екстирпація оболонки кісти або секвестректомія в ділянці верхньої щелепи.

Великий практичний інтерес має питання про лікування гайморитів, які поєднуються з перфораційним отвором в ділянці дна верхньощелепної пазухи - на місці видаленого зуба, а також питання про закриття цього отвору при відсутності картини одонтогенного гаймориту. Комплекс лікувальних заходів при перфорації повинен залежати від наявності або відсутності запальних явищ в пазусі, їх характеру і степені протяжності.

В ряді випадків можливе самовільне закриття перфораційного отвору в лунці видаленого зуба. Це може мати місце в трьох випадках:

І) при відсутності в пазусі інорідних тіл (коренів зуба) і запальних змін;

2) при гострому запаленні її;

3) при загостренні хронічного гаймориту, але без явищ поліпозу.

В першому випадку достатньо виготовити захисну пластинку або протез із швидкотвердіючої пластмаси, який щільно б прилягав до перфораційного отвору, щоб за їх допомогою ізолювати пазуху від порожнини рота. В другому та третьому випадках необхідно:

І) промивання пазухи антисептиками (щоденно, 6-10 днів) і введення в пазуху антибіотиків;

2) фізіотерапія;

3) введення судинозвужуючих середників.

Пластичне закриття перфораційного отвору місцевими тканинами без втручання на верхньощелеповій пазусі показані в слідуючих випадках:

І) при наявності перфораційного отвору значних розмірів або свищового ходу на місці прободіння пазухи без явищ гаймориту;

2) при хронічному неполіпозному гаймориті, який супроводжується тільки потовщенням слизової оболонки пазухи;

3) при відсутності змін функціональної мобільності холодових рецепторів шкіри виличної ділянки.

Радикальну гайморотомію (з утворенням співустя з нижнім носовим ходом) в поєднанні з пластичним закриттям перфораційного отвору виконують при поліпозно зміненій слизовій оболонці всієї порожнини або її значної частини.

У всіх випадках, коли поряд з перфорацією дна гайморової пазухи має місце і проштовхування кореня зуба в неї, показана гайморотомія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Матеріали лекції.

2. С.И.Елизаровский, Р.Н.Калашников. "Оперативная хирургия и топографическая анатомия", Москва, "Медицина" 1978.

3. К.І. Кульчйцький."Оперативна хірургія і топографічна анатомія", Київ, "Вища школа". 1894.

4. Ю.И.Бернадский. "Основы хирургической стоматологии", Киев, "Вища школа" 1983.

5. Т.Г.Робустова. "Хирургическая стоматология",Москва, "Медицина" 1990.

6. А.Г.Шаргородский. "Руководство к практическим занятиям по хирургической стоматологии". Москва, "Медицина" 1976.

Loading...

 
 

Цікаве