WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Одонтогенний гайморит, перфоративний гайморит, етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування. Пластика перфоративного отвору - Лекція

Одонтогенний гайморит, перфоративний гайморит, етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування. Пластика перфоративного отвору - Лекція

Реферат

Одонтогенний гайморит, перфоративний гайморит, етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування. Пластика перфоративного отвору

П Л А Н

  1. Особливості анатомічної будови гайморової пазухи,

  2. Класифікація одонтогенних гайморитів.

  3. Методи діагностики одонтогенних гайморитів.

  4. Клініка гострого і хронічного одонтогенного гаймориту.

  5. Перфоративний одонтогенний гайморит. Способи пластики.

  6. Помилки в діагностиці та диференційний діагноз.

  7. Ускладнення одонтогенного гаймориту.

Верхньощелепова (гайморова) пазуха розміщена в тілі верхньої щелепи. Розвиток її починається з 10-го тижня ембріонального життя і закінчується до 12-13 років.У дорослого обєм пазухи становить від 4,2 до 30 см3 (в середньому 10-12 см) і залежить від товшини її стінок та менше - від її положення. За формою пазуха нагадує тригранну піраміду, вершиною якої є виличний відросток верхньої щелепи. Передня (в 1/3 випадків) або передньозовнішня (в 2/3 випадків) стінка представлена тонкою пластинкою, що відповідає fossa canina. На цій стінці розміщений n. infraorbitalis одноіменними кровоносними судинами.

Верхня стінка пазухи одночасно є нижньою стінкою очниці. В товщі верхньої стінки є canolis infraorbitalis який містить згаданий судинно-нервовий пучок. На місці розміщення останнього кістка може бути витончена або мати щілину. При наявності щілини нерв і судини виявляються відділеними від пазухи лише слизовою оболонкою, що приводить до запалення n. infraorbitalis при гайморитах і виникненню сильних болей. Тут можливий прорив гною або проростання пухлини із верхньощелепової пазухи в порожнину очниці. Звичайно верхня стінка пазухирозміщена на одному рівні з верхньою частиною середнього носового ходу.

Н. Н.Резанов вказує на рідкісний варіант, коли стінка пазухи стоїть низько і середній носовий хід прилягає до внутрішньої поверхні очниці. Цим зумовлена можливість проникнення в очницю голки при пункції гайморової пазухи через порожнину носа. Часто купол пазухи поширюється в товщу внутрішньої стінки очниці, відтісняючи решітчаті пазухи вверх і назад.

Нижня стінка верхньощелепової пазухи представлена альвеолярним відростком щелепи, відповідає кореням 2-го премоляра і 1-го моляра, при пневматичному типі пазухи- від ікла до 2-го моляра верхньої щелепи. Зона положення коренів зубів може вдаватися в порожнини у вигляді підвищення. Кісткова пластинка, яка відділяє порожнину від кореня, часто буває витонченою, іноді має щілину. Ці умови сприяють поширенню інфекції з уражених коренів зубів на гайморову пазуху і пояснюють випадки проникнення зуба в пазуху в момент його екстирпації. Дно пазухи може знаходитися на 1-2 мм вище дна носової порожнини, на рівні цього дна або нижче його в результаті розвитку альвеолярної бухти. Гайморова пазуха рідко поширюється під дно носової порожнини, утворюючи невелику впадину (buchta palatina)

Внутрішня стінка пазухи прилягає до середнього і нижнього носових ходів. Стінка нижнього носового ходу суцільна, але тонка. Тут відносно легко вдається провести пункцію гайморової пазухи. Стінка середнього носового ходу має на значному протязі дерепончату будову і отвір, який сполучає пазуху з порожниною носа. Довжина отвору 3-1Змм, ширина 3-6 мм. Крім того, в середній носовий хід відкриваються ще невеликими отворами передні та середні комірки решітчатої кістки, а попереду - канал лобної пазухи.

Задня стінка гайморової пазухи представлена верхньощелепним горбом, який обмежує спереду крилопіднебінну ямку, де знаходяться plexus pterigosdeus ganglion sphenopalatinum, a. maxillaris з їїгілками. Через цюстінку можна підходити до крилопіднебінної ямки, лімфа із пазухи відтікає в заглоткові і підщелепові лімфатичні вузли.

Одонтогенний гайморит (синуїт верхньощелепової пазухи) являє собою запалення слизової оболонки, яка виставляє пазуху. Джерелами інфекції можутьбути одонтогенні вогниша, тоді синуїт верхньощелепової пазухиназивається одонтогенним.

Звичайно відстань між верхівками верхніх премолярів і молярів та дном верхньощелепової пазухи коливається від 0 до 10-12 мм, в результаті чого у багатьох людей кісткова перегородка між слизовою оболонкою пазухи і верхівками зубів дуже тонка або зовсім відсутня.

В таких випадках верхівки зубів безпосередньо бувають покриті тільки слизовою оболонкою. Гайморова пазуха вистелена багатошаровим циліндричним миготливим епітелієм, який лежить безпосередньо на періості, що визначає швидкий перехід запалення слизової оболонки на щелепову кістку, періодонт, пульпу зубів і навпаки.

Якщо кісткова перегородка між періодонтом і слизовою оболонкою пазухи навіть добре виражена, вона нерідко руйнується в процесі гранулюючого або гранулематозного періодонтиту, витоншується і зникає. Руйнування кісткової тканини можливе і при розростанні кістозної порожнини або кістогранульоми. Нагноєння кісти, а також запалення альвеолярного відростка (остеомієліт) можуть ускладнитися гайморитом.

Оперативні втручання на альвеолярному відростку (в лунці) теж можуть викликати або загострювати гайморит, який нерідко виникає в результаті проникнення інфекції в пазуху через "післяекстракційну норицю". Більша частина хворих при наявності нориці страждає хронічним гайморитом.

Класифікація гайморитів:

І. За етіологією:

  • Одонтогенний;

  • Риногенний;

  • Гематогенний;

  • Травматичний;

  • Алергічний.

2. За патогенезом одонтогенних гайморитів І.Г.Лукомський розрізняє :

І) одонтогенні токсичні (катаральні);

2)одонтогенні інфекційні гайморити.

Токсичний виникає в результаті проникнення в верхньощелепну пазуху не самих мікроорганізмів, а продуктів запалення, викликаного ними в періодонті або в альвеолярному відростку. Це періфокальне запалення носить катаральний характер, а тому швидко виліковується під впливом медикаментозного (загального або місцевого) лікування і ліквідації вогнища запалення в періодонті. Інфекційний одонтогенний гайморит виникає при проникненні інфекції із одонтогенного вогнища по кістковій тканині або венозних і артеріальних капілярах, які відходять від верхньої альвеолярної венозної і артеріальної сітки до венозного сплетення в слизовій оболонці пазухи. Ця форма запалення часто переходить в хронічну стадію, вимагає і видалення вогнища інфекції і гайморотомії.

3. За клінічним перебігом:

А. 1) гострий гайморит;

2) підгострий;

3) хронічний;

4/ загострення хронічного гаймориту.

Б. За Г.Н. Марченком (1966):

І) Закрита форма: а) гайморити на грунті хронічних Рі;

б) гайморити на грунті нагноєння одонтогенних кіст, які вросли в верхньощелепну порожнину

II). Відкрита форма:

а) перфоративні гайморити;

б) гайморити, які розвилися як ускладнення хронічного остеомієліту альвеолярного відростка або тіла щелепи.

4. За характером патоморфологічних змін;

І) катаральні;

2) гнійні;

З) поліпозні;

4) гнійно-поліпозні гайморити.

Клініка гострого одонтогенного гаймориту

Скарги: біль і важкість у відповідній половині обличчя; біль іррадіює в лобну, потиличну і скроневу ділянки, а також верхні зуби, симулюючи пульпіт; закладеність відповідної половини носа і ослаблення нюху; виділення слизу з ніздрі на хворій стороні (особливо при нахилі голови вперед) і затруднене дихання; загальна вялість, підвищення температури тіла від 37,5, до 39°С; порушення сну.

Діагностика. Слід відмітити, що кожен із перечислених симптомів може бути відсутнім взагалі або бути слабо вираженим. Об`єктивно відмічається набрякла, болюча при пальпації щока, шкіра блискуча, слизова оболонка порожнини носа гіперемована і набрякла; під середньою раковиною гнійний ексудат. Перкусія по одному-трьох зубах на хворій стороні викликає біль (один або кілька з них звичайно гангренозні, зруйновані).

Перкусія по скуловій кістці також спричиняє біль. Діафаноскопія виявляє затемнення верхньощелелової пазухи. Рентгенограма пазухи: визначається завуальованість або (при емпіємі) різке затемнення; на рентгенограмі альвеолярного відростка видно явища хронічного періодонтиту, кісто-гранульому або одонтогенну кісту нагноєну; структура кісткової перегородки між вогнищем запалення біля верхівки зуба і дном верхньощелепної пазухи порушена.

Loading...

 
 

Цікаве