WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лікування потерпілих з травмами - Реферат

Лікування потерпілих з травмами - Реферат

відновлення функцій серцево-судинної системи та дихання говорилось вище. Дуже важливо визначити стан скелета, зокрема хребетного стовпа. При цьому треба брати до уваги механізм травми (паціння на ноги чи сідниці, закидування голови назад під час зіткнення машин лоб у лоб на дорозі чи лобових ударів машин у бар'єри, стовпи тощо). Звертають увагу на місце прикладання сили, положення тіла, голови, ніг, наявність чи відсуг ність порушення їх рухомості та чутливості.
Порушення цілості кісток верхньої та нижньої кінцівок оцінюються за положенням тулуба, кінцівок, наявністю їх деформації та патологічної рухомості.
Травму черепа та мозку визначають за локалізацією ознак пошкодження голови та механізмом його, наявністю порушення притомності, рухомості та чутливості кінцівок, за наявністю кровотечі з вух. Зовнішню кровотечу виявляють під час огляду ділянки травми, а крововилив у тканини, якщо шкіра не порушена, - за припухлістю вздовж проекції магістральних судин та станом пульсації артерій на периферії (дисталь-ніше від місця травми). Пошкодження грудної клітки (та легень) визначаються занаявністю ознак травми на ній, формою, наявністю чи відсутністю відкритого пневмотораксу, підшкірної емфіземи та локального болю. Розрив легень супроводжується емфіземою шиї, напруженим пневмотораксом та тяжкими розладами дихання (гшоксе-мія, ціаноз, прискорене дихання, нерідко з явищами гемотораксу).
Травма черевної порожнини, її органів трапляється дуже часто, тому дослідження живота є обов'язковим. Пошкодження органів черевної порож-нини проявляється симптомами перитоніту (біль та напруга м'язів черевної стінки під час пальпації) або кровотечі (біль у животі та порушення гемодина-міки, явища геморагічного шоку), часто спостерії'аються одночасно обидва ці синдроми (перитоніт та внутрішньочеревна кровотеча).
Загальні ознаки внутрішньої кровотечі - блідість, тахікардія, гшотензія, запаморочення, особливо під час вставання потерпілого. Кровотеча в порожнину живота найчастіше буває у разі пошкодження селезінки, печінки, брижі. При цьому місцевими ознаками є подразнення очеревини при м'якій черевній стінці (якщо цілі порожнисті органи) та відчуття притуплення в відло-гих місцях живота під час перкусії (якщо кровотеча становить 1 л і більше).
Якщо з'явилася підозра на пошкодження порожнистих органів живота (кишок, шлунка), хворому не можна давати пити.
Сеча, що виливається в черевну порожнину у разі пошкодження сечового міхура, не так різко подразнює очеревину, як кишковий вміст, і тому симптоми перитоніту виражені набагато слабкіше, ніж за пошкодження шлунка та кишок. Треба застерегти від помилки в оцінці цілості сечового міхура за наявністю виливання сечі через уведений в міхур катетер. Часто при великих розривах міхура та скупченні в черевній порожнині чималої кількості сечі через катетер виходить сеча також.
Діагностика травми нирок здійснюється на підставі скарг, даних фізич-ного дослідження (огляду, пальпації) живота спереду та ззаду і результатів аналізу сечі. Але повне відривання нирки (розрив її ніжки) не супроводжується зміною кольору сечі, бо вона надходить не в сечовивідні шляхи, а в навколонир-кову клітковину. Накопичення тут крові та сечі здебільшого призводить до випинання в ділянці поперека та фланзі живота. Поглиблені, із застосуванням інструментальних та лабораторних методів дослідження при травмі нирок, якщо вона тяжка, проводять в умовах хірургічного та травматологічного стаціонарів.
За нетяжких ушкоджень м'яких тканин (рани, забиття, розтягнення або навіть переломи невеликих кісток рук чи ніг) чи вивихів допомогу хворим подають у травматологічних пунктах та в поліклініках. Лише рани живота, шиї та голови, особливо колоті й колото-різані, підлягають ревізії в умовах хірургічних стаціонарів.
Із сучасних інструментальних досліджень застосовують: рентгенологічне, ультразвукове, ендоскопічне, лапаро-ценгез талапароскопію, спинномозкову пункцію, торакоценгез, комп'ютерну то-мографію та магнітно-ядерний резонанс.
Велику питому вагу в структурі травматизму мають мікротравми. Серед мікротравм переважають поверхневі маленькі рани, садна, подряпини та поверхневі проколи. Лікування потерпілих з мікротравмами проводяться у медпунктах підприємств та поліклініках. Але подавати першу допомогу повинні вміти як самі хворі, так і члени їх сімей. Ці рани та пошкодження, особливо подряпини, проколи, треба зразу ж обробити розчином йоду спиртовим, нанести на них клейову композицію - БФ-2 чи рідину Новикова тощо.
Великих розмірів рани закривають пов'яжою. Не треба намагатись стримувати кровотечу з колотих ран, навпаки, за її відсутності треба з метою стимулювання виділення крові стискати пальцями з обох боків рану. Своєчасна обробка ранок, проколів чи подряпин запобігає розвитку гнійної банальної інфекції.
Потерпілі з відкритими травмами, у тому числі з мікротравмами, особливо колотими, повинні одержати протиправцеву імунізацію, якщо вони не були імунізовані в недалекому минулому (не пізніше 5 років) за існуючою схемою.
Травми, особливо тяжкі, можуть ускладнюватись як безпосередньо після їх виникнення, так і дещо пізніше. Серед безпосередніх загальних ускладнень найчастіше спостерігаються геморагічний та травматичний шок (який може поєднуватися з кровотечею), синдром травматичного розчавлювання тканин, повітряна емболія, травматичні флеботромбози та масивні гематоми. Дещо пізніше, особливо у разі перелому довгих трубчастих кісток, спостерігаються жирова емболія та інфекційні ускладнення переважно гнійного характеру, хоч іноді трапляються також гостра специфічна та анаеробна клост-ридіальна інфекції.
Для запобігання ускладненням травми проводять таки самі заходи, як і для профілактики травматизму. Велику роль щодо цього відіграють рівень організації першої медичної допомоги потерпілим та кваліфіковане подальше їх лікування.
Loading...

 
 

Цікаве