WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Охорона здоров'я в закордонних країнах. всесвітня організація охорони здоров'я - Лекція

Охорона здоров'я в закордонних країнах. всесвітня організація охорони здоров'я - Лекція

У США розповсюджений принцип вільного вибору лікаря загальної практики, а за додаткову плату — і "вузького" фахівця.

Сімейні лікарі працюють за контрактом з місцевими органами керування. Умови контракту обмовляють усі види медичної допомоги і профілактичних заходів, включаючи відповідальність лікаря за лікування хворих навіть у той час, коли він знаходився в від'їзді чи був хворий. У цьому випадку він повинен сам подбати про пацієнта. Сімейний лікар має визначену автономію у відношенні клінічної практики, наприклад, не всі сімейні лікарі беруться за родопоміч, втрачаючи при цьому частина доходу. Більшість лікарів зобов'язується приймати пацієнтів цілодобово, для чого вступають у кооперацію між собою чи користуються послугами особливої категорії фахівців — асистентів лікаря, що працюють на комерційній основі. Тому більш 30% лікарів загальної практики воліють займатися груповою практикою, забезпечуючи своїм пацієнтам широкий ряд послуг, зосередивши їх в одному місці. Групова практика може мати різноманітні форми, що залежать від конкретної домовленості лікарів. Однак, майже завжди лікарі користаються загальними приміщеннями, устаткуванням і обслуговуючим персоналом.

Більшість лікарів, зайнятих загальною практикою, у тому числі, груповою, не можуть надати весь комплекс медичних послуг і устаткування, необхідних пацієнту. Тому вони співробітничають з лікарнями, що надають їм доступ до устаткування і засобів обслуговування.

У лікарняному секторі також діють договірні відносини. Органи керування охороною здоров'я укладають контракти з лікарнями, де встановлюється обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат.

Стаціонарну медичну допомогу населення США одержує в лікарнях, що по приналежності поділяються на дві основні групи: 1) федеральні, що належать центральним урядовим чи іншим федеральним відомствам; 2) не федеральні, що належать адміністраціям штатів, міським муніципалітетам, благодійним організаціям,, церкві, приватним власникам.

У США діють близько 6700 лікарень, серед яких 5480 — громадські лікарні по наданню термінової медичної допомоги, 880 — спеціалізовані лікарні (психіатричні, реабілітаційні і довгострокової медичної допомоги), 340 — федеральних лікарень, призначених винятково для військових ветеранів війни й індіанців. З 5480 суспільних лікарень 59% складають некомерційні лікарні, 27% — лікарні, що знаходяться під відомством місцевого уряду, 14% — комерційні клініки.

У залежності від форми власності виділяють кілька типів місцевих лікарень. Маються приватні прибуткові лікарні (14%), приватні безприбуткові лікарні (59%) і державні лікарні.

Приватні прибуткові лікарні — це приватні підприємства, що належать акціонерам, які вкладають кошти в лікарню для одержання доходів чи прибутку на свій внесок. Доходи такої лікарні цілком підлягають оподаткуванню, як будь-який інший бізнес. Здійснюючи свою діяльність як бізнес, ці лікарні прагнуть надавати лише самі дохідні види послуг, у такий спосіб відмовляючи в дуже необхідних, але дорогих видах допомоги, таких, як травм. пункти, центри по СНІДу, а також бідним і незастрахованим хворим.

Приватні безприбуткові лікарні звичайно контролюються і керуються релігійними організаціями чи групами, створеними місцевою громадськістю.

Ці лікарні вважаються благодійними організаціями, тому вони звільнені від податків на власність. Чистий доход лікарні повинен використовуватися для благодійних цілей, як правило, він реінвестується в саму лікарню.

Державні лікарні надають допомогубудь-якому пацієнту незалежно від його платоспроможності. Вони забезпечують медичну допомогу бідному і незастрахованому населенню. Державні лікарні здійснюють дорогі заходи щодо забезпеченню роботи травмпунктів для жертв насильства і центрів допомоги незастрахованим хворим СНІДом.

Існуюча в даний час система охорони здоров'я в США не дозволяє через свою дорожнечу багатьом мільйонам американців користатися кваліфікованою і спеціалізованою медичною допомогою. Тому, незважаючи на те, що США по частці медичних витрат у ВНП (11— 13%), так само, як і по загальній їхній величині; наближається до 1 трн. доларів, займають ведуче місце у світі, по ефективності охорони здоров'я (рівень дитячої смертності, середньої тривалості життя й ін.) уступають ряду держав.

В Америці вже давно загальновизнано, що національна система охорони здоров'я знаходиться в хронічній кризі, що поки не удалося зупинити. Тому єдино правильним є рішення проведення реформи охорони здоров'я, за допомогою якої зробити кваліфіковане медичне обслуговування доступним для всього населення. В даний час США роблять рішучий крок убік саме соціального, а не приватного страхування в медицині, що у майбутні роки покликано стати основою всієї системи американської охорони здоров'я.

Медичним страхуванням, що забезпечить приблизно однакове обслуговування як самих багатих, так і самих бідних, буде охоплене все населення. Брати участь в оплаті наданих медичних послуг будуть усі застраховані. Однак кожне відвідування лікаря обійдеться їм у відносно невелику суму. Частину витрат понесуть підприємці. Джерела бюджетного фінансування поки остаточно не визначені.

Реформа не ліквідує вільну практику лікарів. Однак ті з них, хто буде обслуговувати застрахованих, повинні стати учасниками одного зі страхових пулів, у котрі будуть об'єднані незалежні приватні страхові компанії. При цьому не виключено, що лікарі із систем загального медичного страхування будуть переведені на зарплату, прямо не зв'язану з доходами від обслуговування хворих.

До подиву багатьох, у підтримку нинішньої реформи висловлюється більшість лікарів, у тому числі і ті, котрі в минулому неодноразово зривали спроби адміністрації, так чи інакше, упорядкувати систему охорони здоров'я. Зміна в позиції лікарів сьогодні викликана тим, що витрати при існуючому порядку у виді бюрократичних перепон, вразливості перед приватними страховими компаніями і судовими позовами пацієнтів, дорожнечі лікарняних ліжок стали переважувати колишні переваги вільно практикуючих лікарів.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В КРАЇНАХ, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

До країн, що розвиваються, відносяться країни Африки, Східного Середземномор'я і Латинської Америки.

У сучасних умовах у країнах, що розвиваються, існують усі, перераховані вище, системи охорони здоров'я з перевагою однієї з них у залежності від політичного і соціально-економічного ладу. У більшості країн Східного Середземномор'я й Африки прийнята за основу приватно-державна система охорони здоров'я. У країнах Латинської Америки в більшому ступені розвинута приватно-підпиємницька система охорони здоров'я.

Для цих країн характерно: низький рівень матеріально-побутових умов (до 40% населення живе нижче рівня бідності, відзначається незадовільний стан житла, відсутність у більшості випадків санітарно-побутових зручностей, незбалансоване харчування, недолік доброякісної питної води), виробничих умов (перевага ручної праці, робота на відкритому повітрі, використання дитячої праці), низький освітній рівень (у містах до 20%, а в сільській місцевості до 80—90% не мають освіти), широке поширення релігійних і національних обрядів, висока питома вага сільського населення (60—95%), низька щільність населення, погане повідомлень між населеними пунктами.

Незважаючи на високу частку осіб, що проживають у сільській місцевості, у даний час у зазначених країнах так само, як і в інших країнах світу, відбувається підвищення темпів урбанізації (приблизно до 2000 року в містах будуть проживати 41% населення всіх країн, що розвиваються,). Високі темпи урбанізації приводять до того, що санітарні умови, яких проживають городяни не тільки краще, але а ряді міст навіть гірше, ніж у сільській місцевості. Погіршується екологічна обстановка. Відбувається збільшення поширеності шкідливих звичок серед населення. Так, за останнє десятиліття число курящих зросло більш, ніж на 25%. Перераховані вище фактори відкладають відбиток як на здоров'я населення, так і на організацію медичної допомоги.

У цілому, у порівнянні зі здоров'ям населення економічних розвинутих країн, здоров'я населення країн, що розвиваються, характеризується несприятливими демографічними показниками: високими показниками народжуваності, загальної, материнської і дитячої смертності, низьким рівнем середньої тривалості життя; незадовільними показниками фізичного розвитку; високим рівнем захворюваності, особливо інфекційної.

Однак слід зазначити і деякі позитивні зрушення, що відбуваються в стані здоров'я населення цих країн. В останні десятиліття XX століття відбувається поступове поліпшення показників, що характеризують природний рух населення (зниження народжуваності, смертності). Середня тривалість майбутнього життя за прогнозами до 2000 року досягне 60—65 років. Але у свою чергу, поряд зі збільшенням темпів урбанізації, зміною екологічної обстановки вже сьогодні приведе до незвичайного сполучення і взаємодії інфекційної і неінфекційної патології. Говорячи про захворюваність і смертність у країнах, що розвиваються, необхідно відзначити тенденцію росту неінфекційних хронічних захворювань, у першу чергу серцево-судинних і онкологічних. Причому дана ситуація буде складатися в цілому ряді країн, що розвиваються, у яких проживає велика частина населення Землі.

Loading...

 
 

Цікаве