WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Виразки - Реферат

Виразки - Реферат

колір і не містять грануляцій, шкіра навколо них рожево-синюшна чи блідо-синюшна, холодна, пульсація на артеріях ступнів відсутня. Такі виразки не кровоточать.
Виразки туберкульозного характеру (вони бувають на шиї, грудях, зокрема на молочній залозі, обличчі тощо) звичайно мають неправильну форму, плоскі або з папілярними розростаннями, рожево-сіроватого кольо-ру. Тканини, що оточують їх, нерідко зморщені внаслідок реактивного скле-розу. Виразки рожевого вовчака мають типову локалізацію (у формі ме-телика на кінчику носа та щоках симетрично навколо нього).
Сифілітичні виразки у первинній стадії мають гострий перебіг, кулясту форму, чіткі контури і краї, сальне дно і локалізуються на статевих органах, у прямій кишці, іноді на губах та в порожнині рота.
Виразки третинного сифілісу (гумозні) локалізуються переважно на обличчі, черепі, гомілках (передній поверхні), мають неправильну форму, глибокі, нерідко проникають у кістки, з нерівними щільними краями, сіро-рожевого чи буруватого кольору.
Виразки як форма злоякісного пухлинного росту мають неправильну форму, щільні краї, підняті над поверхнею шкіри, їх дно виповнене сіро-блідо-рожевими розростаннями пухлинної тканини, що нагадують цвітну капусту. Локалізація їх різна, проте частіше вони бувають на обличчі, руках (базальноклітинний рак). Багато злоякісних виразок виникає на тлі ран, що довго не гояться, та простих виразок або невусів, особливо пігментних, унаслідок малігнізації останніх (рак в рубцях на ногах, малігнізація варикозних виразок, виразок шлунка та прямої кишки, папілом та невусів унаслідок їх травми тощо).
Мікотичні виразки локалізуються переважно в міжпальцьових проміжках (на ступнях), у промежині, рідко - на стегнах. Вони поверхневі, займають значну площу, їм передує утворення водянистих пухирів. Супроводжуються свербінням.
Лікування виразок залежить від їх походження. Специфічні виразки лікують специфічними консервативними засобами, хірургічне втручання застосовують для закриття дефекту, утвореного внаслідок розпаду тканин. Нейротрофічні виразки внаслідок ушкодження або захворювання спинного мозку та нервів дуже погано піддаються лікуванню, і тому в цьому разі важливо запобігти поширенню інфекції, зокрема сепсису, який часто стає причиною смерті хворих. Складну проблему для лікування становлять і варикозні виразки. Оскільки вони завжди виникають на тлі хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок та ускладнені інфекцією, першочерговими заходами є поліпшення венозного кровообігу в кінцівках та призначення місцевих антисептиків, сорбентів та заходів, що посилюють регенерацію тканин (солкосерил-желе та ін.). Обов'язковим є лікування супутнього дерматиту. В ліжку хворі повинні утримувати ноги в підвищеному положенні, а під час ходіння - надягати компресійну панчоху чи бинтувати її еластичним бинтом. Варикозні вени, що ускладнились виразкою, видаляють хірургічним шляхом. Такі заходи поліпшують ве-нозний та капілярний кровообіг і часто сприяють гоєнню виразки, якщо її розміри невеликі, а сусідні тканини не дуже склерозовані. У рідкісних випадках добре очищену регенеруючу виразку можна навіть закрити клаптем розщепленої шкіри. Але в більшості випадків закриття виразки простою пересадкою на неї шкірного клаптя не досягає мети. Передусім треба видалити всі некротичні тканини та деблокувати кровоносні й лімфатичні капіляри в дні та сусідніх тканинах шляхом вакуумної обробки їх за методом А.А. Сафонова. На таку виразку після її обробки (із здоровим дном та покритим капілярною кров'ю, неначе росою) можна пересадити розщеплений шкірний клапоть, хоча в деяких випадках не завжди вдається досягти постійного ефекту.
Виразки, що утворилися внаслідок порушення артеріального кровообігу, лікують переважно хірургічним шляхом (некректомія, ампутація пальців чи стопи) в поєднанні з заходами, спрямованими на поліпшення артеріального кровопостачання за рахунок розвитку колатералей.
Доброякісні виразки слизової оболонки травного каналу та інших шляхів лікують консервативними засобами, а у разі неефективності їх та ускладнення виразки - хірургічним втручанням різного характеру, переважно резекцією органа.
Ускладненнями виразки можуть бути кровотеча, яка особливо небез-печна при виразках слизових оболонок кишок (виразки шлунка та два-надцятипалої кишки, товстої кишки тощо), інфекційні захворювання, у тому числі сепсис, малігнізація виразки, звуження порожнистого органа (наприклад, стеноз виходу із шлунка при виразці, стеноз тонкої кишки при туберкульозній виразці), а також розвиток тяжких інфекційних захворювань при перфорації виразки травного каналу (перитоніту при перфорації ви-разки шлунка чи кишечнику, медіастиніту при перфорації виразки стра-воходу та ін.).
Для ефективного лікування виразок потрібні своєчасна їх діагностика, застосування консервативних та хірургічних засобів, висока кваліфікація лікарів, велике терпіння та належний догляд за хворими.
Пролежні - це некроз шкіри та підлеглих м'яких тканин у місцях стис-кання їх між твердою основою ліжка чи пов'язкою та кістковими виступами тіла хворого. Патогенез пролежнів пов'язаний з порушенням кровообігу в тканинах внаслідок стискання останніх та їх судин. Найчастіше пролежні виникають у місцях поверхневого розташування скелетних утворень тіла - крижі (мал. 98), лопатки, п'яти, гребені клубових кісток, остисті відростки хребців та інші кісткові виступи, не вкриті м'язами, у хворих, які самостійно не можуть змінювати положення в ліжку,перевертатись і за якими не здійснюють належного санітарно-гігієнічного догляду. Їх виникненню сприяють недостатній розвиток підшкірної основи, анемія, гіпопротеїнемія, набряк тканин, серцево-судинна недостатність, різні загальні хвороби (цукровий діабет, атеросклероз, сепсис, порушення функції нервової системи). Так, швидко розвиваються пролежні у хворих з пошкодженням спинного мозку (зі спи-нальним шоком), у яких уже через добу утворюються пролежини на крижах, остистих відростках хребетного стовпа, великих вертлюгах та навіть на п'ятах. У хворих без порушення нервової трофіки головною причиною розвитку пролежнів є недостатній догляд за ними взагалі та за шкірою зокрема. Пролежні починаються з реактивної гіперемії, запалення шкіри в зоні її стискання, за яким настає вологий некроз унаслідок приєднання інфекції або (рідше) сухий некроз унаслідок ішемії. Здебільшого некроз обмежується шкірою та підшкірною основою, але нерідко поширюється на всю товщину її та фасцію, аж до кістки.
Лікування пролежнів складається насамперед з усунення причин появи та прогресування некрозу: належний догляд за хворими, підкладання під хворого в зоні некрозу (переважно крижі) м'якого, наповненого повітрям гумового круга (вкритого білизною), протирання шкіри спиртом та утримання її чистою; недопущення промокання під хворим білизни та часта зміна останньої тощо. При пролежнях, спричинених тиском на тканини твердої пов'язки, останню насамперед знімають та замінюють іншою.
Некротичну тканину (шкіра та підшкірна основа) в зоні пролежнів видаляють, дефект тканин лікують за правилами санації гнійної рани. При сухому некрозі струп видаляють лише після повного відокремлення його від сусідніх тканин (якщо під ним немає гною), до цього він слугує біологічною "пов'язкою", яка захищає рану від подразнення та інфекції.
Профілактика пролежнів полягає у дбайливому догляді за хворими. Їх треба своєчасно перевертати на бік та протирати шкіру спиртом чи одеко-лоном, білизну добре розрівнювати. Хворим з тяжкою патологією, особливо літнім, треба з першого дня підкладати під крижі гумові надувні чи поролонові подушки, робити легкий масаж спини та вдаватись до інших заходів, що поліпшують кровообіг у шкірі. В останні роки користуються спеціальними ліжками, що запобігають утворенню пролежнів.
У разі застосування твердих пов'язок, особливо гіпсових, кісткові виступи треба прикривати шаром вати та робити своєчасну ревізію стану шкіри органа під пов'язкою, уважно прислухатись до скарг хворого на не-приємні відчуття в зоні пов'язки. Звичайно, не можна обмежуватись лише місцевими заходами. Ліквідація чи зменшення загальних розладів (серцевої недостатності, гіпертензії, анемії, порушень вуглеводного обміну) як до операції, так і після неї, боротьба з інфекцією тощо мають важливе значення для запобігання пролежням, пов'язаним з дефектами накладання твердих пов'язок. Велику роль відіграє також кваліфікація як лікарів, так і середніх медичних працівників, що накладають пов'язки.
Loading...

 
 

Цікаве