WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Організація стаціонарної медичної допомоги дорослому населенню - Лекція

Організація стаціонарної медичної допомоги дорослому населенню - Лекція

Лекція №

Організація стаціонарної медичної допомоги дорослому населенню

Серед лікувально-профілактичних установ лікарня завжди займала і продовжує займати особливе місце. Це зв'язано з поруч обставин, серед яких можна виділити головні. У лікарнях населення одержує висококваліфіковану спеціалізовану стаціонарну допомогу. Стаціонарна медична допомога виявляється в основному при найбільш важких захворюваннях, що вимагають комплексного підходу до діагностики і лікування, застосування найбільш складних методів обстеження і лікування з використанням новітніх медичних технологій, часом дуже дорогих; у ряді випадків і оперативного втручання, постійного лікарського спостереження й інтенсивного відходу.

Важливо також підкреслити, що лікарні здавна були і залишаються сьогодні основною клінічною базою, де готують майбутніх лікарів, середній медичний персонал. У великих клінічних лікарнях, у клініках медичних вузів і НДІ підвищують свою кваліфікацію й одержують вузьку спеціалізацію вже дипломовані лікарі.

І, нарешті, лікарні — це основний матеріальний фонд охорони здоров'я, тобто там зосереджені основні матеріальні цінності галузі: устаткування, апаратура, меблі і т.д.

У цілому на зміст і розвиток стаціонарних установ як В Україні, так і в більшості розвитих країн витрачається від 60% до 80% і більш всіх асигнувань, що виділяються системі охорони здоров'я з різних джерел її фінансування. Лікарняна допомога і сьогодні залишається найбільш капіталомістким сектором системи охорони здоров'я.

Усе це і безліч інших факторів підкреслюють особливу значимість стаціонарної допомоги в системі охорони здоров'я як у нас у країні, так і за рубежем.

Історія виникнення і розвитку лікарень тісно зв'язана з загальною історією розвитку медицини й охорони здоров'я. Разом з тим, хотілося б відзначити лише деякі історичні особливості, "штрихи" у розвитку лікарняної справи в Україні як у XVIII-XIX ст., так і в XX в.

У XX столітті лікарняна справа в Україні одержала широкий розвиток. У 1989 р. на території колишнього Радянського Союзу функціонувало 23711 лікарень із загальною ліжковою потужністю 3822,3 тис. ліжок. Особливо швидкими темпами за період з 193Про по 1990 р. стаціонарна допомога розвивалася в колишніх радянських республіках Середньої Азії, у Казахстану, Молдавії, що дозволило наблизити показник забезпеченості стаціонарною допомогою населення цих республік до средньосоюзного показника. Разом з тим, до 90-м років в організації лікарняної справи в колишньому СРСР, як і в цілому в системі охорони здоров'я Союзу стали різко виявлятися негативні тенденції, що виражалися в зниженні якості медичної допомоги, у незадоволеності населення стаціонарною допомогою, у незадоволеності медичного персоналу своїм матеріальним становищем і відсутністю стимулів, насамперед, матеріальних, працювати ефективно, підвищувати свій професійний рівень і т.д. Основною причиною кризи в системі охорони здоров'я і зокрема, в організації лікарняної справи послужив рівень фінансування, що знижується, державної системи охорони здоров'я, що з'явилося проявом загальної соціально-економічної кризи в країні.

Лікарняні установи диференціюються по різних ознаках — типам, категорійності, профільності і т.д.

У залежності від адміністративно-територіального положення лікарні поділяються на обласні (крайові, республіканські), міські, районні, дільничні.

По профілі виділяють багатопрофільні стаціонари і спеціалізовані лікарні, диспансери (туберкульозні, онкологічні, психоневрологічні й ін.).

Один по одному госпіталізації виділяють лікарні швидкої допомоги, лікарні для планової госпіталізації і лікарні для загальної (змішаної) госпіталізації.

По системі організації лікарні класифікуються на об'єднані і не об'єднані з поліклініками, при цьому для обласної (крайовий, республіканської) лікарень, а також для ЦРБ наявність поліклініки як структурної частини є практично завжди обов'язковим.

Існують і інші додаткові ознаки для класифікації лікарень, наприклад, по режиму роботи; по ступені інтенсивності лікування і відходу й ін.

В даний час стаціонарна медична допомога може виявлятися в різних ЛПУ.

Номенклатура лікарняних установ

—лікарня на водяному транспорті (центральна басейнова, басейнова, портова, лінійна)

— лкарня на залізничному транспорті (центральна, дорожня, дільнича, вузлова, лінійна)

— іська лікарня

— мська лікарня швидкої медичної допомоги

— госпіталь для інвалідів Вітчизняної війни

— дитяча міська лікарня

— дитяча обласна (крайова, республіканська) лікарня

— дитяча окружна лікарня

— обласна (крайова, республіканська) лікарня

— окружна лікарня

— районна лікарня

— Дільнична лікарня

—центральна міська лікарня

— Центральна окружна лікарня

—центральна районна лікарня

— Центральна медико-санітарна частина

— Медико-санітарна частина

Спеціалізовані лікарні

— Дитяча інфекційна лікарня

— Дитяча лікарня відбудовного лікування

—дитяча психіатрична лікарня

—дитяча туберкульозна лікарня

— Інфекційна лікарня

— лікарня відновного лікування

— наркологічна лікарня

— Офтальмологічна лікарня

— Психоневрологічна лікарня

— психіатрична лікарня

— туберкульозна лікарня

— фізіотерапевтична лікарня

— ХОСПІС

— Будинок сестриного догдяду

— будинок відновної терапії для воїнів-інтернаціоналістів

— ТМО

Як і раніше актуальними залишаються питання планування, а точніше прогнозування потреби населення в тих чи інших видах стаціонарної допомоги, що дозволяє вийти на такий важливий показник стаціонарної служби як число ліжок у розрахунку на 1000 населення. Традиційно для визначення потреби в стаціонарній допомозі, наприклад, у розрахунку на 1000 чи 10000 жителів, враховують, скільки з цього числа жителів протягом року може бути госпіталізоване (розрахункове число Госпіталізацій за рік). Цей показник складається з двох складових: по-перше, з числа фактично госпіталізованих і, по-друге, з числа нужденних у госпіталізації, але і по тим чи іншим причинам не госпіталізованих. Разом з тим, варто враховувати і той факт, що показник фактично госпіталізованих хворих за рік повинний бути піддадуть ретельній експертній оцінці з обліком сформованої в той чи інший період розвитку охорони здоров'я системи показань до госпіталізації, рівня розвитку амбулаторно-поліклінічної допомоги, у т.ч. консультативно-діагностичної допомоги; ступеня розвитку стаціонарозаміщуючих форм медичного обслуговування населення, як стаціонари денного перебування, денні стаціонари, стаціонари вдома, центри амбулаторної хірургії і т.д. Другий компонент показника потреби в стаціонарній допомозі — число нужденних у госпіталізації, але не одержали стаціонарного лікування також визначається винятково за допомогою експертного кваліфікованого висновку.

Проведені в 70—80-і роки спеціальні наукові дослідження дозволили установити, що в середньому рівень госпіталізації населення в колишньому СРСР складає; 200-220 випадків на 1000 жителів у рік. Використовуючи відомі формули розрахунку необхідного (планованого) числа ліжок у цілому і по окремих спеціальностях, був визначений на 1990 р. норматив потреби в стаціонарній допомозі, що склав 13,2 ліжка на 1000 жителів.

Разом з тим, проведений у 1988—1990 р. економічний експеримент в охороні здоров'я трьох регіонів СРСР (Київ, Харків, Одеса) по впровадженню основних елементів нового господарського механізму в охороні здоров'я, а також підготовка і введення, починаючи з системи обов'язкового медичного страхування населення, внесли істотні корективи в планування і підходи до планування стаціонарної медичної допомоги. В амбулаторній ланці системи охорони здоров'я, насамперед на експериментальних територіях, стали швидко розвиватися стационарозаміщуючі форми медичної допомоги, з'явилася й одержує усе більш широкий розвиток загальнолікарська практика, активізувалася діяльність органів і установ Міністерства соціального захисту населення по розширенню служби відходу за старими хворими людьми і т.д. В установах амбулаторної ланки були створені передумови для економічного стимулювання діяльності, спрямованої на розширення видів і обсягів амбулаторно-поліклінічної допомоги.

Усе це привело до зниження рівня госпіталізації населення. Так, у Києві рівень госпіталізації знизився з 204 випадків госпіталізації в розрахунку на 1000 населення в 1987 р. до 161,1 — у 1996 р. 1). Проведені дослідження і розрахунки показали, що для Києва найближчу перспективу необхідно планувати 10,5 ліжок у розрахунку на 1000 населення (включаючи педіатрію і психіатрію). Дослідження И. А. Захарова (1997), у якому автор узагальнив досвід і темпи розвитку охорони здоров'я, у т.ч. стаціонарної медичної допомоги, у різних регіонах країни за останні 10 років, дозволило виділити три моделі розвитку регіональних систем охорони здоров'я.

1. Високоінтенсивний розвиток, що характеризується істотним зниженням рівня госпіталізації, скороченням середніх термінів перебування і ліжкового фонду на тлі стабільної чи середньорічної зайнятості, що знижується, ліжка, значним зниженням обсягів споживання стаціонарної допомоги при збільшенні ролі позалікарняних форм обслуговування. Установлена динаміка розвитку характерна для територій. що мають досвід реформування охорони здоров'я, високий рівень розвитку амбулаторно-поліклінічної допомоги і значних засобів, виділювані на охорону здоров'я в розрахунку на душу населення. Для таких територій рекомендується орієнтований показник забезпечення населення лікарняною допомогою 8,0—9,5 ліжок на 1000 населення.

Loading...

 
 

Цікаве