WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лікування ран - Реферат

Лікування ран - Реферат

локалізованих на ногах чи руках, сорбентів (гранульовані - дебризан та тканинні). Широко використовують також пов'язки з мазьовими композиціями (Б.М. Да-ценко та ін., 1995): антибіотики та антисептики на гідрофільній основі (ле-восин, левоміколь, діоксизоль та ін.). Вони діють на мікрофлору в рані і в сусідніх тканинах (зменшують набряк і біль у рані). Застосовують аплікації на рану протеолітичних ферментів (хімотрипсину, папаїну та ін.) для прискорення некролізу в рані;
стимуляторів обміну та загоювання ран (солкосерил-гель та ін.) стиму-люють фагоцитоз (у разі його пригнічення) введенням лейкоцитарної маси (нейрофілів). За неефективності місцевих антисептиків (в тому числі й антибіотиків топічної дії) протягом 3 діб їх подальше використання нераціональне.
З метою пригнічення мікрофлори в рані та стимуляції репаративних процесів застосовують також опромінення рани УФ променями, променями розфокусованого лазера, ультразвуком (ультразвукова кавітація), а також використовують безпов'язкове лікування рани в стерильній ізоляційній або оксигіпербаричній камері, особливо у разі ускладнення рани анаеробною інфекцією - як кло-стридіальною, так і неспоротворчою, гнильною.
У такому середовищі швидко зникають біль у рані, набряк тканин, вона швидше звільняється від мікроорганізмів, процеси її очищення та проліферації сполучної тканини і ендотелію судин прискорюються. Кро-вообіг у ділянці рани завдяки відсутності пов'язки і її турнікетного ефекту (стискання судин) значно кращий, ніж у разі лікування під пов'язкою,
що вже само прискорює загоєння рани. Останньому сприяють як сусе тепле повітря, так і підвищена концентрація кисню.
У останні два десятиріччя значного поширення в лікуванні гнійних ран та гнійнозапальних процесів, які звичайно лікують шляхом розкриття (переведення в гнійнурану), набув активний хірургічний метод. Суть його полягає у повному вирізуванні гнійної рани чи гнійного осередку інфекції в межах здорових тканин, уведенні в порожнину рани дренажів та зашиванні рани з подальшим застосуванням припливно-відпливного промивання порожнини розчинами антисептиків або в хірургічній обробці рани з видаленням некротичних тканин та інфільтрацією сусідніх тканин антибіотиками, введенням у порожнину рани трубчастих дренажів, закриттям рани швами та подальшим припливно-відпливним промиванням чи активним дренуванням (А.А. Федоровський, 1962; М.М. Каншин, 1981, та ін.). Цей метод виявився особливо ефективним у разі лікування багатьох видів так званої місцевої гнійної інфекції, зокрема гнійного маститу (М.П. Че-ренько та співавт., 1985).
У другій фазі ранового процесу - регенеративно-репаративній - місцеві заходи спрямовані на прискорення розвитку грануляційної тканини, її захист від пошкодження та вторинної інфекції, якомога швидше закриття рани та зменшення негативного впливу майбутнього рубця на функцію органа тощо. Для цього застосовують пов'язки з масляно-бальзамічними (на гідрофільній основі) препаратами, до складу яких входять антисептики, сти-мулятори процесів репарації та речовини, що вбирають зайву вологу у рані. До таких препаратів належать стрептонатол, метилдіоксилін, лево-син, левоміколь, синтаміцинова емульсія, солкосерил-мазь, пінні препарати - гіпозоль, сульйодовазоль. Вони захищають грануляції від інфікування та механічного пошкодження.
Пов'язки змінюють рідко - через 1-2 доби. Після того як поверхня рани (краї та дно) вкриється грануляціями (навіть за наявності на них окремих плям фібрину), її закривають вторинними ранніми швами чи краї зближують лейкопластирем. Такі шви звичайно накладають на 7-му - 14-ту добу. В ці строки краї рани легко зближуються, а шар грануляційної тканини тонкий, не потребує його вирізування і не створює грубих рубців. Якщо краї рані фіксовані до підлеглої тканини і непіддатливі (це буває тоді, коли з різних причин ранні вторинні шви не накладені), їх треба оперативним шляхом мобілізувати, видаливши рубцево-грануляційну тканину, та накласти вторинні пізні шви. Їх накладають переважно через 3-4 тиж.
Сьогодні пропонуються пов'язки із синтетичних матеріалів, які можуть створювати належне для загоєння рани мікросередовище. Це пов'язки з по-ліуретану, ксерогелів, гідрогелів, гідроколоїдів, піноутворювачів тощо. Їх застосовують переважно при поверхневих ранах, особливо опікових, на ділянках тіла, які мають складну будову, на обличчі тощо.
У третій стадії - стадії трансформації рубця та епітелізації, доцільно застосовувати фізичні методи: УВЧ;
УФО; мікрорезонантну терапію; легкий самомасаж тканин навколо рубця; мазьові пов'язки з низькою концентрацією кортикостероїдів - пред-нізолону або гідрокортизону (особливо при схильності рубця до гіпер-трофії); місцеві теплі ванночки з калію перманганатом, рідше - аплікації парафіну чи озокериту тощо.
Недостатність імунологічних та регенеративних процесів часто призво-дить до затримки загоєння ран, повільного та недостатнього розвитку грануляційної тканини та епітелізації, вторинного інфікування рани, некрозу грануляцій, арозійних кровотеч, розходження країв рани, виразкуван-ня поверхні і навіть до сепсису. Надмірне стимулювання розвитку грануляції зумовлює появу гіпертрофічних та келоїдних рубців. Тому лікування рани вимагає динамічного контролю за перебігом її загоєння. Це роблять шляхом як традиційних - мікробіологічного, цитологічного дослідження за методом відбитків з поверхні рани (грануляцій) М.П.Покровської і М.С.Макарова та в модифікації його М.Ф.Камаєва, так сучасніших методів - ультразвукового (сонографії), епі-люмінесцентного (капіляроскопії), вимірювання внутрішньотканинного (транскутанного) напруження кисню, термографії, комп'ютерної томографії, ядерно-магнітного резонансу та ін.
Інформація, одержувана на основі клініки та названих допоміжних ме-тодів контролю загоєння рани, складає підґрунтя для застосування кори
гуючих заходів у лікуванні, застосування стимуляторів імунної системи, за-гальнозміцнювальних, антимікробних препаратів тощо.
Гіпертрофічні та келоідні рубці - як прояв надмірного розвитку сполучної тканини, продукції колагену - потребують корекції. Гіпертрофічні (вони не поширюються чи зовсім мало поширюються за межі рубця, мають червоний колір, сверблять) рубці лікуються шляхом створення над ними силіконової тугої плівки-пов'язки в комбінації з поверхневим (мазь) чи внутрішньотканинним введенням гідрокортизону. Келоідні рубці, які поширюються за межу рубця, даючи відгалуження, лікуються кріохірургі-чними методами та іншими засобами.
Loading...

 
 

Цікаве