WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лікування ран - Реферат

Лікування ран - Реферат

дезінтоксикацій-них білкових та вуглеводних розчинів, іноді компонентів крові; вітамінотерапія, сорбційна терапія, антибіоти-котерапія тощо).
Лікування ускладнених гнійною та гнильною інфекцією ран
Гнійна інфекція в рані розвивається звичайно в перші 3-5 діб після поранення.
Серед ускладнених гнійною інфекцією ран виділяють рани інфіковані та гнійні. Інфікована рана має клінічні ознаки інфекційного запалення, сероз-ного характеру: незначні набряк та почервоніння країв рани, виділення серозного ексудату.
Головним проявом гнійної рани є, поряд із вираженими більшою мірою іншими ознаками, запалення, наявність гнійного ексудату.
Такий поділ має практичне значення, зокрема, для лікувальної тактики та прогнозування перебігу загоювання рани. Інфіковану рану залежно від її походження, розмірів та локалізації можна лікувати або активно хірургічне, як задавнену випадкову рану (тобто через 24 год після її одержання), або ж одразу лікувати її консервативними методами.
Активно лікують (первинна пізня обробка) інфіковані рани, не оброб-лені до цього, невеликі за розмірами і з невеликою зоною ушкодження тка-нин навколо їх.
Хірургічне втручання при такій рані полягає в проведенні в повному обсязі хірургічної обробки і закритті її первинними швами з дренуванням порожнини і використанні в післяопераційний період фізичних та хімічнихметодів антисептики і загальної анти-біотикотерапії або ж у залишенні рани після хірургічної обробки відкритою з подальшим накладанням первинно-затриманих швів.
Інфікована післяопераційна рана вимагає початкової консервативної терапії: УВЧ чи дія розфокусованих лазерних променів на рану; спиртова примочка (50-55 %); пов'язка з сорбентами (гранульованими чи тканин-ними), хімічними антисептиками, з димексидом тощо; загальна антибіо-тикотерапія; іноді ревізія порожнини рани тонким зондом (для виходу ек-судату). Якщо така терапія протягом 2 діб не дає ефекту і запалення про-гресує, потрібне хірургічне втручання - розкриття рани (часткове чи повне - залежно від ступеня запалення та загальних проявів) і створення умов для вільного і повного відтоку ексудату, а також використання всіх місцевих та загальних заходів щодо пригнічення інфекції (мікрофлори) і для боротьби з інтоксикацією.
Гнійна рана гірше, порівняно зі свіжою (і інфікованою), піддається лі-куванню. Це пов'язано з поглибленою дією мікробів та їх токсинів, а також загальною рановою інтоксикацією організму і зменшенням його опірності агресії. Тому лікування цієї рани передусім включає ліквідацію гнійної інтоксикації та її причини (інфекції в рані) шляхом загальних та місцевих заходів і лише потім - досяг нення загоєння, закриття самої рани, нормалізації функції органа.
Для лікування таких ран поєднують консервативні та хірургічні заходи загального і місцевого характеру. При цьому всі місцеві заходи проводять на тлі загальних. Серед останніх найважливіші: 1) дезінтоксикація організму шляхом зв'язування і виведення із організму токсичних речовин - мікробних токсинів та продуктів розпаду тканин і мікробів; 2) корекція процесів обміну та систематична антимікробна (антибіотична) терапія.
Конкретними засобами реалізації цих завдань є передусім проведення інфузійної терапії: внутрішньовенне введення ізотонічного розчину натрію хлориду (0,9 % ) чи натрію лактату, інших сольових розчинів та 5 % роз-чину глюкози (до 2 л на добу залежно від ступеня інтоксикації); введення полівінілпіралідону, реополіглю-кіну чи їх аналогів (400 мл на добу);
іноді введення амінокислот, альбуміну, протеїну чи плазми, за рахунок яких, крім іншого (дезінтоксикація та стимуляція), покривають втрати білків; введення з розчином глюкози інсуліну (1 ОД на 4 г глюкози) та вітамінів, особливо кислоти аскорбінової, вітамінів А та групи В;
налагодження калорійного та збалансованого щодо інгредієнтів харчування; внутрішньом'язове, внутрішньовенне (навіть іноді внутрішньоарте-ріальне), ендолімфатичне чи перораль-не введення антибіотиків відповідно до характеру мікрофлори та її чутливості до антибіотика. Серед останніх найефективнішими на сьогодні є напівсинтетичні препарати групи пеніциліну (ампіцилін, амоксицилін, ампі-окс тощо), цефалоспорини II-VI покоління та аміноглікозиди (гентамі-цин); тієнам, а також при анаеробній неклостридіальній інфекції - метроні-дазол, кліндоміцин, ципрофлоксацин тощо.
Місцеве лікування ран проводять головним чином за закритим методом під пов'язкою. Пов'язка на рану повинна задовольняти такі вимоги:
1) видаляти ексудат та токсичні продукти без дегідратації самої рани;
2) захищати рану від вторинної інфекції;
3) підтримувати достатню вологість у рані, яка забезпечує нормальні ділення та міграцію клітин у рані, й температуру на рівні температури тіла (зниження температури пригнічує фагоцитоз);
4) дозволяти проходженню газів, яке важливе для поверхневих ран. У глибоких ранах незначні ацидоз та гіпоксія стимулюють розвиток грану-ляцій;
5) не містити токсичних продуктів;
6) зніматись без пошкодження грануляцій та епітелію.
Звичайно, всі існуючі сьогодні пов'язки та матеріали для них не відпо-відають усім цим вимогам. Проте най-фізіологічніші з них марлеві пов'язки (бинтові та наклейки).
Місцеві заходи з лікування гнійних ран спрямовуються у першій стадії (запальній) на: а) зменшення інтоксикації з рани шляхом хірургічного втручання на рані (розкриття її, видалення гнійного ексудату та змертвілих тканин) та налагодження вільного відтоку ексудату і мікробів назовні;
б) зменшення набряку в рані (тканинах, що оточують її); в) створення гіперосмотичного середовища в рані в період першої фази її загоєння; г) зменшення кількості мікрофлори в рані (бактерицидними та бактеріоста-тичними препаратами); прискорення звільнення рани від некротичних еле-ментів тканин; д) сприяння фагоцитозу та регенерації.
У другій фазі домагаються щонайскорішого закриття рани з максимальним анатомо-фізіологічним відновленням тканин у ділянці дефекту.
Ці завдання в першій фазі загоєння рани виконують: а) адекватним розкриттям порожнини рани і кишень її з видаленням змертвілих тканин і промиванням антисептичними розчинами та дренуванням; б) накладанням на рану пов'язки з осмотичноактив-ними та антимікробними розчинами антисептиків (розчин фурациліну 1:5000 чи фурагіну 0,1 %, йодопірону 0,5 % та ін.) та застосуванням ванночок з антисептиками, зокрема окислювачами (калію перманганату у співвідношенні 1:1000 - 1:500, 1 % розчин перекису водню) при гнійній, особливо гнильній інфекції ран,
Loading...

 
 

Цікаве