WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Організація медичної допомоги робітникам промислових підприємств - Лекція

Організація медичної допомоги робітникам промислових підприємств - Лекція

Така ж сама велика робота у цехового лікаря – планова, але будується вона по спеціально складеному плану. Кожен лікар повинен складати план на рік та поквартально. Іноді план складається і на місяць, але вже у вигляді план-графіка. Він є комплексним, тому що передбачає цілий комплекс заходів по розділам єдиного комплексного плану оздоровчих заходів МСЧ. Так в організаційній роботі плануються один раз на місяць звіти лікаря на засіданнях цехкому, 1 раз в квартал аналіз ЗТВП, планується також участь в засіданнях різних комісій, зборах робітників, у нарадах адміністрації цехів.

В лікувально-профілактичному розділі планується прийом робітників згідно графіка в поліклініці, проведення профоглядів, щеплень, диспансеризації із загальної кількості робочого часу за тиждень (39 годин) на профілактичну роботу в цехах виділяється до 9 годин (по 2,5 години 2-3 рази на тиждень). Взагалі робочий день лікаря при тривалості робочого тижня 5 днів, строхи більше 7 год. 40 хв., з них 5 годин відводиться згідно графіку на амбулаторний прийом, а 2,5 год. кожного дня на організаційно-профілактичні заходи. В розділі плана захлдів щодо покращення умов праці відмічається профілактична робота в цехах: 1-2 рази на місяць обхід цехів, кожного дня обхід побутових приміщень, перевірка виконання рекомендацій та пропозицій – 1 раз на тиждень тощо. Контроль за санітарним станом повинен бути покладений на цехові здравпункти та здійснюватися середнім медичним персоналом.

Рекомендовано в плані роботи лікаря виділяти розділ з санітарної освіти, робити з санітарним активом в цехах. Це інструктаж санітарних постів – 1 раз на місяць, кожного дня контроль за їх роботою, читання лекцій – в середньому один раз на квартал, випуск санітарних листків та проведення інших заходів з пропаганди здорового способу життя (ЗСП). Бажано в плані на рік виділяти розділ з підвищення професійної кваліфікації. Взагалі по змісту структура плану може змінюватися та відрізнятися від рекомендованої. Іноді виділяють в особливий розділ заходи по боротьбі з травматизмом, з профілактики повітряно-крапельних інфекцій, шлунково-кишкових захворювань та іншим актуальним проблемам.

Ряд пунктів плану є постійними, інші змінюються від сезону до сезону. Всі пункти плану повинні носити не загальний характер, а мати конкретні по змісту та часу виконання формулювання запланованих заходів. Складається план на базі діючих плинних та перспективних планів МСЧ. Форма плану типова та подається у такому вигляді по назвах основних граф.

№ п/п

Зміст запланованих розділів

Дата

Виконавці

Примітки

1.

Вказується найменування заходів, що плануються.

Число, місяць, квартал, сезон

Посада лікаря, цеховий тера-певт, хірург, тощо.

Відмітка дати виконання, хто контролював.

Таким чином, в плані роботи цехового лікаря відображаються основні направлення його діяльності в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу (в МСЧ) та поза закладом (на дільниці).

Робота в поліклініці будується по ковзаючому графіку, згідно якого лікар веде амбулаторний прийом в одні дні зранку, в інші – ввечері, що зроблено для зручності працюючих в різних змінах. Якщо в МСЧ є стаціонар, то діє і система чередування в роботі лікарів, по якій рік-півтора лікар працює в поліклініці, а потім по затвердженому графіку на 3-4-6 місяців іде працювати в стаціонар з метою підвищення своєї кваліфікації. Черга та час роботи в стаціонарі залежить від потужності стаціонара та поліклініки. Якщо поліклініка потужна та стаціонар невеликий, то лікарі рідше та на коротші строки попадають працювати в стаціонар. В результаті цеховий лікар повинен бути професіоналом-терапевтом, добре знати особливості виробництва, умови праці та професійну патологію робітників своєї дільниці. Лише тривала робота на дільниці не менше 3-5 років дає можливість добре вивчити ці питання та вільно в них орієнтуватися.

Наступною та найбільш розповсюдженою, наближеною до робітників організаційною формою надання медичної допомоги на виробництві є здравпункти. Таку назву отримали в 1930 році існуючі раніше пункти першої допомоги. Натепер вони підрозділяються на лікарські та фельдшерські і є структурним підрозділом закладу охорони здоровя територіальної мережі або підприємства-засновника (МСЧ), тобто не мають повної самостіності.

Лікарські здравпункти можуть організовуватися в межах діючих штатних нормативів на підприємствах з різними формами власності та в учбових закладах як структурний підрозділ державного територіального медичного закладу (поліклініки, ТМО) або МСЧ і тоді фінансуватися із коштів бюджету. В індивідуальному порядку згідно зверх діючих штатних нормативів можуть створюватися на промисловому підприємстві як структурний підрозділ МСЧ або підприємства і тоді повністю фінансується за рахунок коштів підприємства-замовника. У всіх випадках лікарські здравпункти підлягають акредитації або ліцензуванню на загальних правах та в установленому порядку, мають кутовий штамп, печатку для довідок, лікарняних листів та рецептів.

Здравпункти створюються для надання первинної медико-санітарної допомоги працівникам на промисловості та транспорта, а також учням учбових закладів з метою проведення заходів з попередження та зниження захворюваності та покращення санітарно-гігієнічних умов на виробництві. У відповідності з цим вони здійснюють функції ведення статистичного обліку та надавання державної звітності в органи охорони здоровя про результати своєї роботи за рік, надання першої медичної допомоги, особливо під час травматизації, проведення лікувальних та реабілітаційних заходів, консультування та госпіталізацію захворівших, проведення експертизи та інші типові для лікаря розділи діяльності. Особливо важливим та відповідальним є надання невідкладної допомоги під час виробничих аварій та травм, коли лікар повинен вміти провести зупинку кровотечі, накласти повязку, здійснити штучне дихання та інші лікувальні заходи, аж до організації транспортування постраждалих.

Окреме важливе місце в діяльності лікаря здравпункта займає і проведення різноманітної профілактичної роботи, планування оздоровчих заходів (щеплень, диспансеризації, профілактичних медичних оглядів). На здравпункті лікар зобовязаний мати аварійний план, що передбачає всі необхідні заходи на випадок масових аварій, повинен мати недоторканий запас ліків, перевязочних матеріалів, білизни, засобів транспортування тощо.

Персонал здравпункта встановлюється згідно рекомендованих штатних нормативів наказу № 130 від 23.06.94 р.

Лікарські здравпункти відкриваються на підприємствах, які не мають фельдшерських здравпунктів, з кількістю робітників 1200 чол. (ІІІ категорії) та більше.

Фельдшерські здравпункти плануються на 3 категорії, найменшої 3-ї категорії здравпункти відкриваються на підприємствах з кількістю робітників від 500 до 800 чол., 2-ої – від 801 до 1500 чол., 1-ої – 1501-2000 чол. На чолі цих здравпунктів стоять фельдшера, додаткові штати розраховуються по посадах фельдшера, акушерки, медичної сестри сумарно в залежності від чисельності робітників по змінах від 0,5 до 2 посад та профіля підприємства (гірничорудні, хімічні, підземні, металургічні тощо).

Як видно, у медичного персоналу здравпунктів є специфічні особливості в роботі. Особливо це важливо для лікарів. Відсутність в структурі здравпунктів клінічних лабораторій, рентгенівських кабінетів тощо обмежують діагностичні та лікувальні млжливості лікаря. Лікар стикається на здравпункті в основному з різними формами захворювань та реконвалесцентами, має обмеження в експертизі працездатності (в продовценні строків тимчасової непрацездатності), що не відповідає сучасним стандартам якості надання медичної допомоги. Тому вважається, що лікар на здравпункті більше виконує фельдшерські функції, втрачаєсвою кваліфікацію і ця форма організації медичної допомоги в останні роки визнається нераціональною.

На промислових підприємствах Ленінграду з 1968 р. лікарські здравпункти стали переводити в фельдшерські, а лікарів з них переводити в найближчі територіальні поліклініки, в якості цехових терапевтів та обєднувати в цехові відділення. Так виникла нова більш прогресивна форма організації медичної допомоги на промислових підприємствах – цехові відділеня територіальних лікувально-профілактичних закладів. Лікар, працюючи в поліклініці, здійснює згідно графіку амбулаторний прийом робітників, закріплених за ним підприємств, та періодично відвідує фельдшерські здравпункти на підприємствах, де також приймає пацієнтів, що записалися на прийом, проводить профілактичну та організаційно-методичну роботу. Насьогодні ця форма також реорганізується, в звязку з акціонуванням підприємств та переходом на обовязкове та добровільне медичне страхування. Кількість цехових лікарів в поліклініках скорочується, багато дільниць ліквідується як економічно-невигідні для підприємства.

Також в майбутньому будуть видозмінюватися форми та методи переважного медичного обслуговування промислових робітників.У важкій економічній ситуації, при недостачі умов для необхідної медичної допомоги, цей принцип ефективний і дійний, тому що він дозволяє сконцентрувати наявні засоби охорони здоровя на найбільш відповідальних напрямках тадільницях, а в майбутньому при створенні рівних для всіх умов надання медичної допомоги потрібного рівня та якості, потреба в створенні особливих переваг і привілеїв окремим категоріям громадян відповідає принцип свою актуальність і може бути виключений із практики охорони здоровя, тобто можна вважати, що він носить тимчасовий характер, має історичне значення, як і багато інших організаційних моментів. Інші організаційні форми, принципи і методи медичного обслуговування промислових робітників, як показала тривала історія розвитку цього розділу охорони здоровя виявились дійними, життєздатними, економічно вигідними та заслуговують свого визнання, подальшого розвитку та удосконалення.

Loading...

 
 

Цікаве