WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Організаційно-правові основи медичної діяльності - Лекція

Організаційно-правові основи медичної діяльності - Лекція

Лекція

Організаційно-правові основи медичної діяльності

Право на заняття медичною чи фармацевтичною діяльністю в Україні мають особи, що одержали вищу чи середню медичну чи фармацевтичну освіту в Україні, що мають диплом і спеціальне звання, на заняття визначеними видами діяльності, перелік яких установлюється Міністерством охорони здоров'я України, що мають також сертифікат фахівця і ліцензію.

Сертифікат фахівця видається на підставі після вузівської професійної освіти (аспірантура, ординатура) чи додаткової освіти (підвищення кваліфікації, спеціалізація), чи перевірочного іспиту, проведеного комісіями професійних медичних і фармацевтичних асоціацій, по теорії і практиці обраної спеціальності, питанням законодавства в галузі охорони здоров'я громадян.

Студенти вищих і середніх медичних навчальних закладів допускаються до участі в наданні медичної допомоги громадянам відповідно до програм навчання під контролем медичного персоналу, що несе відповідальність за їхню професійну підготовку в порядку, установленому МОЗ України. Особи, що не мають закінченої вищої медичної чи фармацевтичної освіти, можуть бути допущені до заняття медичною чи фармацевтичною діяльністю на посадах працівників із середньоюм медичною освітою у порядку, установленому МОЗ.

Лікарі чи провізори, що не працювали по своїй спеціальності більш 5 років, можуть бути допущені до практичної медичної чи фармацевтичної діяльності після проходження перепідготовки у відповідних навчальних закладах чи на підставі перевірочного іспиту, проведеного комісіями професійних медичних і фармацевтичних асоціацій.

Особи, що одержали медичну чи фармацевтичну підготовку в іноземних державах, допускаються до медичної чи фармацевтичної діяльності після іспиту у відповідних навчальних закладах України в порядку, встановленому Урядом, а також після одержання ліцензії на заняття визначеними Міністерством охорони здоров'я видами діяльності, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Особи, що незаконно займаються медичною чи фармацевтичною діяльністю, несуть кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

ПРАВОВИЙ СТАТУС МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

— забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до вимог охорони праці;

— роботу за трудовим договором (контрактом), у тому числі і за рубежем;

— захист своєї професійної честі і гідності;

— одержання кваліфікаційних категорій відповідно до досягнутого рівня теоретичної і практичної підготовки;

— удосконалювання професійних знань;

— перепідготовку за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів при неможливості виконувати професійні обов'язки по стануздоров'я, а також у випадках звільнення працівників у зв'язку зі скороченням чисельності штату, чи ліквідації підприємств, установ і організацій;

— страхування професійної помилки, у результаті якої заподіяна шкода чи збиток здоров'ю громадянина, не пов'язаний з недбалим чи халатним виконанням ними професійних обов'язків;

— безперешкодне і безкоштовне використання засобів зв'язку, що належать підприємствам, установам, чи організаціям громадянам, а також будь-якого наявного виду транспорту для перевезення громадянина, у найближчу лікувально-профілактичну установу у випадках, що загрожує його життя;

— першочергове одержання житлових приміщень, установку телефону, надання їхнім дітям місць у дитячих дошкільних і санаторно-курортних установах, придбання на пільгових умовах автотранспорту, що використовується для виконання професійних обов'язків при роз'їзному характері роботи;

інші пільги, передбачені законодавством, правовими актами автономних областей, міст.

Лікарі, провізори, працівники із середньою медичною чи фармацевтичною освітою державної і муніципальної системи охорони здоров'я, що працюють і проживають у сільській місцевості і селищах міського типу, а також проживаючі з ними члени їхніх родин мають право на безкоштовне одержання квартир з опаленням і освітленням відповідно до чинного законодавства.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛІКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

Лікуючий лікар — це лікар, що надає медичну допомогу пацієнту в період спостереження і лікування його в амбулаторно-поліклінічній чи лікарняній установі. Лікуючим лікарем не може бути лікар, що навчається у вищому медичному навчальному закладі.

Лікуючий лікар організує своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта, надає інформацію про стан здоров'я за вимогою хворого чи його законного представника, запрошує консультантів і організує консиліум. Рекомендації консультантів реалізуються тільки за узгодженням з лікуючим лікарем, за винятком екстрених випадків, що загрожують життя хворого.

Лікуючий лікар одноосібно видає листок непрацездатності на термін, визначений федеральними органами влади.

Лікуючий лікар може відмовитися, за узгодженням з відповідною посадовою особою, від спостереження і лікування пацієнта, якщо це не загрожує життю пацієнта і здоров'ю навколишніх, у випадках недотримання пацієнтом правил внутрішнього розпорядку лікувально-профілактичної установи.

Лікуючий лікар несе відповідальність за несумлінне виконання своїх професійних обов'язків відповідно до законодавства.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАЦІЄНТА

При звертанніза медичною допомогою іїї одержанням пацієнт має право на:

— поважне і гуманне відношення з боку медичного й обслуговуючого персоналу;

— вибір лікаря, у тому числі сімейного, а також вибір лікувально-профілактичної установи відповідно до договорів обов'язкового і добровільного медичного страхування;

— обстеження, лікування і догляд в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам;

— проведення на його прохання консиліуму і консультацій в інших фахівців;

— полегшення болю, пов'язаного з захворюванням і (чи) медичним втручанням, доступними способами і засобами;

— збереження в таємниці інформації про факт звертання за медичною допомогою, про стан здоров'я, діагноз, а також інших свідчень, отриманих при його обстеженні і лікуванні;

— добровільну згоду на медичне втручання;

— відмову від медичного втручання;

— одержання інформації про свої права й обов'язки, стан свого здоров'я, а також на вибір осіб, яким може бути передана інформація про стан його здоров'я;

— одержання медичних і інших послуг у рамках програм обов'язкового чи добровільного медичного страхування;

— відшкодування збитку у випадку заподіяння шкоди його здоров'ю при наданні медичної допомоги;

— допуск до нього адвоката чи іншого законного представника для захисту його прав;

-допуск до нього священнослужителя, а в лікарняній установі - на надання умов для відправлення релігійних обрядів, у тому числі на надання окремого приміщення, якщо це не порушує внутрішнього розпорядку установи.

Пацієнт у випадку порушення його прав може звертатися зі скаргою безпосередньо до керівника чи іншої посадової особі ЛПУ, у якій йому надається медична допомога, у відповідні медичні асоціації, ліцензійні комісії або в суд.

ПРАВОВИЙ СТАТУС МЕДИЧНИХ УСТАНОВ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

До приватної системи охорони здоров'я відносяться лікувально-профілактичні й аптечні установи, майно яких знаходиться в приватній власності, а також особи, що займаються приватною медичною практикою і приватною фармацевтичною діяльністю.

У приватну систему охорони здоров'я входять лікувально-профілактичні, аптечні, науково-дослідні структури, освітні установи, створювані і фінансуємі приватними підприємствами, установами й організаціями, громадськими об'єднаннями, а також фізичними особами.

Діяльність установ приватної системи охорони здоров'я здійснюється відповідно до "Основ законодавства про охорону здоров'я громадян" і іншими законодавчими актами України і місцевих органів влади.

Loading...

 
 

Цікаве