WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Основні проблеми переходу до організації первинної медичної допомоги за принципом лікаря загальної практики (сімейного лікаря) - Лекція

Основні проблеми переходу до організації первинної медичної допомоги за принципом лікаря загальної практики (сімейного лікаря) - Лекція

Лекція №

Основні проблеми переходу до організації первинної медичної допомоги за принципом лікаря загальної практики (сімейного лікаря)

У більшості розвинутих країн світу первинна медична допомога виявляється лікарями загальної практики — сімейними лікарями.

Лікар загальної практики має більш широкі знання як в області медицини, так і в інших суміжних спеціальностях — психології, соціології, соціальної медицини, економіки, охорони здоров'я, профілактики й ін. Головною його задачею є охорона здоров'я родин, що обслуговуються, надання первинної медичної допомоги, лікування хворих незалежно від їхнього віку і виду захворювання.

Практично у всіх розвитих країнах існує вільний вибір лікаря. Лікар загальної практики може працювати один, але в останні роки більш раціональною визнана групова практика, коли кілька лікарів загальної практики працюють спільно в так званих центрах здоров'я.

У деяких країнах (Фінляндія, Швеція, Німеччина, Австрія й ін.) центри здоров'я мають своїх консультантів-фахівців, забезпечують рентгенівські і лабораторні дослідження.

У Швеції, Бельгії, Німеччині, Франції медична допомога жінкам і дітям виявляється не тільки лікарями загальної практики, але і гінекологами, педіатрами.

Кількість населення, що обслуговується, на одного лікаря загальної практики коливається в різних країнах від 1000 до 3000 чоловік. Лікар загальної практики приймає своїх пацієнтів в амбулаторії і вдома. Робочий тиждень у деяких країнах (Норвегія, Швеція, Фінляндія) складає до 40 годин, тобто з 8 °° до 20°° годин. Кількість пацієнтів, прийнятих лікарем загальної практики складає 100—140 чоловік у тиждень. Частота візитів лікарів на будинок коливається від 1 до 5 у день.

Реформа охорони здоров'я в нашій країні передбачає поступовий перехід до організації первинної медичної допомоги за принципом лікаря загальної практики. Але однією з головних умов реформи є збереження всіх лікувально-профілактичних установ охорони здоров'я, зі зміною їхніх функцій, методів роботи, удосконаленням їхньої діяльності, заміною дільничної служби на лікаря загальної практики.

В умовах розвитку страхової медицини особливу значимість здобуває перегляд концепції надання внелікарняної допомоги міському населенню. Перехід до організації первинної медико-соціальної допомоги за принципом лікаря загальної практики передбачає значне розширення функцій, виконуваних таким лікарем у порівнянні з дільничними терапевтами і педіатрами. У першу чергу необхідно відзначити, що основною функцією лікаря загальної практики є надання населенню багатопрофільної амбулаторної допомоги відповідно до вимог кваліфікаційної характеристики й отриманим сертифікатом.

Лікар загальної практики повинен мати базове терапевтичне утворення, але на відміну від дільничного лікаря-терапевта значно розширюється обсяг його діяльності, тому він повинний мати знання по суміжних спеціальностях, володіти практичними навичками для здійснення різних методів діагностики і лікування, виконуваних у даний час вузькими фахівцями амбулаторно-поліклінічних установ. Він повинний володіти діагностикою не тільки терапевтичних захворювань, але вміти поставити правильний діагноз і при захворюваннях нервової системи, хірургічних хворобах, захворюваннях органів зору, лор-патології й ін. Для надання кваліфікованої медичної допомоги важливо засвоїти перелік необхідних практичних навичок при суміжних захворюваннях.

Перелік практичних навичок, якими повинний володіти лікар загальної практики, визначається наказом Міністерства охорони здоров'я "Про поетапний перехід до організації первинної медичної допомоги за принципом лікаря загальної практики сімейного лікаря".

Обсяг лікувально-діагностичних маніпуляцій, що зобов'язаний виконувати дільничний терапевт (різні види ін'єкцій, зйомка і розшифровка ЭКГ, проведення реанімаційних заходів і ін.), при переході до надання амбулаторної допомоги за принципом лікаря загальної практики істотно розширюється і включає:

— різні хірургічні маніпуляції: первинну хірургічну обробку ран, проведення лікувальних і діагностичних пункцій, розкриття панарицію, абсцесу, флегмони, зняття післяопераційних швів і ін.;

— різні отолярингологічні маніпуляції;

—обстеження неврологічного хворого;

— офтальмологічні маніпуляції: офтальмоскопію, визначення гостроти зору, колірного зору, тонометрію, зондування слізного канала;

— вагінальні і ректовагінальні дослідження при акушерських ситуаціях.

Виконання перерахованих практичних навичок вимагає не тільки високої кваліфікації, але і відповідної оснащеності кабінетів і розробки чітких організаційних принципів лікаря в нових умовах.

Однієї з найважливіших функцій лікаря загальної практики є раннє виявлення схованих форм захворювання, здійснення динамічного спостереження за станом здоров'я пацієнтів із проведенням необхідних лікувально-оздоровчих заходів і залучення для цієї мети фахівців різних медичних установ. Важливим розділом діяльності загальпрактикуючого лікаря є проведення експертизи тимчасової втрати працездатності, раціональне працевлаштування, а при наявності ознак стійкої утрати працездатності — своєчасний напрямок для оформлення інвалідності.

Необхідно відзначити, що в діяльності лікаря загальної практики значна частка повинна приділятися профілактиці захворювань, а також організації медико-соціальної допомоги самотнім, старим, інвалідам, хронічним хворим разом з органами соціального захисту населення, благодійними організаціями, службами милосердя. Лікарі загальної практики повинні добре знати чинне законодавство з питань соціального захисту зазначених контингентів. Серед основних функцій лікаря загальної практики необхідно також відзначити надання консультативної допомоги родині з питань вигодовування, виховання дітей, імунопрофілактики, а також з питань, планування родини, етики і психогігієни сімейного життя.

Невід'ємною частиною роботи загального практичного лікаря є ведення затвердженої облікової і звітної документації.

Формами організації загальнї лікарської практики є одиночна практика і групова практика.

Одиночну практику доцільно використовувати переважно в сільській місцевості.

Згідно методичних вказівок, розроблених НПО "Мед-соцэкономінформ" і затверджених МОЗ у містах найбільш доцільною формою варто вважати групову практику: вона, дає можливість більш раціонально організувати працю лікаря і більш повно задовольнити потреби населення в медичному обслуговуванні. У цьому випадку лікарі загальної практики працюють у територіальній поліклініці. Вони ведуть прийом хворих, користуються послугами консультантів-фахівців, лікувально-діагностичними кабінетами поліклініки (лабораторією, рентгеном, кабінетами функціональної діагностики, фізіотерапевтичними кабінетами й ін.). З метою більшої приступності для населення на окремих ділянках можлива організація поліклініками окремих офісів для лікарів загальної практики, де вони проводять прийоми своїх пацієнтів. Варто вважати кращим, якщо лікар проживає в межах ділянки, що обслуговується.

Loading...

 
 

Цікаве