WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Злоякісні новоутворення й організація медичної допомоги при них - Лекція

Злоякісні новоутворення й організація медичної допомоги при них - Лекція

Лекція №

Злоякісні новоутворення й організація медичної допомоги при них

Другою найгострішою проблемою сучасної медицини є злоякісні новоутворення. Фахівці називають злоякісні новоутворення "убивцею № 2", відзначаючи тим самим, що в багатьох країнах світу злоякісні новоутворення займають друге місце (після захворювань системи кровообігу) серед причин смерті. Насамперед, цим, а також високими економічними втратами внаслідок передчасної смертності і інвалідизації пояснюється соціально-гігієнічне значення таких захворювань. Крім того, злоякісні новоутворення характерні фатальною приреченістю для хворих при багатьох локалізаціях. Якщо на початку XX століття серед усіх причин смерті в економічно розвитих країнах злоякісні захворювання складали 3—7%, то в даний час на їхню частку приходиться 14-20%.

І рівень і структура смертності від злоякісних новоутворень знаходяться в тісній залежності від статі і віку. У чоловіків у структурі смертності перше місце займає рак органів дихання, друге — рак шлунку і третє — стравоходу. У жінок: перше місце — рак шлунку, друге — молочної залози, третє — рак шийки матки. Смертність від раку в чоловіків значно вище, ніж у жінок. Показники смертності від злоякісних новоутворень інтенсивно ростуть зі збільшенням віку, що відбиває вікові особливості захворюваності.

Більш високий рівень смертності чоловіків як у цілому, так і в окремих вікових групах (за винятком тридцятирічних) пояснюється насамперед більш високим рівнем захворюваності раком чоловіків, а головне, тим, що в чоловіків частіше, ніж у жінок зустрічається рак внутрішніх органів: стравоходу (у 2 рази частіше), шлунка, трахеї, легень (у 7,2 рази частіше), тобто таких локалізацій, де рання діагностика до сьогодняшнього часу представляє серйозних труднощів. У жінок значну частину складають пухлини молочної залози, статевих органів, тобто локалізацій, при яких мається більший шанс своєчасного виявлення.

Великий інтерес являє питання про динаміку смертності від злоякісних новоутворень. Смертність від таких захворювань за даними ВІЗ росте повсюдно.

Однак більшість учених, що займаються питаннями епідеміології злоякісних новоутворень, вважають, що при аналізі динаміки смертності від таких захворювань необхідно враховувати три обставини:

1. За 60—70 років в усьому світі сильно просунулася якість діагностики рака; з'явилася достатня кількість фахівців-онкологів, якісні зміни відбулися в гістологічному, рентгенологічному дослідженні пухлин;

2. Удосконалився статистичний облік таких захворювань;

3. Відбулася зміна вікової структури населення убік його постаріння. Рівень смертності від раку жінок у віці 60—70 років у 50—60 разів вище, а в чоловіків такого віку в 100—115 разів вище чим в особ у віці до 30 років. Стандартизовані за віком показники смертності від раку за останні роки у світі в чоловіків стабілізувалися. З усіх показників раку не попадають у цю закономірність рак органів дихання. Рак легень має виражену тенденцію до росту й у рівні захворюваності й у смертності. Збільшення поширеності рака легень усі дослідники і практичні лікарі зв'язують з поширенням паління.

Виклад соціально-гігієнічної проблеми злоякісних новоутворень ми почали з питанням смертності по двох причинах: 1-я — щоб підкреслити гостроту проблеми;

2-я — незважаючи на підвищення рівня прижиттєвої діагностики зведення про смертність більш точні, чим про захворюваність.

У нашій країні реєстрація злоякісних новоутворень виробляється з 1939 р. у містах, де працювали лікарі-онкологи, а з 1953 р. — повсюдно. Число хворих із уперше встановленим діагнозом росте: по Україні динаміка захворюваності злоякісними захворюваннями виглядає в такий спосіб <на 100000 населення): 1980 — 231,5, 1987 - 260,0, 1991 - 266, 1993 - 276, 1994 - 280, 1995 — 278. Чоловіка страждають раком помітно частіше (328 на 100000), чим жінки (267 на 100000). Розрізняється і структура по локалізації виявленого раку. Так у 1992 р. у Росії в чоловіків 1-і місце (31,1%) займає рак легень, 2-е-шлунку (18,1%), 3-і — губи, язика і гортані (6,5%). У жінок 1-і місце займав рак молочної залози (19,7%), 2-і — шлунка (13,7%), 3-і — рак шийки матки (8,4%). У сумі усі локалізації раку жіночих статевих органі" (шейки матки — 8,4%, тіла матки — 6,6% і яєчників — 6,3%) складають 21,3%.

У відношенні збільшення захворюваності рака багато дослідників висувають майже ті ж доведення, що і при аналізі динаміки смертності. Зовсім виразно можна говорити про ріст захворюваності рака органів дихання й у якомусь ступені — молочної залози і гемобластозами. Спостерігається тенденція до зниження захворюваності раком губи, стравоходу і шлунка.

Якщо у відношенні захворюваності (числа знову виявлених хворих) раком варто говорити обережно, то у відношенні поширеності можна впевнено говорити про тенденцію до росту цього показника. Нехай невеликі, скромні, але якісь досягнення при лікуванні злоякісних новоутворень (особливо деяких локалізацій) є. Тому число хворих збільшується, якщо в Україні в 1980 р. було зареєстровано 1318 тис. хворих, то в 1985 р. 1546 тис., у 1989 р.— 1645 тис. Практично 50% хворих живуть більш 5 років,

Величезну роль у позитивному рішенні проблеми злоякісних новоутворень відіграє раннє виявлення захворювання. Від цього залежить результат усієї медичному допомоги. У справі боротьби зі злоякісними новоутвореннями величезне значення має правильна організація медичної допомоги. Очолює цю роботу Український онкологічний науковий центр (м. Київ), до складу якого входять три інститута: інститут канцерогенезу, інститут експериментальної діагностики і терапії й інститут клінічної онкології. У ряді регіонів маються науково-дослідні онкологічні інститути. Головною ланкою в здійсненні спеціалізованої допомоги є онкологічні диспансери. Такі диспансери, що роблять усі види спеціалізованої допомоги в тому числі, і стаціонарної допомоги, організовані в обласних центрах і великих містах. При центральних районних лікарнях, в інших містах і в міських районних поліклініках організовані онкологічні диспансерні чи відділення кабінети. На будь-якій території роботи з онкологічними хворими ведеться диспансерним методом. Онкологічні диспансери мають наступні задачі:

- організація раннього виявлення хворих,

-висококваліфіковане і спеціалізоване лікування,

-організаційно-методичний посібник з питань онкології всіма лікувально-профілактичними установами на території діяльності диспансеру,

- упровадження найбільш ефективних методів діагностики і лікування раку в практику лікувальних установ,

- контроль за лікуванням хворих у лікувальних установах,

-вивчення й аналіз випадків пізнього виявлення хворих. Усі контингенти онкологічних хворих, що підлягають диспансеризації поділяють на наступні групи обліку:

1а — хворі з підозрою на рак;

16 — пребійок;

2 — хворі, що підлягають спеціалізованому лікуванню;

2а — хворі, що підлягають радикальному лікуванню;

3 — практично здорові;

4 — хворі в запущеній стадії, що вимагають паліативного лікування.

Онкологічні диспансери є ведучими, але не єдиними установами в лікуванні онкологічних хворих. Незважаючи на відомі досягнення в області лікування онкологічних хворих більший успіх досягається там, де має місце раннє виявлення таких хворих, а це можливо лише при активній участі всіх лікувально-профілактичних установ і насамперед поліклінік. Для раннього виявлення злоякісних новоутворень мається дві можливості:

1. Особлива онкологічна настереженість не тільки всіх лікарів будь-якої спеціальності, але і населення;

2. Профілактичні огляди, у першу чергу цільові огляди широких контингентів населення. Правда, варто визнати, що дотепер ефективність таких оглядів залишає бажати багато кращого.

Обов'язковим розділом роботи з онкологічними хворими будь-якої лікувальної установи є аналіз запущених випадків виявлення рака. Вивчення причин пізнього виявлення таких хворих свідчить, що в 40—45% такими причинами є пізніше звертання хворого за медичною допомогою, 35—40% — це сховане, асимптоматическое плин захворювання, а до 20% усіх пізніх випадків виявлення хвороби лежить на совісті лікарів — це неправильна діагностика. Важливим показником роботи з онкологічними хворими є показник однорічної летальності, тобто смерті хворих раком у перший же рік виявлення захворювання (на 100 хворих). У Україні в середньому в 1985 р. цей показник складав Э8,7%, у 1986 р. 37,7%. При різних локалізаціях рака, природно, цей показник має широкі коливання: у 1-й рік після узяття на облік умирає до 59% хворих раком стравоходу, 55% — раком легень, 11,5% — молочної залози.

Існують два основних принципи профілактики рака:

1 — вивчення канцерогенних речовин і усунення контакту людини з ними. Тут має значення ліквідація професійних шкідливостей на виробництві, заходу проти забруднення навколишнього середовища, строгий санітарно-гігієнічний контроль води і продуктів харчування. 2 — раннє виявлення і радикальне лікування передопухолевих захворювань, тому що як говорять онкологи: "Без пребійка немає рака". Реалізації цього принципу повинні відповідати масові медичні профілактичні огляди і зростання онкологічної пильності. Повинна бути поставлена на новий якісний рівень санітарно-просвітня робота серед населення.

Loading...

 
 

Цікаве