WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Патофізіологія травлення - Лекція

Патофізіологія травлення - Лекція

На сьогоднішній день існує понад 140 теорій виникнення карієсу зубів.

2) Парадонтит.

Дистрофічно-запальне пошкодження пародонта (білязубних тканин: ясна, яснева борозна навколо зуба, альвеолярний відросток із луночкою, окістя, періодонт – щільна волокниста тканина, яка забезпечує зубо-альвелярне з'єднання). Без відповідного лікування приводить до випадіння зубів.

Стан пародонта і зубів – індикатор здоров'я. Є парадонтит – треба шукати якихось захворювань організму.

Е т і о л о г і я пародонтиту:

1) ) Місцеві фактори: а) гінгівопатогенна мікрофлора ротової порожнини б) аномалії прикусу, в) збільшення навантажень на жувальний апарат, коли оклюзійні сили перевершують фізіологічні можливості пародонта, г) зміна складу і кількості слини, д) порушення "герметизму" міжзубних проміжків в наслідок травми чи запалення ясневого сосочка, його атрофії чи розростання, що підвищує ризик розвитку патологічного процесу в зоні цих проміжків.

2) Загальні фактори: а) аліментарні порушення (неповноцінне харчування, дефіцит вітамінів, особливо С, Р і Е), б) нейрогенні фактори (емоційні перенапруження, які викликають стрес, порушення трофічної функції нервової системи), в) ендокринні розлади (гіпогонадизм, гіпотиреоз, цукровий діабет, гіперпаратиреоз), г) розлади метаболізму (особливо, при атеросклерозі).

Загальні фактори значно зменшують резистентність пародонта.

П а т о г е н е з парадонтиту. Зубний наліт, багатий на мікроорганізми, поширюються на зубо-ясневу борозну, викликає значне її розширення (утворюється яснева кишення), руйнується епітелій цієї ділянки, в результаті втрачаються його бар'єрні функції. Виникає запалення, в процесі якого відбувається фагоцитоз м/о нейтрофільними лейкоцитами з виділенням медіаторів запалення. Через пошкоджений бар'єр м/о, їх токсини і лейкоцити проникають у альвеолярну луночку, де запалення розгоряється і продовжуються процеси фагоцитозу із виділенням ферментів колагенази і еластази, які руйнують колагенові і еластичні волокна періодонта. Крім того, колагеназа має агресивний вплив на окістя і кіткову тканину альвеолярного відростка, а медіатори запалення активують остеобласти. В результаті відбувається руйнування окістя та резорбція кісткової тканини з оголенням корення зуба. Такі процеси, як правило, носять генералізований характер і ведуть до розхитування та випадіння зубів.

3) Порушення слиновиділення.

В нормальних умовах за 1 хв. виділяється 0,5 мл слини (за добу 1-2 літри). Розрізняють: а) гіперсалівацію (збільшення секреції і виділення слини) і б) гіпосалівацію (зменшення секреції і виділення слини).

а) Гіперсалівація.

Обумовлена слідуючими факторами: а) рефлекторними механізмами (збудження рецепторів порожнини рота, стравоходу, шлунка при гінгівітах, стоматитах, парадонтитах, езофагітах, гастритах), б) збудженням центу слинновиділення у довгастому мозку (при бульбарних паралічах), в) подразненням парасимпатичних нервів (гілки лицевого і язикогорлового нервів), які інервують слинні залози, г) дією М-холіноміметиків, які активують М-холінорецептори (прозерін), д) токсикоз вагітності.

При гіперсалівації виділяється від 5 до 20 л слини за добу. Це приводить до: а) обезводнення організму, б) нейтралізації шлункового соку.

б) Гіпосалівація.

П р и ч и н и: а) гарячка (особливо І ст.), б) центральне гальмування секреції (страх, біль) через збудження симпатичної НС, в) дія М-холінолітиків, які гальмують М-холінорецептори (атропін, платифілін і т.і.), г) пошкодження секреторного апарату слинних залоз (запалення, пухлини), д) порушення виведення секрету (перекриття просвіту вивідних протоків), е) загальне обезводнення організму.

Н а с л і д к о м гіпосалівації є: а) порушення жування і ковтання, б) активний розвиток мікроорганізмів в порожнині рота, в) травмування слизової оболонки ротової порожнини із розвитком стоматиту, карісу і парадонтиту.

4) Порушення жування.

П р и ч и н о ю є: а) пошкодження зубів і їх відсутність (карієс, парадонтит), б) пошкодження жувальних м'язів і порушення їх інервації, в) пошкодження верхньої і нижньої щелеп та висково-нижньощелепних суглобів, г) пошкодження м'язів і слизової оболонки язика, д) стоматит, гінгівіт, гіпосалівація.

Н а с л і д к и: а) зменшення рефлекторного виділення шлункового і підшлункового соків, б) сповільнення травлення в шлунку, в) травматичні пошкодження слизової оболонки рота, стравоходу, шлунка грубою (не пережованою) їжею, г) відмова від вживання деяких продуктів харчування, потрібних для організму, але які вимагають пережовування.

Порушення функції стравоходу

Основною ознакою порушення функції стравоходу є дисфагія.

Це порушення складного рефлекторного акту ковтання, у якому виділяють 3-и фази: 1) ротову (вольову), 2) горлову (швидку не вольову), 3) стравохідну (повільну не вольову).

П р и ч и н и дисфагії: а) пошкодження рецепторів слизової оболонки ротової порожнини (стоматити) і глотки (фарингіти, ангіни), б) пошкодження чутливих і рухових нервів, які мають відношення до ковтання (У, УІІ, ІХ, Х, ХІІ пари ч/м нервів: ахалазія – спазм стравохідно-кардіального жома; дифузний спазм стравоходу – при правці, сказі, істерії), в) пошкодження нервових центрів (вольового центра - у корі головного мозку і центра ковтання – на дні ромбовидної ямки), г) пошкодження м'язів язика, глотки і стравоходу (особливо склеротичні процеси у м'язах стравоходу при склеродермії) , д) вродженні і набуті дефекти м'якого і твердого піднебіння, е) механічні перешкоди (пухлини, рубці, інородці тіла, стиснення стравоходу зовні при катастрофах заднього середостіння).

Небезпекою дисфагій є можливість попадання слини і частинок їжі у дихальні шляхи, що може призвести до аспіраційної пневмонії, а іноді, і гангрени легень.

Порушення травлення у шлунку.

Нагадаємо які функції виконує шлунок: 1) резервуарна, 2) секреторна, 3) моторна, 4) всмоктувальна, 5) інкреторна, 6) екскреторна (виділення із організму деяких токсичних речовин: сечовини при нефритах).

Порушення секреторної функції

Як ви пам'ятаєте, шлункова секреція складається із 3-х фаз:

І фаза – складнорефлекторна (запах, вигляд їжі, а потім сама їжа, яка поступає в ротову порожнину, рефлекторно викликає секрецію шлункового соку), ІІ фаза – шлункова (пов'язана із виділенням на закінченнях блукаючого нерва ацетилхоліну, гістаміну, гастрину, які стимулюють шлункову секрецію, та соматостатину, гастрону, глюкагону, ПГЕ1, ПГЕ2, які знижують шлункову секрецію), ІІІ фаза – кишкова (пов'язана із продукцією 12-палою кишкою секретину, який стимулює шлункову секрецію).

Склад шлункового соку:

1) Хлористоводнева (соляна кислота: НCl) (продукується парієтальними клітинами шлункових залоз). У шлунковому соці розрізняють: а) вільну НCl (20 - 40 ммоль/л), б) зв'язану НCl (18-20 ммоль/л), в) загальну НCl (40-60 ммоль/л). Крім соляної кислоти загальна кислотність шлункового соку забезпечується наявністю у ньому кислих фосфорно-кислих солей і органічних кислот (молочної, піровиноградної). Загальна кислотність шлункового соку складає 70-75 ммоль/л.

2) Ферменти (пепсиноген, пепсин, гастриксин – сечужний фермент).

3) Слиз і гастромукопротеїни.

Нормальна кількість продукції шлункового 100 мл/год (близько 2 л. на добу) . рН = 1,5-2,5.

Розрізняють наступні типи патологічної шлункової секреції:

1) збудливий – характеризується збільшенням секреції шлункового соку як на механічні, так і на хімічні стимули,

2) астенічний – проявляється збільшенням секреції шлункового соку на механічні подразники, але зменшенням – на хімічні,

3) інертний – шлункова секреція зменшується на механічні подразнення, але збільшується на хімічні,

4) гальмівний – характеризується зменшенням шлункової секреції як при механічній, так і при хімічній стимуляції.

Loading...

 
 

Цікаве