WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Патологія наднирників - Лекція

Патологія наднирників - Лекція

Лекція

Патологія наднирників

Кора наднирників гістологічно складається з трьох зон, кожна з який синтезує свою групу гормонів.

У клубочковій (зовнішній) зоні синтезуються мінералокортикоїди - гормони, які регулюють водно-сольовий обмін. Основним представником цієї групи є альдостерон, інтенсивність секреції якого складає 0,125 мг/добу.

Пучкова (середня) зона є джерелом глюкокортикоїдів - гормонів, що впливають на обмін речовин в організмі. У людини основний глюкокортикоїд - кортизол. Менше значення мають кортизон і кортикостерон. Інтенсивність секреції глюкокортикоїдів складає 20-25 мг/добу.

Клітини сітчастої (внутрішньої) зони синтезують чоловічі статеві гормони - андрогени.

Існує 3 механізми регуляції утворення і секреції альдостерону:

1) Ангіотензинний механізм - пов'язаний із активацією ренін-ангіотен-зинної системи і утворенням ангіотензинів II і III. Ці пептиди володіють тропною дією на клубочкову зону кори наднирників, викликаючи надходження альдостерону в кров.

2) АКТГ - опосередкований механізм - проявляється пермісивною дією АКТГ, оскільки при відсутності АКТГ зменшується або зовсім не проявляється тропна дія ангіотензинів П и III на клубочкову зону.

3) Безпосередня стимуляція секреції альдостерону високими концентраціями іонів калію плазми крові.

Секреція альдостерону пригнічується: а) передсердним натрійдіуричним гормоном і б) дофаміном.

Виділяють 2 групи біологічних ефектів альдостерону:

I) Ниркові ефекти.Альдостерон, діючи на дистальні звивисті канальці нефронів, збільшує: а) реабсорбцію іонів натрію; б) секрецію іонів калію; в) секрецію іонів водню (ацидогенез).

2) Позаниркові ефекти - пов'язані із впливом альдостерону на слинні і потові залози, дистальний відділ товстої кишки, який спрямований на затримку натрію в організмі і виведення калію.

Утворення і секреція глюкокортикоїдів, на відміну від альдостерону, цілком залежать від АКТГ.

Виділяють 3 ефекти АКТГ при дії його на пучкову зону наднирників:

1) гострий ефект (протягом декількох хвилин) - обумовлюється зв'язуванням холестерину з цитохромом P450 і посиленням трансляції наявної інформаційної РНК, що викликає істотне збільшення утворення стероїдів;

2) підгострий ефект (через десятки годин) обумовлюється посиленням процесів транскрипції генів, які кодують структуру ферментів стероїдогенезу, що проявляється зростанням таких ферментів і, природно, збільшенням синтезу кортикостероїдів;

3) хронічний ефект (через декілька діб) - обумлвлюється гіпертрофією і гіперплазією пучкової зони кори наднирників.

Біологічна дія глюкокортикоїдів залежить від їх дози, тому біологічні ефекти глюкокортикоїдів поділяються на 2 групи: а) низькодозові і б) високодозові.

І. Низькодозовими є ефекти фізіологічних концентрацій глюкокортикоїдів (так званих замісних доз), які проявляються:

1) Впливом на вуглеводний обмін - посилення глюконеогенезу, зменшення чутливості тканин до інсуліну.

2) Впливом на білковий обмін - активація протеолізу в периферичних тканинах із збільшенням надходження амінокислот у кров (аміноацидемія), пригнічення біосинтезу білків у тих же тканинах.

3) Пермісивною дією – необхідність глюкокортикоїдів для прояву дії інших гормонів: а) катехоламінів і б) глюкагону.

4) Тонізуючим впливом на центральну нервову систему і скелетні м'язи.

5) Впливом на процеси росту і диференціювання органів і тканин у ембріогенезі.

ІІ. Високодозовими є ефекти великих доз глюкокортикоїдів, які спостерігаються при:

а) дії на організм сильних ушкоджуючи агентів (стрес);

б) патологічній гіперфункції кори наднирників (хвороба і синдром Іценко-Кушинга);

в) введенні глюкокортикоїдів і їх фармакологічних аналогів із лікувальною метою.

Основними проявами високих доз глюкокортикоїдів є:

1) Антианаболічна дія - пригнічення біосинтезу білків у різних органах і тканинах, що проявляється слабістю м'язів (особливо рук і плечового пояса), сповільненням росту дітей, сповільненням загоєння ран.

2) Гіперглікемічна дія – обумовлюється: а) зростанням інтенсивностіглюконеогенезу в печінці, б) підвищенням секреції глюкагону, в) зменшенням використання глюкози периферичними клітинами (м'язовими, лімфоцитами). Як відповідна реакція розвивається вторинний гіперінсулінизм із наступним виснаженням β-клітин острівців підшлункової залози і появою вторинної інсулінової недостатності. Як наслідок, розвивається метастероїдний цукровий діабет.

3) Ліпотропна дія – полягає у стимуляції утворення гормонів, які володіють ліполітичним ефектом (адреналіну, глюкагону, β-ліпотропіну), що веде до збільшення вмісту вільних жирних кислот у крові (гіперліпацидемія) і відкладення жиру на тулубі і обличчі. Останнє набуває місяцеподібної форми.

4) Гіпертензивна дія – пов'язується з тим, що глюкокортикоїди у великих дозах мають деякі властивості мінералокортикоїдів (збільшують реабсорбцію іонів натрію, чим сприяють підвищенню обсягу циркулюючої крові). Крім того, кортизол: а) підвищує пресорну дію катехоламінів і б) пригнічує утворення депресорних факторів у нирках, зокрема простагландинів.

5) Антимітотична і цитолітична дія – полягає у: а) пригніченні клітинного поділу, б) порушенні процесів фізіологічної і репаративної регенерації, в) пригніченні росту пухлин, г) зменшенні утворення соматомединів у печінці, д) руйнуванні (цитолізі) деяких типів клітин, зокрема лімфоцитів (з такою дією пов'язана інволюція вилочкової залози, еозинопенія, протилейкозні ефекти)

6) Імунодепресивна дія - обумовлюється пригніченням проліферації лімфоцитів (глюкокортикоїди пригнічують алергічні реакції уповільненого типу) і зменшенням утворення антитіл (прояв антианаболічної дії).

7) Ульцерогена дія – виникнення виразок у шлунку і дванадцятипалій кишці, що зумовлюється: а) зменшенням утворення простагландинів, в результаті чого збільшується шлункова секреція; б) зменшенням утворення слизу (антианаболічна дія); в) пригніченням фізіологічної регенерації епітелію травного каналу (антимітотична дія).

8) Остеопатична дія - проявляється розвитком остеопорозу (часті переломи хребців і довгих кіст), що обумовлюється пригніченням синтезу білкових елементів (осеїну) органічної матриці кісткової тканини.

9) Психотропна дія - проявляється розвитоком психозів.

10) Ліпокортинові ефекти – пов'язані із синтезом у клітинах білка ліпокортину (глюкокортикоїди індукують транскрипцію гена, який кодує структуру цього білка).

Ліпокортин є ендогенним внутрішньоклітинним інгібітором фосфоліпази А2, тому при дії цього білка припиняється вивільнення арахідонової кислоти з фосфоліпідів мембран, внаслідок чого не утворюються дві важливі групи біологічно активних речовин: продукти циклоксигеназного (простагландини, простациклін, тромбоксани) і ліпоксігеназного (лейкотрієни) шляхів перетворення арахідонової кислоти.

До ліпокортинових ефектів відносяться:

а) Протизапальна дія – пов'язана із зменшенням утворення лізофосфорліпідів, які є сильними детергентами та зменшенням утворення медіаторів запалення (простагландинів, лейкотрієнів).

б) Протиалергічна дія - обумовлена зменшенням утворення медіаторів алергічних реакцій негайного типу (Iтипу по Кумбсу і Джеллу), зокрема повільно реагуючої субстанції анафілаксії, якою є лейкотріени.

в) Жарознижуюча дія – обумовлюється зменшенням утворення простагландинів у центрі терморегуляції в гіпоталамусі, внаслідок чого лихоманка не розвивається або зменшується.

г) Шлункова гіперсекреція - пов'язана із зменшенням гальмівної дії простагландинів на секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами залоз шлунка.

д) Антиагрегантна дія - обумовлена зменшенням утворення тромбоксанів - з'єднань, які викликають агрегацію тромбоцитів.

е) Гіпертензивна дія - пов'язана із зменшенням утворення в нирках простагландинів - природних депресорних факторів.

є) Тератогенна дія – проявляється виникненням таких аномалій розвитку, як "вовча паща", "заяча губа". Це пояснюється відсутностю активної фосфоліпази А2, що веде до зменшення проникності мембран лізосом для своїх гідролітичних ферментів. Вони не спроможні покинути межі клітин, зруйнувати епітелій країв обох половин твердого піднебіння, чим створити необхідні умови для їх зрощення.

Порушення функції кори наднирників.

І) гіпофункція кори наднирників - недостатність кори наднирників;

ІІ) гіперфункція клубочкової зони - гіпералъдостеронізм;

ІІІ) гіперфункція пучкової зони - синдром Іценко-Кушинга;

ІУ) дисфункція кори наднирників - адреногенітальний синдром.

І. Недостатність кори наднирників.

Класифікація:

- За етіологічним походженням розрізняють: а) первинну - виникає як результат власне ураження наднирників і б) вторинну - пов'язану із гіпофункцією гіпоталамуса (дефіцит кортиколіберину), або аденогіпофіза (дефіцит АКТГ).

- У залежності від характеру порушень виділяють: а) тотальну (порушення утворення всіх гормонів) і б) парціальну (як правило, спадково обумовлені дефекти синтезу окремих гормонів) недостатність кори наднирників.

- За клінічним перебігом недостатність кори наднирників може бути: а) гострою і б) хронічною.

П р и к л а д а м и гострої недостатності є:

а) стан після адреналектомії (видалення наднирників);

б) масивні крововиливи у наднирники, які виникають при сепсисі (особливо при менінгококовій інфекції) - синдром Уотерхауза-Фредріксена;

в) синдром скасування глюкокортикоїдних препаратів, які використовувалися з лікувальною метою.

Хронічна недостатність кори наднирників відома під назвою хвороба Аддісона (бронзова хвороба), найбільш частими причинами, якої є: а) туберку-льозне руйнування наднирників, б) їх аутоімунне ушкодження.

Основні прояви недостатності кори наднирників.

1) Прояви, пов'язані із випадінням мінералокортикоїдних функцій кори наднирників:

а) зневоднення (дегідратація) - розвивається внаслідок втрати іонів натрію (зменшується реабсорбція) з наступною втратою води (поліурія);

б) артеріальна гіпотензія - обумовлена зменшенням об'єму циркулюючої крові (результат зневоднювання);

Loading...

 
 

Цікаве