WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Патологія зовнішнього дихання - Лекція

Патологія зовнішнього дихання - Лекція

Лекція

Патологія зовнішнього дихання

Недостатність зовнішнього дихання - патологічний стан, при якому система зовнішнього дихання не здатна забезпечити нормальний склад газів крові (газовий гомеостаз).

Дихальну недостатність класифікують:

1) За клінічним перебігом розрізняють: а) гостру і б) хронічну недостатність дихання.

Гостра недостатність розвивається протягом декількох днів, годин і навіть хвилин (асфіксія). Хронічна недостатність розвивається протягом тривалого часу і є наслідком захворювання бронхів і легень (хронічна пневмонія, пневмосклероз, емфізема легень і ін).

2) За клінічними проявами недостатність дихання може бути: а) компенсованою і б) декомпенсованою.

При компенсованій недостатності газовий склад крові не змінюється із-за включення компенсаторних захисних механізмів; при декомпенсованій - газовий гомеостаз порушується.

3) За патогенезом виділяють два різновиди: а) вентиляційну і б) паренхіматозну.

Вентиляційна недостатність дихання виникає внаслідок порушень обміну газів між атмосферним повітрям і альвеолами легень, тобто в результаті порушень легеневої вентиляції (гіповентиляції).

Для цього виду дихальної недостатності характерні наступні порушення гомеостазу:

1) зменшення напруги кисню (рО2) в артеріальній крові - гіпоксемія;

2) збільшення напруги вуглекислого газу (рСО2) в артеріальній крові - гіперкапнія;

3) газовий ацидоз.

Причини вентиляційної недостатності дихання.

Позалегеневі причини - безпосередньо не пов'язані із порушеннями бронхів і легень. Ними можуть бути:

1) порушення функції дихального центру, внаслідок: а) прямого впливу на нього різних патогенних факторів чи б) рефлекторного впливу на хемо- або барорецептори;

2) порушення функції мотонейронів спинного мозку, які іннервують дихальні м'язи, при пухлинах в спинному мозку, сирінгомієлії, поліомієліті;

3) порушення функції нервово-м'язового апарату при: а) ушкодженні нервів, які іннервують дихальні м'язи (запалення, авітаміноз, травма), б) затруднені передачі до м'язів нервового імпульсу (міастенія, ботулізм, правець), в) порушенні функції самих дихальних м'язів (міозит, дистрофія).

Велике значення в акті дихання приймає діафрагма. Порушення роботи діафрагми може привести до значних розладів дихання, що трапляється при ушкодженні n.frenicus. При клонічних судомах м'язів діафрагми з'являється гикавка;

4) порушення рухливості грудної клітки, що веде до обмеження розтягання легень і зменшення альвеолярної вентиляції, при: а) вроджених або набутих деформація ребер і хребетного стовпа, скостенінні реберних хрящів, б) зрощенні листків плеври, в) асциті, метеоризмі, великій тучності, г) різких больових відчуттях, які виникають під час дихання (міжреберна невралгія, міозит);

5) порушення цілісності грудної клітки і плевральної порожнини та попадання у неї атмосферного повітря (пневмоторакс).

Легеневі причини - пов'язані із патологічними процесами в легенях і повітряноносних шляхах, зокрема:

1) порушення прохідності повітроносних шляхів (бронхіти, бронхіальна астма, злоякісні пухлини);

2) порушення еластичнких властивостей легеневої тканини (емфізема, пневмосклероз);

3) зменшення кількості функціонуючих альвеол (пневмонія, набряк легень, ателектаз, пневмоторакс).

Патогенетичні варіанти вентиляційної недостатності дихання включають в себе: 1) дисрегуляційну, 2) рестрикційну та 3) обструкційну недостатність.

Дисрегуляційнанедостатність виникає під впливом рефлекторних, гуморальних чи інших впливів на дихальний центр, що супроводжується зміною ритму, глибини і частоти дихання, а також виникненням задишки. Сюди належить:

Брадипноє (рідке дихання)виникає при пригніченні нервової імпульсації, яка надходить від різних рецепторів (барорецептори дуги аорти і каротидного синуса) до дихального центра, чи в результаті первинного пригнічення діяльності самих дихальних нейронів, що трапляється при: а) тривалій і важкій гіпоксії; б) впливі наркотичних речовин, в) деяких органічних ушкодженнях головного мозку (запалення, порушення мозкового кровообігу, набряк і ін.) та г) функціональних розладахЦНС (невроз, істеричні реакції).

Тахіпноє (поліпноє, часте поверхневе дихання) - пов'язане із рефлекторною перебудовою роботи дихального центра і спостерігається при: а) гарячці, б) функціональних порушенняхЦНС (істерія), в) ушкодженні легень (ателектаз, пневмонія, застійні явища), г) болях, локалізованих в грудній або черевній порожнині, які приводить до обмеження глибини дихання і збільшення його частоти (ощадне дихання). У деяких тварин (наприклад, у собак) часте поверхневе дихання виникає при високій температурі зовнішнього середовища.

Тахіпноє знижує ефективність дихання із-за значного зменшення альвеолярної вентиляції і газообміну, оскільки дихання відбувається по суті в "мертвому" просторі.

Гіперпноє (глибоке часте дихання) - розвивається при інтенсивній рефлекторній чи гуморальній стимуляції дихального центра, що спостерігається при: а) зниженні парціального тиску О2 у повітрі, б) підвищенні в ньому концентрації СО2, в) анемії, г) ацидозі і т.д.

Крайній ступінь збудження дихального центра проявляється диханням Куссмауля - гучне хекання, при якому після глибокого вдиху відбувається посилений видих з активною участю експіраторних м'язів, найчастіше спостерігається у хворих в стані діабетичної коми.

Апноє (тимчасова зупинка дихання) - зв'язана із зменшенням рефлекторної чи хімічної стимуляції дихального центра і виникає: а) при швидкому підвищенні артеріального тиску, наприклад при введенні в кров адреналіну, б) після пасивної гіпервентиляції, в) під час наркозу внаслідок зменшення в артеріальній крові тиску СО2 (припиняється, як тільки вміст СО2 нормалізується). Часто повторюване апноє, яке порушує звичайний ритм дихання, може траплятися при зниженні збудливості нейронів дихального центра (гіпоксія, інтоксикація, органічні ушкодження головного мозку).

Періодичнедихання - таке порушення ритму дихання, при якому періоди дихання чергуються з періодами апноє. Існує два типи періодичного дихання: Чейна-Стокса і Біота.

Дихання Чейна-Стокса характеризується наростанням амплітуди дихання до вираженого гіперпноє, а потім зменшенням її до апноє, після якого знову настає цикл дихальних рухів, який також закінчуються апноє.

Циклічні зміни дихання в людини можуть супроводжуватися потьмаренням свідомостів періоді апноє і його нормалізацією в періоді збільшення вентиляції.Артеріальний тиск при цьому також коливається, підвищуючись у фазі посилення дихання і знижуючись у фазі його ослаблення.

У більшості випадків дихання Чейна-Стокса є ознакою гіпоксії головного мозку і виникає при: а) недостатності серця, б) захворюваннях мозку і його оболонок, в) уремії, г) при використанні деяких лікарських препаратів (наприклад, морфіну). Його можна спостерігати в здорових людей на великій висоті (особливо під час сну), у недоношених дітей, що, очевидно, зв'язано з недосконалістю нервових центрів.

Патогенездихання Чейна-Стокса представляється наступним чином. Клітини кори великого мозку і підкоркових утворень внаслідок гіпоксії пригнічуються, що веде до зупинки дихання, втратисвідомості, гальмуваннясодиннорухового центра. Поряд з цим хеморецептори виявляються усе ще здатними реагувати на зміни вмісту газів у крові, тому посилення імпульсації від них, поряд із прямим впливом на центри високої концентрації СО2 і стимулами із барорецепторів внаслідок зниження артеріального тиску, виявляється достатнім, щоб збудитидихальний центр, - дихання відновляється. Відновлення дихання веде до оксигенації крові, що зменшує гіпоксію головного мозку і поліпшує функцію нейронів судиннорухового центра. Дихання стає глибшим, свідомість прояснюється, підвищується артеріальний тиск, поліпшується наповнення серця. Збільшена вентиляція легень веде до підвищення напруги О2 і зниження напруги СО2 в артеріальній крові, що приводить до ослаблення рефлекторної і хімічної стимуляції дихального центра, діяльність якого згасає, - настає апноє.

Loading...

 
 

Цікаве