WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Патологія ендокринної системи - Лекція

Патологія ендокринної системи - Лекція

Лекція

Патологія ендокринної системи

Ендокринні залози - це спеціалізовані популяції секреторних клітин, які утворюють і виділяють у кров (або інші циркулюючі рідини) свої специфічні сигнальні продукти (гормони) або їх найближчі біосинтетичні попередники.

За хімічною структурою гормони поділяють на: а) стероїдні гормони (мінерало- і глюкокортикоїди, жіночі і чоловічі статеві гормони); б) похідні амінокислот (тіреоїдні гормони, катехоламіни, мелатонін); в) білково-пептидні гормони (релізінг-гормони, вазопресин, окситоцин, гормони аденогіпофізу, інсулін, глюкагон, паратирін, кальцитонін).

За функціональних ефектами гормони поділяють на: а) ефекторні (діють безпосередньо на органи-мішені); б) тропні (регулюють синтез ефекторних гормонів); в) релізінг-гормони (регулюють синтез і секрецію тропних гормонів).

Основні властивості гормонів:

1) утворюються спеціалізованими клітинами ендокринних залоз;

2) секретуються в кров (або інші циркулюючі рідини);

3) характеризуються специфічністю впливу, який пов'язаний із існуванням "клітин-мішеней", які мають особливі рецептори до конкретного гормону;

4) володіють високою біологічною активністю, оскількипроявляють свій вплив у дуже низьких концентраціях (порядку 10-6 – 10-11 моль/л);

5) володіють дистантною дією, тобто впливають на клітини-мішені, які розташовуються на великій відстані від місця утворення гормонів.

Участь ендокринних залоз у гуморальній регуляції фізіологічних і біохімічних процесів в організмі називається ендокринною функцією.

Розрізняють наступні типи порушень ендокринних функцій: 1) Ендокринну гіперфункцію – збільшення продукції гормонів ендокринними залозами. 2) Ендокринну гіпофункцію – зменшення продукції гормонів. 3) Ендокринну дисфункцію - різнонаправленні зміни функції ендокринних залоз.

Патогенетичні варіанти порушень ендокринних функцій:

І. Дисрегуляційні порушення - розлади регуляції ендокринних залоз.

ІІ. Залозисті порушення - розлади біосинтезу гормонів і їхньої секреції.

ІІІ. Периферичні порушення - розлади транспорту, рецепції і метаболізму гормонів.

Регуляція діяльності ендокринних залоз здійснюється за допомогою 4-х механізмів:

1) Нервова (імпульсно-медіаторна) регуляція - здійснюється за допомогою прямих нервових впливів. Так регулюється діяльність: а) мозкового шару наднирників, б) нейроендокринних структур гіпоталамуса, в) епіфізу.

2) Нейроендокринна (гіпоталамічна) регуляція - здійснюється нейроендокринними клітинами гіпоталамуса, які трансформують свої нервові імпульси в специфічні ендокринні субстанції (релізінг-гормони), які через систему портальних судин гіпофіза регулюють діяльність аденогіпофиза.

3) Ендокринна регуляція - полягає в безпосередньому впливі одних гормонів на синтез і секрецію інших. Прикладом цього механізму регуляції є вплив тропних гормонів аденогіпофіза на діяльність кори наднирників, щитовидної залози, статевих залоз.

4) Неендокринна гуморальна регуляція - здійснюється неспецифічними гуморальними факторами (метаболітами, іонами). Так, концентрація глюкози в крові безпосередньо впливає на синтез і секрецію інсуліну і глюкагону, склад і рівень амінокислот в крові - на утворення соматотропного гормону, вміст іонів калію в крові - на виділення альдостерону, концентрація кальцію в крові - на секрецію паратірину і кальцитоніну.

Дисрегуляційні порушення ендокринних функцій можуть бути пов'язані з розладами всіх 4-х механізмів регуляції: а) при активації зазначених механізмів розвивається ендокринна гіперфункція, б) при гальмуванні регуляторних впливів - ендокринна гіпофункція.

Принципи регуляції ендокринних функцій базуються на: 1) прямих і 2) зворотних зв'язках.

Принцип прямих зв'язків лежить в основі діяльності ендокринної функціональної системи, яка включає в себе: 1) гіпоталамус, 2) аденогіпофіз, 3) пери-феричні ендокринні залози (наднирки, щитоподібна, гонади).

Цей принцип реалізується за допомогою 3-х послідовних етапів: 1) сприй-няття гіпоталамусом вищих нервових регуляційних сигналів і секреція відповідних релізінг-гормонів (кортиколіберину, соматоліберину, тіреоліберину, люліберину, фолліберину, пролактоліберину), 2) секреція аденогіпофізом відповідних тропних гормонів (кортикотропіну - АКТГ, соматотропіну - СТГ, тіреотропіну - ТТГ, лютропіну, фолтропіну, лактотропіну - пролактину) у відповідь на дію релізінг-гормонів; 3) виділення периферичними залозами (корою наднирників, щитоподібною залозою, статевими залозами) ефекторних гормонів у відповідь на дію тропних гормонів.

Порушення прямих зв'язків у регуляції ендокринних функцій можуть бути обумовлені розладами синтезу і секреції: а) релізінг-гормонів, 6) тропних гормонів; в) ефекторних гормонів.

Сутність зворотних зв'язків у системі гіпоталамус → аденогіпофіз → периферичні залози полягає в тому, що гормони, які виділяються периферичними залозами, пригнічують діяльність структур, які здійснюють попередні етапи регуляції (зменшується виділення релізінг-гормонів і тропних гормонів). Порушення зворотних зв'язків у системі гіпоталамус → аденогіпофіз → периферичні залози мають велике значення у розвитку ендокринної патології.

Так, тривале застосування з лікувальною метою глюкокортикоїдних препаратів→ пригнічення діяльності відповідних структур гіпоталамуса → зменшення утворення кортиколіберину → пригнічення функції аденогіпофіза → зменшення виділення АКТГ→ атрофія пучкової зони кори наднирників → зменшення утворення власних глюкокортикоїдів. Різке скасування використання глюкокортикоїдів з лікувальною метою веде до розвитку синдрому гострої недостатності кори наднирників (синдром скасування).

Короткі парагіпофізарні зворотні зв'язки здійснюються поза системою гіпоталамус – аденогіпофіз - периферичні залози. Вони відіграють провідну роль у регуляції діяльності паращитовидних залоз, β-клітин острівців підшлункової залози. Ці зв'язки описуються наступними схемами.

Так, збільшення концентрації глюкози в крові → активація утворення і секреції інсуліну → зменшення змісту глюкози в крові → пригнічення секреції інсуліну.

Власне залозисті порушення ендокринних функцій.

Вони пов'язуються із:

1) Змінами кількості функціонально активних ендокринних клітин:

а) зменшенням їх кількості (видалення залози чи її частини, ушкодження, некрози), що приводить до розвитку ендокринної гіпофункції;

б) збільшенням їх кількості (доброякісні і злоякісні пухлини залозистого епітелію), що супроводжується ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

2) Якісними змінами ендокринних клітин, що супроводжується:

а) розладами біосинтезу гормонів;

б) порушенням процесів їх секреції.

Причини порушення синтезубілково-пептидних гормонів: 1) порушення транскрипції; 2) порушення трансляції; 3) дефіцит необхідних амінокислот; 4) дефіцит АТФ; 5) порушення посттрансляційної модифікації і активації.

Причини розладів синтезустероїдних гормонів: 1) порушення надходження в клітини, синтезу і депонування холестерину - вихідної речовини для синтезу стероїдів; 2) набуті чи спадково обумовлені дефекти ферментів, що приймають участь у реакціях біосинтезу стероїдних гормонів; 3) дефіцит кисню (гіпоксія), необхідного для реакцій гідроксилювання стероїдів, 4) дефіцит відновленого НАДФ.Н - основного джерела електронів і протонів у реакціях гідроксилювання стероїдів.

Причини порушення синтезу гормонів – похідних амінокислот: 1) дефіцит вихідних амінокислот (тирозину, триптофану); 2) дефіцит мікроелементів (йоду для утворення тіреоїдних гормонів), 3) набуті чи спадково обумовлені дефекти ферментів синтезу цих гормонів; 4) дефіцит АТФ.

В основі розладів секреції гормонів лежать наступні механізми:

а) порушення депонування гормонів - страждає утворення комплексів гормонів з речовинами - факторами депонування (білками-нейрофізинами для вазопресину і окситоцину, АТФ - для катехоламінів, цинком - для інсуліну),

6) порушення передачі сигналів, які стимулюють секрецію. Вони часто пов'язані із зменшенням утворення в клітинах або надходження вторинних посередників передачі стимулюючих сигналів (цАМФ, іонів Са2+);

в) ушкодження контрактилъних елементів (мікрофіламентів, мікротрубочок), які приймають участь у процесах екзо- і ендоцитозу. Ці процеси складають основу секреції білково-пептидних гормонів (екзоцитоз) і тіреоїдних гормонів (ендоцитоз);

г) дефіцит АТФ, яка забезпечує енергозалежні процеси транспорту гормонів.

Периферичні розлади ендокринних функцій включають в себе:

1) Порушення транспорту гормонів в організмі.

2) Розлади метаболічної інактивації гормонів.

3) Порушення взаємодії гормонів з клітинами-мішенями - патологія циторецепції гормонів.

Існує 4-и форми транспорту гормонів в організмі:

а) Транспорт вільного гормону (розчиненого у воді). Саме в такій формі гормон виявляє свою біологічну активність. Отже, від концентрації вільної форми гормону залежать його функціональні, структурні і біохімічні ефекти. В нормі кількість вільних гормонів у крові не перевищує 10% від загальноїїх кількості.

б) Комплекси гормонів із специфічними транспортними білками плазми крові. Кількість цієї транспортної форми в крові складає 80% від сумарної концентрації даного гормону.

в) Неспецифічні комплекси гормонів з білками плазми крові (альбумінами, α-глобулінами).

г) Адсорбція гормонів на поверхні формених елементів крові (еритроцитів, лімфоцитів, моноцитів).

Порушення транспорту гормонів в організмі можуть проявлятися 2-а типами розладів ендокринної функції:

а) З одного боку, при збільшенні зв'язування гормону зменшується кількість його вільної форми і, отже, з'являються ознаки відповідної ендокринної гіпофункції.

б) З іншого боку, зменшення зв'язування гормону викликає збільшення в крові концентрації його вільної форми, що проявляється ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

Loading...

 
 

Цікаве