WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Екстремальні стани - Лекція

Екстремальні стани - Лекція

Розлади функцій органів ШКТ виникають, як правило, при важкому перебігу таких екстремальних станів, як шок і кома. Вони проявляються порушеннями секреторної і моторної функцій шлунка і кишечнику (аж до його парезу), порожнинного і мембранного травлення, у зв'язку з чим у пацієнтів нерідко розвиваються синдроми кишкової аутоінфекції, аутоінтоксикації, а також мальабсорбції.

Значні відхилення від нормального діапазону показників гомеостазу організму - є закономірним проявом недостатності функцій органів і їхніх систем. Серед них найбільш значимими є наступні відхилення:

- Зниження парціальної напруги і вмісту в крові кисню, що свідчить про розвиток гіпоксії, яка прогресує і: а) практично при всіх різновидах екстремальних станів відіграє дуже важливу, а в багатьох випадках - головну патогенну роль, будучи одним із ключових і обов'язкових ланок їхнього патогенезу; б) обумовлюється розладами центральної і органно-тканинної мікрогемоциркуляції, зовнішнього і тканинного дихання, процесів оксигенації Нb у легенях і дисоціації його в тканинах, а також дефіцитом субстратів окислювання, тобто за походженням вона є змішаною; в) стає причиною чи фактором каскаду реакцій, які: потенціюють виникнення газового і метаболічного ацидозу, інтенсифікують процеси генерації активних форм кисню і ліпопероксидації, сприяють виникненню дисбалансу іонів, зокрема, порушення фізико-хімічного стану мембран і ферментів клітин приводить до внутрішньоклітинного нагромадження Na+, Ca2+, деяких інших іонів, виходу з клітин К+, Mg2+, Н+, мікроелементів, що є причиною порушення оптимального співвідношення іонів між клітинами і біологічними рідинами та виникнення гіпергідратації, набрякання клітин та розриву їх мембран; г) змінює величину МП та характеристик ПД, колоїдного стану плазмолеми і цитозолю, осмотического тиску плазми крові.

• За умов наростання ступеня і масштабу ушкодження організму, прогресування недостатності механізмів адаптації виникає наступна стадія - стадія екстремального регулювання життєдіяльності організму.

Ключовими ланками патогенезу цієї стадії є:

1) Наростаюча (в умовах значного енергодефіциту, ацидозу, порушень іонного балансу й інших змін в організмі) гіпо- і деаферентація центральних і периферичних нервових структур, а також виконавчих органів і тканин.

2) Розпад функціональних систем, завдання яких забезпечувати підтримку життєвоважливих параметрів організму.

3) Перехід на елементарний - метаболічний рівень регуляції життєдіяльності органів і тканин.

При наростанні зазначених змін розвивається термінальний стан і настає смерть. Однак проведення на стадії екстремального регулювання ефективного лікування дозволяє блокувати прогресування розладів, відновити і навіть нормалізувати стан потерпілого.

Принципи терапії екстремальних станів.

Невідкладні лікувальні заходи при екстремальних станах базуються на реалізації 4-х основних принципів: 1) етіотропного, 2) патогенетичного, 3) саногенетичного і 4) симптоматичного.

Етіотропна терапія має на меті припинення чи зниження сили і масштабів патогенного впливу екстремального агента. Це досягається різними методами, що залежать від типу невідкладного стану, зокрема: а) зупинкою кровотечі; б) припиненням дії низької чи високої температури; в) нормалізацією вмісту кисню у вдихуваному повітрі; г) застосування антитоксичних засобів.

Патогенетична терапія має на меті блокувати механізми розвитку екстремальних станів за рахунок впливу на ключовий чи ключові, обов'язкові ланки патогенезу. До них відносяться розлади кровообігу, дихання, розвиток гіпоксії, зрушення КЛР, дисбаланс іонів, активація процесів ліпопероксидації й ін.

Саногенетична терапія має на меті активацію чи потенціювання механізмів захисту, компенсації, пристосування і відшкодування ушкоджених чи втрачених структур і функцій організму.

Симптоматична терапія має на увазі усунення неприємних, тяжких, посилюючих стан пацієнтів симптомів і відчуттів: головного болю, почуття страху смерті, каузалгій, гіпо- чи гіпертензивних реакцій і ін.

Колапс – загальне стан організму, який виникає гостро в результаті значної невідповідності ОЦК ємності судинного русла. Характеризується недостатністю кровообігу, первинною циркуляторною гіпоксією, розладами функції тканин, органів і їхніх систем.

Етіологія. За походженням виділяють наступні види колапсу: 1) Кардіогенний. 2) Гіповолемічний. 3) Вазодилатаційний.

Кардіогенний колапс є наслідком зниження величини викиду крові з шлуночків серця у судинне русло. У цій групі виділяють: а) післяінфарктний, б) аритмічний, в) кардіоміопатичний колапси.

Гіповолемічний колапс розвивається при зменшенні ОЦК. Він включає: а) післягеморагічний (при гострій масивній кровотечі); б) дегідратаційний (при профузному проносі, отруєннях, підвищеному потовиділенні, неприборканій блювоті); в) опіковий (утрата великого об'єму плазми крові при великих опіках); г) ортостатичний (перерозподіл крові з депонуванням значної її кількості у венозних судинах, кровоносних синусах і капілярах).

Вазодилатаційнийколапс розвивається при зниженні загального периферичного опору судин. Він включає: а) токсично-інфекційний (при важких інфекціях); б) токсичний (при інтоксикаціях, ендокринопатіях, гіпокапнії, надлишку в крові аденозину, гістаміну, кинінів, неправильному застосуванні ЛС - симпатолітиків, гангліоблокаторів, наркотиків, антагоністів кальцію); в) гіпоксичний (при глибокій гіпоксії); г)гіпертермічний (при впливі високих температур).

Загальний патогенез і прояви колапсу. Основними ланками патогенезу колапсу є:

1) Порушення функції ССС є ініціальною і головною патогенетичною ланкою колапсу і характеризується неадекватністю кровопостачання органів і тканин. При цьому типовими є наступні циркуляційні розлади: а) зниження ударного і серцевого викидів крові; б) гостра артеріальна гіпотензія; в) венозна гіперемія; г) перерозподіл кровотоку (депонування крові в ємнісних судинах черевної порожнини, легень, селезінки з явищами гіпоперфузії мозку, серця, нирок; д) порушення мікроциркуляції крові і лімфи; е) розвиток капілярно-трофічної недостатності.

2) Розлад функцій нервової системи - має важливу патогенетичну значимість. Колапс, як правило, супроводжують: а) загальмованість; б) апатія, байдужість до навколишнього; в) тремор пальців рук; г) іноді судороги; д) гіпорефлексія; е) непритомність при значній гіпоперфузії і гіпоксії мозку.

3) Порушення газообмінної функції легень. Про це свідчать: а) часте і поверхневе дихання (тахіпноє); б) гіпоксемія; в) гіперкапнія в крові, яка відтікає від легень.

4) Розлад екскреторної функції нирок – є наслідком гіпоперфузії нирок і проявляється: а) оліго – чи анурією; б) гіперстенурією; в) гіперазотемією.

5) Розлади систем крові і гемостазу проявляються: а) гіповолемією; б) підвищенням в'язкості крові (у зв'язку з виходом її рідкої частини через стінки судин, проникність яких в умовах гіпоксії збільшена); в) гіперагрегацією тромбоцитів і еритроцитів; г) утворенням тромбів, еритроцитарних сладжів; д) розвитком ДВЗ-синдрому.

6) Порушення функції печінки проявляється парціальною чи тотальною печінковою недостатністю

Багато вищеописаних проявів колапсу обумовлені розвитком гіпоксії, спочатку циркуляційної, а згодом змішаної (включаючи дихальну, гемічну, тканинну, субстрактну). При наростанні гіпоксії можуть розвитися значні розлади життєдіяльності організму, чреваті смертю.

Шок - загальний, украй важкий стан організму, що виникає під дією зверхсильних екстремальних факторів. Характеризується стадійним прогресуючим розладом життєдіяльності організму в результаті наростаючого порушення функцій нервової, ендокринної, серцево-судинної та інших життєво важливих систем.

Вихід пацієнта із шокового стану можливий, як правило, тільки при проведенні екстрених і ефективних лікарських заходів. Без них шок зазвичай приводить до термінального стану.

Етіологія шоку. Важливою відмітною рисою шоку є те, що його викликає екстремальний фактор великої сили, який приводить до різного масштабу руйнування структурних елементів тканин і органів. Такими факторами можуть бути: 1) Різні варіанти травм (механічне ушкодження - руйнування, розриви, відриви, роздавлювання тканин; великі опіки, вплив електричного струму й ін.). 2) Масивна крововтрата (як правило, поєднана з травмою). 3) Переливання великого об'єму несумісної крові. 4) Вплив алергенів на сенсибілізований організм. 5) Значна ішемія чи великий некроз органів (серця, нирок, печінки, кишечнику й ін.).

Види шоку. Загальноприйнятої класифікації видів шоку немає. Критерієм для диференціювання шокових станів служить головним чином їхня причина. Виходячи з цього, до найбільш частих і клінічно значимих видів шоку відносять: 1) травматичний, 2) опіковий, 3) гемотрансфузійний, 4) анафілактичний, 5) електричний, 6) кардіогенний, 7) токсичний, 8) психогенний і ін.

У практичній медицині шокові стани підрозділяють у залежності від важкості їх перебігу: 1) шок I ступеня (легкий), 2) шок II ступеня (середньої важкості), 3) шок III ступеня (важкий).

Loading...

 
 

Цікаве