WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Екстремальні стани - Лекція

Екстремальні стани - Лекція

Лекція

Екстремальні стани

Протягом життя людина може піддаватися впливу різних екзогенних і ендогенних факторів надзвичайної сили, тривалості і незвичного характеру, які носять назву екстремальних. Дія таких факторів приводить до розвитку або екстреної адаптації до даного фактора, або екстремального, критичного, невідкладного стану.

Екстрена адаптація характеризується граничною напругою механізмів адаптації організму, що перешкоджає зрушенню найважливіших параметрів і констант його життєдіяльності за границі нормального діапазону. За своїм змістом стан екстреної адаптації є першою стадією стресу. Після припинення дії надзвичайного фактора, чи усунення його проявів стан організму нормалізується.

Екстремальний, критичний, невідкладний стан характеризується значними порушеннями життєдіяльності організму, незважаючи на граничну активацію механізмів адаптації. Самостійний вихід організму з такого стану, як правило, неможливий. У подібних випадках потрібне надання своєчасної й ефективної лікарської допомоги.

Екстремальні і термінальні стани.

Екстремальні стани - загальні важкі стани організму, що розвиваються під дією екстремальних факторів зовнішнього чи внутрішнього середовища, що характеризуються значними розладами життєдіяльності організму, які можуть призвести до смерті.

До найбільш частих і клінічно значимих невідкладних станів відносять: 1) колапс, 2) шок, 3) кому й 4) отруєння.

Від екстремальних необхідно відрізняти термінальні стани, що є кінцевими етапами життя організму, прикордонними станами між життям і смертю.

До термінальних станів відносять усі стадії умирання: 1) преагонію, 2) агонію, 3) клінічну смерть, 4) а також початковий етап стану після успішної реанімації.

Термінальні стани зазвичай є наслідком несприятливого плину екстремальних станів, що можна відобразити наступним ланцюжком:

Патогенний фактор → Екстремальний стан → Термінальний стан → Смерть клінічна → Смерть біологічна

Екстремальні і термінальні стани мають як подібні, так і принципово різні ознаки.

1. Подібність екстремальних і термінальних станів:

• Загальні причини.

• Подібні ключові ланки патогенезу.

• Прикордонне положення між життям і смертю.

• Чреваті загибеллю організму.

• Вимагають невідкладної лікарської допомоги.

2. Відмінності екстремальних і термінальних станів

Критерії Екстремальні стани Термінальні стани

Виразність специфіки Висока Низька чи відсутня причинного фактора

Специфіка ланок Висока Низька чи відсутня патогенезу

Ефективність адаптації Висока Низька

Оборотність процесу Висока Спонтанно, як правило, неможлива

Ефективність лікування Висока Відносно низька

Етіологія. Екстремальні стани розвиваються під впливом екстремальних факторів, які відрізняються від інших патогенних агентів украй високим, гранично інтенсивним, часто руйнівним ефектом.

Екстремальні фактори поділяються на: 1) екзогенні й 2) ендогенні.

Екзогенні екстремальні фактори можуть мати: а) фізичну, б) хімічну чи в) біологічну природу.

Фактори фізичної природи: механічні, електричні, термічні, барометричні, радіаційні, гравітаційні.

Хімічні фактори: граничний дефіцит чи надлишок кисню, субстратів метаболізму, рідини; виражені інтоксикації ліками, промисловими отрутами, кислотами, лугами.

Біологічні фактори: значний дефіцит чи надлишок екзогенних БАР; мікроби, паразити і гриби (токсини, продукти їхнього метаболізму чи розпаду).

Ендогенніекстремальні фактори: а) несприятливий, важкий плин хвороб і хворобливих станів; б) виражена недостатність функцій органів і фізіологічних систем; в) значна крововтрата; г) масивні крововиливи в органи; д) надлишок продуктів імунних чи алергійних реакцій; е) істотний дефіцит чи надлишок БАР або їх ефектів; є) психічні перенапруги і травми.

Умови, що сприяють виникненню екстремальних станів.

1) Фактори, що потенціюють ефекти екстремальних агентів: а) тривале голодування; б) нервове чи психічне перенапруження; в) значна фізична утома; г) загальні гіпер- чи гіпергичні стани, д) хронічні важкі хвороби; е) переохолодження і перегрівання організму.

2) Реактивність організму часто є вирішальною умовою при дії екстремального фактора. На відміну від нормергічного реагування гіпер- чи гіпергічний стан організму істотно полегшує виникнення, усугубляє перебіг і завершення екстремального стану.

Патогенез. Екстремальні стани характеризуються, як правило, динамічним, стадійним розвитком. У більшості випадків (за винятком ситуацій, які розвиваються гостро і блискавично під впливом зверхсильних екстремальних факторів і завершуються швидкою загибеллю організму) у динаміці екстремальних станів можна виділити три стадії: 1) активації адаптаційних механізмів, 2) виснаження і недостатностіадаптаційних механізмів, 3) екстремального регулювання життєдіяльності організму.

У патогенезі екстремальних станів значну роль відіграють порочні кола. Цей феномен полягає в тім, що ініціальний патогенетичний фактор стає причиною замкнутого комплексу наростаючих за ступенем порушень, наслідки яких, у свою чергу, потенціюють патогенний вплив ініціального фактора на основі позитивного зворотного зв'язку. Так, при екстремальних станах спостерігається перерозподіл кровотоку. Велика кількість крові скопичується в розширених венозних і артеріальних судинах черевної порожнини, легень, підшкірної клітковини, що значно зменшує ОЦК і АТ і, отже, приплив крові до серця. Обумовлене цим зниження серцевого викиду крові приводить до ще більшого зменшення ОЦК і АТ, що ускладнює стан пацієнта.

Стадіяактивації адаптаційних механізмів організму характеризується закономірною генералізованою активацією функцій тканин, органів і систем, що лежить в основі розвитку адаптаційних реакцій різного ступеня виразності і специфічності. Принципово всі ці реакції можна підрозділити на двох категорій:

1) реакції, які забезпечують специфічну адаптацію до даного конкретного екстремального фактора;

2) реакції, які реалізують неспецифічні, стандартні процеси, що розвиваються при дії будь-якого екстремального впливу, тобто стрес-реакція.

Стадія недостатності адаптаційних механізмів характеризується: а) недостатньою ефективністю адаптаційних реакцій і б) наростанням ушкоджуючого впливу екстремального агента.

У патогенезі цієї стадії виділяють наступні ланки: 1) наростаюче зниження ефективності реакцій пристосування, компенсації, захисту і репарації; 2) прогресуючий розлад фізіологічних функцій і розпад функціональних систем організму; 3) порушення обміну речовин і фізико-хімічних процесів; 4) ушкодження структурних елементів органів, тканин і клітин; гальмування пластичних процесів у них.

У результаті зазначених змін розвивається комплекс закономірних стереотипних взаємозалежних змін в організмі, до яких відносять тріаду характерних порушень:

1) Розлади і недостатність функцій органів і фізіологічних систем: нервово-гуморальної, дихальної, ССС, крові, гемостазу й ін.

2) Значні відхилення від норми показників гомеостазу, у тому числі життєвоважливих, критичних.

3) Ушкодження субклітиннх структур, клітин і порушення міжклітинної взаємодії.

Розлади функцій нервової системи характеризуються різними за ступенем і характером порушеннями чутливості, контролю рухів, інтеграції діяльності органів, тканин і їхніх систем.

- При колапсах (у зв'язку зі значними порушеннями перфузії органів, у тому числі і мозку) розвивається стан, що характеризується байдужістю до подій, що відбуваються, пригніченістю і глибокою тугою.

- При шокових станах (на стадії гальмування) спостерігаються значна загальмованість, відчуженість, "відхід у себе", утрата контакту з навколишніми.

- При комі порушується свідомість. Спочатку спостерігається загальмованість і сонливість, а незабаром - утрата свідомості, що поєднується з гіпо- або арефлексією.

Порушення діяльності ССС проявляється аритміями, ознаками коронарної і серцевої недостатності, різними розладами центральної, органної і мікро гемоциркуляції, що приводять до розвитку капіляротрофічної недостатності в різних органах і, у свою чергу, потенціює недостатність їхніх функцій, зокрема - серця, нирок, печінки, легень і ін.

Відхилення в системі крові і гемостазу обумовлюють порушення об'єму і в'язкості крові; формування агрегатів з її формених елементів, феномену сладжа, тромбів. Частим наслідком розладів гемостазу є тромбогеморагічні стани (ДВЗ-синдром), що нерідко приводять до загибелі організму.

Розлади системи зовнішнього дихання характеризуються періодичними формами дихання (Біота, Чейна-Стокса, Куссмауля), а при важкому перебігу - його повне припинення (апное), що погіршує перебіг екстремальних станів у зв'язку з потенціюванням гіпоксемії, гіперкапнії і гіпоксії.

Недостатність функцій нирок проявляється порушенням фільтрації, екскреції, секреції й інших процесів у них та виникненням оліго- чи анурії, що нерідко приводить до уремії різного ступеня виразності.

Порушення функцій печінки обумовлює розлади білкового, вуглеводного і ліпідного обміну, метаболізму жовчних пігментів, процесів інактивації токсичних продуктів метаболізму, потенціює порушення в системі гемостазу. При довгострокових екстремальних станах, зокрема при комі, виражена печінкова недостатність може значно прискорити перехід у термінальні стани.

Loading...

 
 

Цікаве