WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Клініко-патологоанатомічні конференції, лікувально-контрольні комісії (ЛКК) і їх значення в покращенні лікувально-діагностичної роботи лікувальних уст - Реферат

Клініко-патологоанатомічні конференції, лікувально-контрольні комісії (ЛКК) і їх значення в покращенні лікувально-діагностичної роботи лікувальних уст - Реферат

№ 960-979 (несприятливі ускладнення, пов'язані з введенням ліків та інших медикамен-тозних речовин),

№ 997 (специфічні ускладнення, пов'язані з деякими хірургічними втручаннями),

№ 998 (інші ускладнення внаслідок медичних втручань).

При обговоренні таких випадків на конференції можливі такі варіанти їх аналізу:

1. Медичний захід, що викликав смерть хворого, був вжитий за помилковим діагнозом.

У подібних випадках цей захід (оперативне, діагностичне втручання, реакції на медикаменти, променеву енергію та ін.) в діагнозі ставиться на місце основного захворювання у відповідності з рубриками МКЗ Е 930-Е 936.

2. Медичний захід, що викликав смерть хворого, був здійсненийу відповідності з певними показниками, але виконаний неправильно, що й призвело до смерті хворого (наприклад, переливання іногрупної, надмірно охолодженої чи гемолізованої крові; передозування сильнодіючих засобів; груба помилка при оперативному втручанні, проводячи наркоз та ін.)

Подібні випадки стають предметом судово-медичної експертизи. Як і в попе-редній категорії, захід, що призвів хворого до смерті, в діагнозі має фігурувати на міс-ці основногозахворювання.

3. Медичний захід, що зумовив смерть хворого, був "адекватний", тобто застосований на основі правильного встановлення показань і здійснений правильно. Його несприятливий вплив був пов'язаний з індивідуальною непереносимістю або з важкістю стану хворого та запущеністю захворювання, що неможливо було визначити до цього.

У подібних випадках захід, що призвів хворого до смерті, хоч формально і може бути включений до одної з вищеперелічених рубрик МКЗ, має бути включений до групи ускладнень. Проте ускладнення такого характеруповинні виділятися із загальної масивиявлених ускладнень основного захворювання, що розвинулись в результаті природного його перебігу.

Таким чином, при аналізі необхідно відрізняти дві категорії ускладнень:

"ускладнення хвороби" та "ускладнення від лікування".

При порівнянні клінічного і патологоанатомічного діагнозів встановлюються слідуючі категорії оцінок:

1. Співпадання діагнозів за основним захворюванням.

2.Розходження діагнозівза основним захворюванням.

3. Розходження діагнозівза важливими ускладненнями, які суттєво змінили протікання основної хвороби або стали основною причиною смерті.

4.Розходження діагнозівза важливим супутнім захворюванням.

Розходження клінічного і патологоанатомічного діагнозів за основним захворю-ванням вважається неспівпадінням діагнозів, причини якого повинна виявити клініко-патологоанатомічна конференція. Неспівпадіння діагнозів за основним захворюван-ням може бути :

1.За нозологічним принципом, наприклад, діагноз туберкульозу легень замість раку легень, бронхопневмонії замість виразкової хвороби шлунка, гломерулонефриту замість піелонефриту.

2.За етіологією. Наприклад, діагноз туберкульозного менінгіту замість менінго-кокового, криптогенного сепсису замість стафілококового, В-12 фолієводефіцитної анемії замість залізодефіцитної анемії.

3. За локалізацією патологічного процесу. Наприклад, діагноз раку шлунку замість раку підшлункової залози, родова травма головного мозку замість родової травми хребта.

4. Через неправильну конструкцію діагнозу : основне захворювання поставлене не на першому, а на другому, або на третьому місці.

5. При комбінованому основному захворюванні відсутність чи помилковий діагноз одного із конкуруючих чи суміжних захворювань вважається розбіжністю клінічного та патологоанатомічного діагнозів.

При співпадінні діагнозів аналізується своєчасність встановлення клінічного діагнозу. Виділяються ті випадки, коли основне захворювання та смертельне ускладнення були розпізнані пізно, що зумовило несвоєчасність проведення раціонального лікування та летальний кінець.

Згідно існуючого положення, клінічний діагноз повинен бути встановлений в перші три дні після поступлення хворого у відділення лікарні.

Не вважається розходженням клінічного та патологоанатомічного діагнозів за основним захворюванням:

- випадки, коли не розпізнане фонове захворювання;

- випадки гіпердіагностики конкуруючих, фонових, суміжних захворювань та ускладнень, якщо в результаті проведених у зв'язку з гіпердіагностикою лікувальних заходів не було заподіяно шкоди хворому;

- випадки, коли неправильно розпізнана локалізація патологічного процесув межаходного органу в неспеціалізованих відділеннях, наприклад: при наявності пухлини в лівій висковій частці вона виявляється в тім'яній; при інфаркті міокарду задньої стінки лівого шлуночку серця виявляється інфаркт передньої його стінки.

1.2. Причини розходження діагнозів

Причини розходження діагнозів можуть бути об'єктивними і суб'єктивними.

Об'єктивні причини помилкового діагнозу зумовлені:

1) Короткочасністю перебування хворого в медичному закладі (до 24 годин); (найбільший процент розходжень спостерігається в померлих на протязі 1-ї доби з моменту поступлення).

2) важкістю та неможливістю обстеження хворого у зв'язку з тяжким станом;

3)атипічністю розвитку та перебігу процесу;

4)недостатнім вивченням захворювання;

5)недостатнім обстеженням хворого;

6)неврахуванням анамнестичних даних;

7)недооцінкою клінічних даних, лабораторних і рентгеноскопічних;

8)недооцінка чи переоцінка діагнозів консультантів.

Суб'єктивні причини помилкової діагностики зумовлені рівнем кваліфікації та підготовки лікаря.

При аналізі цих двох категорій помилок у кожному випадку вказують та виділяють конкретні причини їх розходження (тяжкий стан хворого, що не дозволяє провести його обстеження, атиповий чи безсимптомний перебіг хвороби, рідкісність захворювання, недостатні лабораторні дослідження, увага до анамнезу та ін.).

Короткочасним перебуванням хворого умовно вважається перебування його в лікувальному закладі менше 24 годин.

Таким чином, виходячи із завдань, які стоять перед клініко-патологоанатомічними конференціями, необхідно, щоб аналіз допущених помилок був принциповим, виступи на них не носили характер звинувачень на адресу лікарів, що припустили помилки. Вся суть конференцій в підвищенні кваліфікації лікуючих лікарів та покращенні лікувально-діагностичної діяльності лікувального закладу.

1.3. Лікувально-контрольна комісія (ЛКК).

Лікувально-контрольна комісія організується у всіх лікарнях. Вона призначена для всебічного та кваліфікованого з'ясування обставин та особливостей перебігу захворювання, безпосередньо причини та механізму настання смерті, недоліків надання медичної допомоги хворим, які померли в даному лікувальному закладі, а також в поліклініці, вдома, в районі, що обслуговується цим закладом.

Відповідальним за організацію та стан роботи комісії є головний лікар лікувального закладу, щорічним наказом якого визначається склад комісії. Головою комісії, як правило, призначається заступник головного лікаря по медичній частині, постійними членами (3-5чол):

- головні медичні спеціалісти, завідуючі відділеннями, завідуючий відділенням патологоанатомічного бюро чи ПАВ та один з ординаторів-клініцистів як секретар. Останній склад комісії встановлюється в оперативному порядку в залежності від характеру захворювання у померлого при неодмінній участі патологоанатома, що проводив розтин. Лікарів, що брали участь в лікуванні хворого, членами комісії призначати не слід.

Loading...

 
 

Цікаве