WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Загальні принципи лікування злоякісних пухлин - Лекція

Загальні принципи лікування злоякісних пухлин - Лекція

6. ПРИНЦИПИ КОМБІНОВАНОГО І КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ

Вивчення окремих патогенетичних ланок розвитку злоякісних пухлин, з врахуванням їх біології і топографоанатомічних особливостей уражених пухлиною органів, дозволило практичній медицині утвердитись в необхідності застосовувати методи поєднаного впливу при їх лікуванні. Навіть на ранній стадії розвитку в 1-4% випадків є загроза не тільки регіонарного поширення клітин злоякісної пухлини, а також метастазування у віддалені органи. Вірогідність лімфо- і гематогенного метастазування збільшується тоді, коли наступає пухлинна інвазія глибоких шарів стінки органа або прилеглих судин анатомічної ділянки зони росту пухлини. Для травного каналу це підслизовий шар, а для шкіри це папілярний шар дерми. Застосування на цій стадії поширення пухлинного процесу такого методу місцевого впливу на пухлину як хірургічний в 10-20% випадків уже не здатний забезпечити радикалізм лікування через наявність віддалених метастазів. Тобто уже при 1-11 стадіях злоякісних пухлин виникає потреба в тому, щоб застосовувати як місцеві засоби у вигляді доопераційної променевої терапії, так і системних – введення протипухлинних хіміопрепаратів. Необхідність застосування всього комплексу спеціальних методів протипухлинної терапії є незаперечною при 111-ій стадії злоякісного новоутвору. Адже половина цих хворих, яким на заключному етапі проводили радикальну операцію, через 3-5 років помирають від метастазів у віддалені органи. Про такі невтішні результати лікування хворих із злоякісними пухлинами вже відомо давно. Проте, як показала практика, що застосування всього комплексу протипухлинних засобів ще не гарантує покращення віддалених результатів лікування. Важливим виявилась правильна послідовність їх застосування, а також інтенсивність, вибір найбільш ефективних поєднань цитостатиків та доз опромінення. Крім такого важливого критерію як стадія, визначальним при виборі доцільності та послідовності застосування спеціальних протипухлинних методів терапії є ступінь диференціювання пухлини. За цією характеристикою всі злоякісні пухлини поділяють умовно на три групи. До першої групи відносяться пухлини високого ступеня диференціювання клітин. Вони характеризуються повільним, на протязі тривалого часу локальним ростом. Прикладами є аденокарцинома тіла матки, фолікулярний і папілярний раки щитоподібної залози, плоскоклітинний рак гортані, губи, шкіри і порожнини рота. При цих пухлинах добрі результати можуть бути досягнуті в 1-11 стадіях поєднанням доопераційного крупнофракційного опромінення з наступною операцією, а при деяких пухлинах (шкіра, губа) застосуванням променевої терапії або операції. При 111-ій стадії раків цих локалізацій виникає потреба у проведенні операцій по видаленню лімфатичних вузлів регіонарної зони (рак губи, слизової порожнини рота, шкіри), застосуванні гормонотерапії (рак щитоподібної залози-РЩЗ, тіла матки) або радіойодтерапії -РЩЗ. Другу групу складають пухлини, які характеризуються швидким місцевим ростом і поширенням по лімфатичних і кровоносних судинах, з високою здатністю до пригоювання клітин що мігрували з первинного вогнища. Це стосується низькодиференційованих та недиференційованих раків. Клітини цих раків є високочутливими до дії променевої терапії та цитостатиків. Сюди відноситься дрібноклітинний рак легенів, група негоджкінських лімфом, саркома Юінга, а також недиференційовані раки любої локалізації. Застосування протипухлинних цитостатиків є основним методом при лікуванні цих новоутворів. У випадках відсутності клінічних даних за генералізацію ефективною при цьому може бути променева терапія. Хіміопроменева терапія при лікуванні цих новоутворів є оптимальним варіантом у їх лікуванні. Важливим зауваженням до цього є те, що повне вилікування при цих пухлинах досягається надзвичайно рідко. Причиною тому є біологічна мінливість, а звідси і резистентність її до спеціальної терапії в процесі лікування. Третя група пухлин є найбільш поширеною, вона поєднала в собі деякі особливості двох попередніх. Це стосується всіх аденокарцином органів травної системи, молочної залози, сарком м`яких тканин, та раків сечостатевої системи. Зберігаючи такі властивості як здатність до інфільтративного росту і швидкого метастазування деякі екзофітні і вузловаті форми цих раків певний час поширюються тільки місцево. Практика показала, що здатність пухлини до метастазування зумовлена не тільки формою росту і розмірами. Встановлено залежність прогресії і метастазування пухлин від стану імунного захисту, рівня певних гормонів, віку, статі, супутньої патології, тобто показників, які характеризують стан загальних біологічних та патофізіологічних критеріїв організму хворого. Застосування при інфільтративних формах раку молочної залози на доопераційному етапі стандартних курсів поліхіміотерапії з наступним опроміненням дозволило значно покращити віддалені результати лікування. Прикладом ще більшої ефективності лікування в результаті застосування курсів хіміотерапії, операції і опромінення є рак яєчників. У випадках не застосування після операції курсів поліхіміотерапії навіть при 1-ій стадії раку яєчників половина хворих не доживає 5-річного терміну. Проведення такого лікування дозволяє надіятись на 5-річне виживання майже у всіх випадках 1-ої і 11-ої стадій раку цієї локалізації. Якщо питання про застосування комбінованого або комплексного лікування при 1-ій стадії раку губи, слизової порожнини рота, язика, шийки матки, яєчників увійшли в до галузевих стандартів, то їх роль при лікуванні інших пухлин на ранній стадії залишається дискутабельною. Так не встановлено переваг комплексного лікування першої стадії раків травного каналу, легенів, шкіри. Водночас виникнення рецидиву раку при спробі у них виконати органозберігаючу операцію, наприклад ТУР при раку сечового міхура , трансанальну резекцію папілярної пухлини або конізації шийки матки, сприяло тому що більшість клініцистів утвердились в необхідності в таких випадках застосовувати опромінення або місцеву інстиляцію цито- чи імунопрепаратів (поверхневий рак сечового міхура), а також кріовплив. Застосування комплексного лікування хворих із злоякісними пухлинами в 11 і 111-ій стадіях дозволило суттєво зменшити кількість рецидивів та збільшити тривалість їх життя. Особливо ефективним виявилось застосування комбінованого і комплексного лікування у хворих з гормонозалежними пухлинами, а також на рак стравоходу, прямої кишки, сечового міхура, яєчка, яєчників, передміхурової залози. Тому комплексне лікування цих пухлин увійшло до галузевих стандартів. Навмисне незастосування комплексних методів лікування у цих хворих повинно вважатись як недбалість, тому не повинно мати місця в практиці лікувальних закладів. Найбільшу проблему для лікування складають місцевопоширені (Т4) форми раків цієї групи. Вони вважаються первиннонеоперабельними. Питома вага цих хворих в структурі виявлених сягає при деяких локалізаціях 50%. Закономірно, що ця категорія хворих спершу стає предметом опіки радіологів та хіміотерапевтів. Застосування хіміопроменевого компоненту переслідує ціль добитись переведення неоперабельної форми раку в операбельну і резектабельну. Більшість наукових досліджень і відповідно публікацій та проведення конференцій і з`їздів присвячені саме проблемі лікування поширених форм раків. Причиною тому є відсутність чіткої концепції стосовно застосування найбільш ефективної методики їх лікування. Невирішення цієї проблеми має найбільший зв`язок з тим що після застосування хіміо- або променевої терапії пухлина в подальшому стає резистентною до спеціальних методів терапії. В результаті застосування цих методів в клітинах пухлини відбуваються хромосомні аберації, підвищується плоїдність клітин, змінюється стовбурова лінія, що і зумовлює нечутливість її при проведенні повторних курсів спеціальної терапії. Проблему подолання резистентності пухлин, які не можуть бути радикально оперованими після першого курсу променевої- або хіміотерапії вирішують застосуванням різного роду модифікаторів, перелік яких наведено при розгляді питань хіміо- та променевої терапії злоякісних новоутворів. Вивчення клініко-біологічних особливостей злоякісних новоутворів дозволяє сформулювати концептуальні принципи необхідності комбінованого і комплексного їх лікування. Вони передбачають: - вибір найбільш ефективних схем комплексної терапії; - застосування таких комплексних методів, які забезпечують виліковування, а також медичну, трудову і соціальну реабілітацію онкохворих.

Loading...

 
 

Цікаве