WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Загальні принципи лікування злоякісних пухлин - Лекція

Загальні принципи лікування злоякісних пухлин - Лекція

Змішані хіміопрепарати, зокрема доксорубіцин з йодліполом у вигляді емульгату з назвою ліподокс вводяться селективно у вітки печінкових артерій з метою хіміоемболізації її при наявності метастазів, які займають не більше 50% тканини печінки. Розрахунок робиться на

створення високої локальної концентрації хіміопрепарату впродовж декількох днів (терміни не встановлені). Регіонарна хіміотерапія проведена у хворих на місцевопоширений рак напередодні операції дозволяє забезпечити високий антибластичний ефект.

4.1. ГОРМОНОТЕРАПІЯ ХВОРИХ ЗЛОЯКІСНИМИ ПУХЛИНАМИ Гормонотерапія як компонент медикаментозної терапії займає особливе місце у зв`язку з тим , що це препарати природного походження і застосовуються у випадках, коли вони приймають участь в рості пухлини – гормонозалежні пухлини. Застосування засобів, направлених на пригнічення або на повне припинення синтезу гормону, завдяки якому підтримується проліферація ракових клітин, сприяє сповільненню або припиненню росту пухлини. Гормонотерапію застосовують найчастіше при лікуванні таких пухлин як рак молочної залози, рак простати та рак тіла матки. Гормони : естрогени (синестрол, діетилстільбестрол, хонван), андрогени (тестостерон-пропіонат, метилтестостерон), тіроксин (ель-тіроксин), прогестини (17-оксіпргестерон капронат, провера, депопровера). Розрізняють три типи терапевтичної дії гормонів при лікуванні злоякісних новоутворів: - аддитивна – додаткове введення гормонів, в тому числі протилежної статі, в дозах ,що перевищують фізіологічні; - аблативна – пригнічення утворення гормонів, яка забезпечується хірургічною кастрацією (оваріектомія, орхіектомія) або опроміненням; і антагоністична – блокування дії гормонів на рівні клітини. Якщо гормонотерапія при раку молочної залози проводиться тільки при поширених (11-1У стадіях) , то при раці передміхурової залози – як на початку так і при метастатичних її формах. Гормонотерапію при раках цих локалізацій проводять поєднанням хірургічного (кастрація) і ендокринного методів. Після проведення хірургічної кастрації призначаються гормональні препарати. При досягненні ефекту хворий повинен їх приймати все життя. Проте тривалий прийом гормональних препаратів завжди веде до розвитку побічних ефектів. Так прийом андрогенів після оваріектомії здатний викликати вірілізацію (оволосіння за чоловічим типом), підвищення лібідо та почервоніння шкіри. Тривалий прийом естрогенів може спричинити метрорагію. Прийом естрогенів чоловіками при раку простати (РП) нерідко викликає розлади з боку серцево-судинної системи. Такі розлади нерідко вимагають негайної відміни гормональних препараті. Гормонотерапія базується на принципі індивідуального підходу до її призначення. Така тактика визначається в першу чергу біологічними особливостями клітин пухлини. Адже частина проліферуючого пулу клітин гормонозалежної пухлини не має рецепторів до гормонів, тому ділиться без їхприсутності . Крім цього відомо, що пухлина в процесі свого циклу прогресії здатна змінювити біологію. З цією метою у хворих на рак молочної залози визначають наявність рецепторів естрогенів і прогестерону, а у хворих на рак простати – рівень простатоспецифічного антигену (ПСА) та кислої фосфатази (КФ). Причому рівень цих рецепторів та діагностичних маркерів (ПСА і КФ) контролюється не рідше одного разу на три місяці. Це дає можливість вчасно припинити введення гормонів, а також провести корекцію призначенням інших лікувальних середників. Для проведення гормонотерапії застосовують наступні середники: *Естрогени ( синестрол, хонван, хлортртріанізен) застосовуються для лікування хворих на поширений рак молочної залози і простати. *Андрогени через їх виражену побічну дію практично не застосовуються. *Антиестрогени -середники, які блокують дію гормонів (інгібітори) : тамоксифен і фарестон. Застосовують у всіх хворих на рак молочної залози в менопаузі. Тамоксифен при багаторічному застосуванні в окремих випадках викликає рак ендометрію. *Інгібіториароматази (аромазін(екземестан), аміноглютетемід, анастрозол)– інактивують фермент ароматазу і тим самим перешкоджають утворенню (синтезу) естрогенів із андрогенів. Застосовуються як препарати другої лінії (після тамоксифену) при поширеному раці молочної залози. *Антиандрогени : андрокур(із групи стероїдних антиандрогенів), флутамід (нестероїдний антиандроген) – блокують рецептори андрогенів у хворих на рак простати, в поєднанні із золадексом викликають максимальну андрогенну блокаду (МАБ), забезпечуючицим лікувальний ефект. *Прогестини ( гідроксіпрогестерон капронат, провера, депо-провера) мають лікувальний вплив при раці ендометрію, молочної залози і яєчників. Сприяють диференціації клітин раку ендометрію. *Кортикостероїди (преднізолон, гідрокортизон, дексаметазон) , застосовуються як супровідна терапія при використанні деяких схем поліхіміотерапії та підтримуючої терапії при гематобластозах, а також як препарати третьої лінії для лікування метастатичного раку простати (гідрокортизон з метронідазолом). Крім цього кортикостероїди застосовуються в онкології з метою боротьби з різного роду ускладненнями хіміотерапії (профілактика нудоти і блювоти), набряком мозку, реанімаційних міроприємствах і для корекції гемодинаміки під час ендотрахеального наркозу. *Антагоністи лютеїнізуючого гормону релізінг фактора (золадекс, декапептил і інші) забезпечують "хімічну" кастрацію і застосовуються в основному в поєднанні з антиандрогенами для досягнення максимальної андрогенної блокади у хворих на рак простати. Методика проведення гормонотерапії розглядається в розділах присвячених лікуванню гормонозалежних пухлин.

5.0. ІМУНОТЕРАПІЯ ХВОРИХ ЗЛОЯКІСНИМИ НОВОУТВОРАМИ

Призначення препаратів хімічної або біологічної природи, які володіють імунотропною активністю при застосуванні основних методів лікування грунтується на доказах ослаблення імунного нагляду в процесі перебігу пухлинної хвороби. Водночас можливості імунотерапії обмежені. Нормально функціонуюча імунна система здатна розпізнати і зруйнувати до одного мільйона малігнізованих клітин (біля 1 г.або 1 кубічного см ) . Перевищення цієї межі в організмі пухлиноносія сприяє розвитку імунологічної толерантності з прогресуванням росту новоутвору. Встановлено, що імунотерапія може бути ефективною тільки після видалення з організму основної маси пухлинних клітин, але при умові збереженої імунокомпетентності хворого. Тільки за таких умов є надія на отримання відповіді цієї системи на імунотерапію. Теоретичні передумови доцільності застосування імунотерапії у хворих злоякісними новоутворами: -клітини пухлини мають на поверхневій мембрані антигенні детермінанти, які відрізняються від нормальних, -у хворих, які тривалий час приймали імунодепресивні препарати, зокрема після трансплантації органів, пухлини виникають частіше, ніж у загальній популяції; -застосування канцерогенів в експерименті викликає пригнічення імунної системи тварин; -у хворих на рак виявляють пригнічення імунної системи, яке посилюється після проведеного променевого або іншого протипухлинного лікування; -більш висока реактивність імунної системи організму хворого на рак корелює з кращим прогнозом. Класифікація методів імунотерапії А. Активна імунотерапія:специфічна – досягається шляхом імунізації: -незміненими аутологічними клітинами пухлини, незміненими алогенними клітинами пухлини, модифікованими клітинами пухлини, онкогенними вірусами; неспецифічна: БЦЖ, полісахаридні ад`юванти, інтерферон та індуктори інтерфероноутворення, тімозин, левамізол. Б.Пасивна імунотерапія: Імуноглобулінотерапія: а) алогенні або ксеногенні антитіла по відношенню до HLA-антигенів, б) алогенні або ксеногенні протипухлинні цитостатичні антитіла, с) специфічні протипухлинні антитіла з радіонуклідною міткою. Адаптивна імунотерапія: -алогенні сенсибілізовані лімфоцити, -аутологічні консервовані при низьких температурах лейкоцити або кістковий мозок, які взяті перед проведенням хіміотерапії або опроміненням з метою їх введення після проведеного спеціального лікування (використовується при лікуванні лімфогрануломатоза та деяких форм солідних пухлин). Практичне застосування має 2 види імунотерапії:- специфічна, яка передбачає застосування протипухлинних вакцин (виготовлених з видаленої пухлини хворого) і, -неспецифічна, яка здатна відновити порушені кількісні і функціональні показники імунної системи. Частіше застосовується неспецифічна імунотерапія. Це в першу чергу стосується застосування інтерферонів та індукторів інтерфероноутворення. Відомо, що майже всі клітини організму людини здатні виробляти інтерферон. Проте відомо, що 99% інтеферону виробляється клітинами кісткового мозку. В нормі у людини за добу утворюється 20 – 50 тисяч МО (міжнародних одиниць). Альфа-інтерферон виробляється В-лімфоцитами, бета-інтерферон – фібробластами шкіри, кісткового мозку і епітелію. Між ними є перехресна чутливість. У вигляді стандартизованих препаратів, які вважаються найбільш ефективними і безпечними для хворих із злоякісними новоутворами, сьогодні використовуют інтрон А, роферон, велоферон, реоферон та лаферон вітчизняного виробництва. Всі вони мають однакову дію і відносяться до альфа 2 б інтерферонів. Для проведення імунотерапії інтерфероном альфа 2б необхідні такі умови: - висока антигенність новоутвору як це спостерігається при хоріонепітеліомі (висока антигенність зумовлена гістонесумісністю між клітинами організму і клітинами пухлини ), а також при лімфомі Беркіта де в клітинах присутній вірусний антиген; - збереження імунокомпетентності хворого, -наявність в організмі хворого не більше одного мільйона клітин пухлини.

Loading...

 
 

Цікаве