WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Загальні принципи лікування злоякісних пухлин - Лекція

Загальні принципи лікування злоякісних пухлин - Лекція

Оцінка ефективності ПХТ проводиться у відповідності із стандартами ВООЗ:

    1. повний ефект - повна регресія пухлини - клітини паренхіми пухлини в досліджуваному матеріалі біоптату відсутні,

    2. частковий ефект - зменшення пухлини більше як на 50%,

3) стабілізація- зменшення пухлини < як на 50% але > як на 25%,

4) прогресування- зменшення пухлини < як на 25% або поява нових вогнищ

пухлинного процесу.

В прагненні досягти більш високого ефекту від застосування протипухлинних хіміопрепаратів використовують сьогодні наступні методологічні підходи:

  • використання в схемах циклової поліхіміотерапії препаратів, які мають здатність до вибіркового пошкодження клітинних субстанцій злоякісної пухлини в залежності від біологічних ритмів організму хворого;

  • підсилення дії хіміопрепаратів, створюючи штучно гіпертермію або гіперглікемію, з розрахінку на меншу, в порівнянні із здоровими клітинами, опірність до такого впливу клітин злоякісної пухлини;

  • тимчасового створення в пухлинній тканині високої концентрації хіміопрепарату за рахунок селективного введення його в артерію, яка кровопостачає уражений орган або анатомічну ділянку;

  • емболізація судинного русла органу або його частини хіміопрепаратом з`єднаним з емульгатом йодліполу, як це здійснено у випадку змішування його з доксорубіцином –препарат ліподокс, що забезпечує створення високої концентрації протпухлинного агента на тривалий час;

Хіміопрепарати в переважній більшості випадків, згідно прийнятих світових стандартів,

вводять довенозно, крапельно. Довенозну ХТ називають ще системною. З метою досягнення вищого ефекту протипухлинні препарати вводять безперервно, впродовж 6 – 72 годин. Неообхідність тривалої інфузії протипухлинних препаратів визначається тим, що вони в переважній більшості є нестійкими до ферментних систем організму. Наприклад такий антиметаболіт як 5-ФУ під впливом ферменту тимеділатсинтетази за 15 хвилин перетворюється в неактивну форму. З метою досягнення вищого протипухлинного ефекту введення цього препарату здійснюють в другій половині дня, коли активність цього ферменту є низькою. Збільшення протипухлинного ефекту хіміопрепарату може бути досягнута за рахунок введення середників, які тимчасово блокують ферментні системи організму. Таку модифікуючу дію мають лейковорин та інтерферон. Лейковорин (тетрагідрофолієва кислота) здатний на 2 – 3 години блокувати дію ферменту тимеділатсинтетази, здовжуючи цим самим дію 5-ФУ. Інтерферони також підсилюють дію антиметаболітів, тільки вже шляхом активації дії іншого фермента організму людини – тімідінфосфорілази, який також здатний блокувати тіміділатсинтетатазу. Тривала інфузія хіміопрепаратів майже завжди супроводжується появою ознак їх токсичності. Тому при застосуванні цієї методики одночасно вводять середники, які зменшують або усувають негативний вплив хіміопрепарату. Так, для зменшення токсичних проявів 5-ФУ вводять лейковорин. Цей препарат є антагоністом метотрексату, тому є єдиним засобом для його інактивації та боротьби з мієлодепресією, викликаною введенням максимальних доз цього препарату. Слід пам`ятати , що після застосування лікувальних доз метотрексату лейкопенія і тромбоцитопенія проявляються із значним запізненням – через 1 – 2 тижні, а після застосування похідних сечовини – через 4-5 тижнів. Самостійне відновлення числа лейкоцитів і тромбоцитів відбувається через 14 – 28 днів. У зв`язку з цим лікування хіміопрепаратами проводиться циклами з інтервалами, які базуються на даних, отриманих в експерименті та клінічних дослідженнях. Встановлено, що за час вказаної перерви відновлення клітин кровотворних органів відбувається швидше ніж клітин злоякісного новоутвору. Кожен наступний цикл проведення поліхіміотерапії у випадку високої індивідуальної чутливості пухлини сприяє поглибленню терапевтичного ефекту. Зменшення числа циклів поліхіміотерапії, разових доз препаратів, рівно як і збільшення інтервалів є основними причинами зменшення ефективності протипухлинної терапії. При застосуванні алкілуючих сполук та препаратів платини є великий ризик ураження уротелію сечовивідних шляхів, а також виникнення різного роду вегетативних розладів. Тому з метою профілактики таких ускладнень, одночасно із введенням цих препаратів призначають уропротектори – месну та протиблювотний засіб навобан.

Введення хіміопрепаратів вимагає постійного контролю та медикаментозної корекції гемопоезу. Наприклад при зниженні числа лейкоцитів у периферичній крові до 2,5х109/л а тромбоцитів до 7,5х109/л разову дозу хіміопрепарату необхідно знизити у два рази. Якщо показники крові є нижчі зазначених цифр, то цитостатики повинні бути відмінені негайно. За таких умов необхідно проводити корекцію гемопоезу, призначати середники для лікування і профілактики ускладнень інфекційної природи та середники для покращення реологічних властивостей кровоносного русла. У випадку пригнічення кровотворення легкого ступеня достатнім є призначення лейкогену, метилурацилу, препаратів заліза та невеликих доз преднізолону. При більш вираженій і тривалій гемодепресії призначають специфічну групу стимуляторів кровотворення, яка представлена клонієстимулюючими факторами такими як лейкомакс, граноцит, нейпоген, а також еритроцитарним фактором росту – епоетин-альфа.

Найбільш радикальним методом лікування важкої мієлодепресії та аплазії кісткового мозку є метод трансплантації його стовбурових клітин. Перші успішні трансплантації кісткового мозку (КМ) були проведені в 1968 році і не мали на меті лікувати злоякісні новоутвори. В онкологічній практиці трансплантація КМ застосовується при лікуванні лімфом, мієломної хвороби та іноді при лікуванні таких солідних пухлин як рак молочної залози, тіла матки, семіноми яєчка. Попереднє застосування у цих хворих максимальних доз протипухлинних лікарських середників аж до повної демієлізації КМ з наступною трансплантацією КМ забезпечує високий ефект. Проблема трансплантації КМ була вирішена завдяки відкриттю системи людських лейкоцитарних антигенів. Виявлення сумісних пар (сібсів) "донор-реціпієнт" лежить в основі пересадки КМ. Трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин може бути сингенною – від однояйцевого близнюка, аллогенною – підібраною за гістосумісністю лейкоцитарних антигенів та автологічною – кісткового мозку або периферичних стовбурових клітин взятих у хворого напередодні хіміо- або променевого лікування.

Для того щоб пересадка КМ була ефективною необхідно ввести реціпієнту не менше 10 мл цих клітин на кг маси хворого. Тобто для хворого вагою 60 кг необхідно ввести 600 мл кісткового мозку. Одноразовий забір такої кількості трансплантаційного матеріалу від донара частіше є неможливим. Для вирішення цієї проблеми застосовують наступні методи отримання трансплантаційного матеріалу:

1. Мобілізація стовбурових гемопоетичних клітин у периферичну кров введенням клонієстимулюючих факторів (лейкомакс, граноцит, нейпоген, еритропоетин), з наступною сепарацією забраної крові та консервуванням виділених стовбурових клітин при низькій температурі. Це дозволяє приготувати впродовж місяця достатню кількість трансплантаційного матеріалу від одного донара.

2. Забору крові з пуповини новонародженого, з якої сепаруються примітивні стовбурові гемопоетичні клітини. Через високу гістосумісність вони можуть бути введені реціпієнту від багатьох донорів.

3. Кістковий мозок донора.

Трансплантації КМ з причини лейкозу, лімфом, а також деяких солідних пухлин передує інтенсивна мієлоаблятивна або циторедуктивна терапія. Це досягається призначенням максимальних доз цитостатиків або опроміненням. Така терапія супроводжується вираженими побічними реакціями і ускладненнями, що потребує круглодобової їх корекції. Впродовж 10 –14 днів відбувається пригоєння пересаджених клітин, після чого вони стають функціонуючими. Впродовж цього часу хворий знаходиться під загрозою виникнення різного роду вірусних, грибкових та бактеріальних інфекційних ускладнень. З 21 дня пересадки КМ виникає ще більша загроза – це відторгнення трансплантату. Тому хворі, яким проводиться пересадка КМ постійно перебувають в центрі трансплантації. За умов благоприємного перебігу пересадки цей термін становить не менше 90 – 100 днів. Смертність після аллогенної трансплантації (яка застосовується найчастіше) в кращих центрах світу залишається на рівні 10 – 15%.

За останні роки широкого застосування набув метод ендолімфатичного введення

хіміопрепаратів (переважно через лімфатичні судини верхньовнутрішньої частини стегна) -ендолімфатична ХТ. Застосовується вона з метою пролонгації циркуляції цитостатиків в організмі, а також зменшення їх токсичного впливу. Використання ендолімфатичного шляху введення дозволяє також збільшити курсову дозу хіміопрепарату без ризику підсилення його токсичності. Сума цих факторів забезпечує вищі безпосередні та віддалені результати хіміотерапії.

Loading...

 
 

Цікаве