WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Загальні принципи лікування злоякісних пухлин - Лекція

Загальні принципи лікування злоякісних пухлин - Лекція

Радіочутливими є: - пухлини лімфоїдного походження (лімфосаркома, лімфогранульоматоз, нейробластоми, семінома, рак яєчника). Лікувальною дозою для них може бути опромінення СВД 40 грей. Така вогнищева доза в більшості випадків при локалізованих формах цих пухлин дозволяє надіятись на виздоровлення.

Радіорезистентними є: - остеогенні саркоми, меланоми, рак легенів, рак нирки, фібросаркома, остеогенна саркома. Лікувальна доза для цих пухлин повинна бути не менше 70 грей. При цьому можливість для досягнення повної девіталізації пухлини є маловірогідною.

Для проведення дистанційної телегаматерапії використовують декілька типів гама-апаратів: для статичного опромінення – "Луч-1", а для ротаційного – "Агат-Р", РОКУС, де потужність заряду досягає 5000 Кі. З точки зору ефективності забезпечення лікувального ефекту у хворих на рак ці установки на сучасному рівні є минулим, а не майбутнім радіобіології. Оптимальним з точки зору забезпечення максимального протипухлинного ефекту в теперішній час є застосування для дистанційної гаматерапії кобальтових установок – високодозників типу "ТЕРАТРОН", з потужністю заряду 15000 Кі. Потужність зряду визначає безпосередню девіталізуючу дію іонізуючого випромінювання. Чим більша потужність джерела тим вища вірогідність досягнення інтерфазної загибелі клітин пухлини. Звичайно інтерфазна смерть клітин залежить від експозиційної дози опромінення. Проте у випадку застосування джерела випромінювання високого заряду дозу в 6 Грей пухлинна тканина отримує за 5 хвилин, а на звичайному за 15-20 хвилин. На перший погляд різниці немає, проте якщо вирахувати при цьому потужність поглинальної дози то вона при застосуванні "низькодозника" відповідно буде в 3 – 4 рази нижчою. Таким чином, при застосуванні "низькодозних" гама-апаратів можна надіятись на те, що такої потужності випромінювання буде достатнім тільки для того, щоб досягти зупинки поділу клітин. Тобто при цьму може наступити тільки мітотична загибель клітин. Проте ступінь затримки поділу клітин залежить від дози і є зворотнім процесом. Найбільшу чутливість до опромінення мають клітини , які перебувають в пресинтетичній і фазі мітозу. Ведучою радіаційно-хімічною реакцією в біологічному субстраті є розрив хімічних зв`язків і виникнення вільних радикалів Н і ОН в результаті первинної іонізації води. Під впливом активних радикалів відбувається окислення і відновлення молекул та утворення перекисних з`єднань. Чим більше в тканині є кисню, тим буде більший вихід багатьох радіаційно-хімічних реакцій.

Клітинна популяція пухлини досить гетерогенна і відрізняється індивідуальною тривалістю мітотичного циклу. Клітини паренхіми пухлини складаються з: а/ проліферуючого пулу клітин, б/ які перебувають в спокої і не діляться, в/ стовбурових клітин

як зони росту пухлини. Доля проліферуючих клітин в пухлині, тобто таких де відбуваються мітози може бути не більшою як 20%. Якщо відома тривалість клітинного циклу, то логічним було б проведення наступного циклу опромінення саме на стадії поділу клітин. Сучасна наука неспроможна дати відповіді на питання яка тривалість циклу поділу клітин у конкретного хворого. Тому, в практиці використовуються спроби підсилення впливу опромінення шляхом застосування хімічних і фізичних середників, які можуть підвищити чутливість клітин пухлини до опромінення. Такі середники називають радіомодифікаторами. Є спроби досягнення синхронізації більшої частини проліферуючого пулу клітин з допомогою хіміопрепаратів, зокрема тривалим введенням 5-фторурацилу (5-ФU) перед опроміненням. Створення місцевої гіпертермії також сприяє тому, що ракові клітини стають більш вразливими до дії іонізуючого випромінювання. Місцева або загальна гіпероксигенація також сприяє підвищенню радіобіологічного ефекту опромінення. В якості радіомодифікатора можуть виступати деякі хімічні сполуки, зокрема метронідазол.

Ускладнення ПТ:, а) променеві реакції (ерітема, епітеліїт, дерматит,езофагіт, коліт, цистіт, стоматіт) вони проходять самостійно після припинення ПТ;

б) променеві ускладнення: ранні (перфорація порожнистого органу,виразка, індурат), пізні (променева виразка, фіброзно-дистрофічні зміни в опроміненому органі, променевий рак).

3.3.Хіміотерапевтичний метод лікування онкологічних хворих

Хіміотерапія (ХТ) злоякісних пухлин передбачає застосування лікарських засобів синтетичного чи рослинного походження з метою незворотнього пошкодження проліферації злоякісних клітин. Через здатність хіміопрепаратів порушувати розмноження клітин їх ще називають цитостатиками. При деяких локалізаціях злоякісних новотворів ХТ забезпечує одужання хворих, при інших – збільшує тривалість життя. В залежності від ефективності хіміопрепаратів розрізняють 5 груп злоякісних новотворів:

А. ПУХЛИНИ, ЯКІ ВИЛІКОВУЮТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ХІМІОТЕРАПІЇ:

від 60% до 90% ефективності:

  • гострий лімфобластний лейкоз у дітей,

  • лімфогранульоматоз,

  • неходжкінські лімфоми (діти),

  • пухлини яєчка,

  • трофобластичні пухлини вагітних.

Б. ПУХЛИНИ, ЯКІ ВИЛІКОВУЮТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ АД"ЮВАНТНОЇ ХТ (післяопераційної):- пухлина Вільмса, рабдоміосаркома.

В. Пухлини при яких досягається продовження життя після ХТ:

  • рак молочної залози,

  • дрібноклітинний рак легенів,

  • неходжкінські лімфоми,

  • рак простати.

Г. Пухлини при яких досягається ефект але без продовження життя хворого:

  • множинна мієлома,

  • рак яєчників,

  • нейробластома.

Д. пухлини, які є малочутливими до ХТ – це решта пухлин.

Види хіміотерапії пухлин:

  1. доопераційна – неоад`ювантна – 3-4 курси, наприклад при раку молочної залози, кишечника, шлунка.

  2. післяопераційна – ад`ювантна – з метою ліквідації мікрометастазіву хворих з Б, В і Г групами пухлин.

3.4. Класифікація протипухлинних хіміопрепаратів.

  1. Алкілуючі сполуки : ембіхін, циклофосфамід, хлорамбуцил, мелфалан, іфосфамід, тіотеф(блкують мітози шляхом реакції алкілування з ДНК- це клітинні отрути).

  2. Антиметаболіти : 5-фтор-урацил (5-ФУ), метотрексат, тегафур, цитозар, фторафур, флударабін, гемцитабін, тамудекс – антагоністи фолієвої кислоти - структурні аналоги природніх метаболітів, включаються в обмін ДНК, тому в першу чергу впливають на проліферуючий пул клітин пухлини.

  3. Антибіотики – адріабластін (доксорубіцин), карміноміцин, олівоміцин, блеоміцин, заведос, мітоксантрон, мітоміцин-С - взаємодіють з ДНК клітини ,спричиняють її розриви або зшивають окремі ділянки з утворенням комплексів нездатних для просування уздовж ДНК-матриці.

  4. Препарати рослинного походження: вінбластин, вінкристин, етопозід, паклітаксел, таксотер (група таксанів) – взаємодіють з білком клітини тубуліном мікро трубочки – викликають денатурацію білка мікро трубочок тубуліну або стимулюють синтез дефектних мікро трубочок (таксани) , що спричиняє затримку поділу клітин у метафазі.

  5. Ферменти: ель-аспарагіназа – забезпечує гідроліз позаклітинної аспарагінової кислоти і тим самим перешкоджає її поступленню в лімфоїдні клітини де є дефіцит аспарагіну, без якого не відбувається біосинтез білків і відповідно поділу клітин, зокрема при деяких формах гострого лімфолейкозу.

  6. Синтетичні препарати: дакарбазін (ДТІК), натулан (прокарбазин), гідроксісечовина, проспідін – за механізмом впливу на проліферуючі клітини близькі до алкілуючих сполук.

  7. Комплексні з"єднання платини: цисплатин, карбоплатин, оксаліплатин.

Дія протипухлинних хіміопрепаратів можлива тільки за умов активної мітотичної

діяльності клітин. Висока частота мітозів клітин пухлини характерна для недиференційованих або пухлин з низьким ступенем диференціювання. Водночас активність поділу здорових клітин слизової шлунково-кишкового тракту , кісткового мозку, волосяних фолікулів та сім`яників є вищою а ніж більшості клітин диференційованих злоякісних пухлин. Саме здорові клітини цих органів і систем пошкоджуються першими при застосуванні всіх протипухлинних хіміопрепаратів. Відсутність вибірковості дії, направленої на пошкодження клітин тільки злоякісної пухлини унеможливлює збільшувати допустиму терапевтичну дозу хіміопрепаратів, що робить її тільки токсичною у випадках застосування при великій масі пухлини.

Використвується в даний час біля 60 протипухлинних хіміопрепаратів, що входять до складу певних стандартних схем ПХТ, які прийняті за стандарт в більшості країн світу.

До основних принципових положень протипухлинної хіміотерапії відносять:

  1. Обов'язковий вибір препаратів згідно спектру їх протипухлинної дії.

  2. Слід пам'ятати, що пухлини, які відзначаються швидким ростом є більш чутливими до ХТ.

  3. Ефективність ХТ обернено пропорційна масі пухлини.

  4. Попередньо проведена ХТ або ПТ знижує чутливість пухлини до наступного курсу.

  5. Довільне збільшення разової дози препарату призводить безпосередньо до появи гострої токсичності, оскільки сучасні ХП мають невеликий терапевтичний інтервал.Доза ХП повинна бути оптимальною.

  6. При чутливих до цитостатиків пухлинах саме перший курс лікування визначає його віддалені результати. Тому першочергово застосовують найбільш ефективні схеми поліхіміотерапії - ПХТ (комбінована ХТ – за термінологією зарубіжних авторів 2000 року).

  7. Ретельне дотримання інтервалів між курсами ПХТ.

Loading...

 
 

Цікаве