WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Хронічнитй тонзиліт та його значення в клініці внутрішніх і дитячих хвороб. Гіперплазія піднебінних та глоткових мигдаликів - Лекція

Хронічнитй тонзиліт та його значення в клініці внутрішніх і дитячих хвороб. Гіперплазія піднебінних та глоткових мигдаликів - Лекція

ЛЕКЦІЯ

Хронічнитй тонзиліт та його значення в клініці внутрішніх і дитячих хвороб. Гіперплазія піднебінних та глоткових мигдаликів

Хронічний тонзиліт може бути специфічним та неспецифічним. Специфічний хронічний тонзиліт являє собою ураження мигдаликів інфекційними гранульомами (туберкульозом, сифілісом, склеромою). Хронічний неспецифічний тонзиліт є захворюванням інфекційно-алергічного характеру з місцевими проявами у вигляді стійкої запальної реакції мигділика, що мофологічно виражається альтерацією, ексудацією та проліферацією.

Важливість цієї проблеми визначається перш за все великою частотою захворювання: за різними авторами, від 2 до 15% всього населення страждає на хронічний тонзиліт. По-друге, з хронічним тонзилітом пов"язане виникнення та погіршення перебігу цілої низки захворювань. Це частіше всього серцево-судинні захворювання (а серед них - ревматизм), захворювання нирок, суглобів, тиреотоксикоз.

Етіологія. Домінуюче місце в етіології хронічного неспецифічного тонзиліту займає асоціація гемолітичного стрептокока групи А, стафілокока та аденовірусів.

Патогенез. Формування вогнища хронічного запалення в мигдаликах та розвиток тонзилогенних процесів в організмі відбувається в результаті тривалої взаємодії інфекційного агента та макроорганізма.

Вирішальним в організації мікробних факторів у вигляді хронічного тонзиліту є зміни загальної та місцевої реактивності організму, алергічний стан, який може передувати або бути наслідком хронічного тонзиліту.

До зниження реактивності організму ведуть наступні фактори:

  1. Загальне та місцеве охолодження.

  2. Нераціональне харчування - надлишок білкових продуктів і брак вітамінів.

  3. Несприятливі умови праці та побуту.

  4. Інші вогнища хронічної інфекції - каріозні зуби, парадонтоз, гнійні синуїти, аденоїдит. З вогнища інфекції бакиерії потрапляють в мигдалики. Виникає регіонарний лімфаденіт на ці вогнища, що погіршує відтік лімфи з мигдалика. Це сприяє виникненню хронічного тонзиліту.

  5. Утруднення носового дихання - аденоїди, викривлення носової перетинки, гіпертрофія носових раковин та інше.

Місцеві ознаки хронічного тонзиліту:

  1. Гіперемія та валикоподібне потовщення країв піднебінних дужок.

  2. Рубцеві спайки між мигдаликами та піднебінними дужками.

  3. Розрихлені або рубцево-змінені та ущільнені мигдалики.

  4. Казеозно-гнійні пробки або рідкий гній в лакунах мигдаликів.

  5. Регіонарний лімфаденіт - збільшення защелепних лімфвтичних вузлів.

Лікування.

  1. Консервативне, яке проводиться при компенсованій формі та при декомпенсації, що заключається в рецидивах ангін.

  2. Напівхірургічний: гальванокаустика, діатермокоагуляція, кріовплив на піднебінні мигдалики, лакунотомія, вишкрібання лакун. Напівхірургічне лікування показане при декомпенсованій формі, яка заключається в рецидивах ангін та неефективному консервативному лікуванні. Ці методи є нефізіологічними, оскільки вони порушують лакунарну систему, помповий механізм мигдалика, руйнують анатомо-функціональну одиницю - криптолімфон і спричинюють неможливість функціонування лімфоепітеліального механізму мигдаликів. Без нього лімфаденоїдна тканина, що залишилася, не може виконувати свої функції.

  3. Хірургічне - тонзилектомія. Хірургічне лікування проводиться у випадку безрезультатного консервативного лікування декомпенсованої форми та при декомпенсації у вигляді ураження віддалених органів та систем організму.

Аденоїдні розрощення - гіпертрофія глоткового мигдалика.

У дітей раннього віку гіпертрофія глоткового мигдалика може бути віднесена до фізіологічного явища, яке відображає формування захисної системи на шляху проникнення мікроорганізмів з струменем повітря в дихальні шляхи. Це потребує перегляду широкого застосування аденотомії. Лімфаденоїдна тканина приймає активну участь в формуванні місцевої та загальної імунної реактивності у дітей. Ця тканина потрібна організму, що активно розвивається.

Основним симптомом аденоїдних розрощень - порушення носового дихання, слизові або слизово-гнійні виділення з носа, порушення функції слухових труб, наявність запалення в носоглотці та порожнині носа. Діти погано сплять, нерідко хроплять. Дитина стає в"яла, апатична. Порушується правильна фонація та артикуляція. Порушується розвиток льоцьогового скелета: звисаюча нижня щелепа робиться вузькою та видовженою, тверде піднебіння формується високим та вузьким, порушується прикус. Виникає характерний "аденоїдний" вигляд обличчя.

Лікування аденоїдних розрощень хірургічне - аденотомія. Консервативне лікування проводиться при невеликих аденоїдах і коли хірургічне втручання протипоказане.

Гіпертрофія піднебінних мигдаликів також буває в дитячому віці та супроводжується аденоїдами.

Збільшені мигдалики заважають ротовому диханню, ковтанню їжі та мовоутворенню. Гіпертрофія піднебінних мигдаликів може супроводжуватись хронічним тонзилітом.

Лікування: тонзилектомія за допомогою тонзилотома Матьє.

Loading...

 
 

Цікаве