WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Морфолого-фізіологічна характеристика лімфаденоїдного горлового кільця. Класифікація тонзилітів. Ангіни. Поразка мигдаоиків при гострих інфекційних за - Реферат

Морфолого-фізіологічна характеристика лімфаденоїдного горлового кільця. Класифікація тонзилітів. Ангіни. Поразка мигдаоиків при гострих інфекційних за - Реферат

ЛЕКЦІЯ

Морфолого-фізіологічна характеристика лімфаденоїдного горлового кільця. Класифікація тонзилітів. Ангіни. Поразка мигдаоиків при гострих інфекційних захворюваннях системи крові

У глотці знаходиться лімфаденоїдна тканина, стара її назва лімфоїдна. Згідно із сучпсними уявленнями відносно морфології, більш вірною назвою є ламфаденоїдна тканина. Скупчення лімфаденоїдної тканини мають назву мигдаликів. Мигдалики розташовані у місцях переходу носової та ротової порожнини у глотку. У глотці розрізняють 6 мигдаликів: два піднебінних (перший та другий), два трубних (п"ятий та шостий), глотковий (третій), язиковий (четвертий). В одній з своїх робіт, що була видана у 1884 році, німецький гістолог та анатом Вільгельм Вальдейєр (1836-1921) звернув увагу на те, що мигдалики розташовані у вигляді кільця. У зв"язку з цим слід вживати термін "лімфаденоїдне глоткове кільце Вальдейєра".

Мигдалики належать до лімфоепітеліальних утворень, до яких належать також пейєрові бляшки, солітарні фолікули та апендикс. Всі ці утворення складають лімфоепітеліальний комплекс.

Лімфоїдні утворення (імунокомпетентні органи) поділяються на первинні та вторинні. Центральними або первинними органами є кістковий мозок та тимус. В них утворюються стовбурні клітини і клітини попередники Т- та В-лімфоцитів, які проходять подальшу диференціацію у вторинних імунних органах. Мигдалики разом із деякими іншими лімфоепітеліальними утвореннями, косою та лімфовузлами належать до вторинних або периферичних органів імунної системи.

Згідно сучасних уявлень мигдалики виконують три функції:

  1. імунні або захисту;

  2. кровотворну;

  3. рецепторну або нервово-рефлекторну.

Імунна (захисна) функція мигдаликів. Мигдалики беруть участь у формуванні місцевого та системного імунітету.

У формуванні місцевого імунітету мигдаликами приймає участь система мононуклеарних фагоцитів, система комплемента, білки гострої фази, інтерферони, лізоцим. Інтерферони є противірусними агентами. Їх продукують Т-лімфоцити та фібробласти. Існують спостереження, що після проведення тонзилектомії людина не хворіє ангінами, але збільшується частота виникнення грипу та ГРВІ. Важка бульбарна форма поліомієліту виникає в одинадцять разів частіше у осіб із видаленими піднебінними мигдаликами, ніж у неоперованих осіб. Це пов"язують із відсутністю продукції інтерферону мигдаликами (А.Н. Васильєва, 1971).

У формуванні системного імунітету мигдалики беруть участь, виконуючи інформаційну функцію, приймаючи участь у продукції антитіл та формуванні "клітин імунної пам"яті".

Кровотворна функція мигдаликів. У периферичних лімфоїдних органах відбувається розмноження принесених сюди з центральних органів Т- та В-лімфоцитів, формування лімфоцитів з їх попередників, спеціалізація лімфоцитів у ефекторні клітини, що здійснюють імунний захист. Продукція лімфоцитів фолікулами мигдаликів визначає участь останніх у кровотворенні. Новоутворені лімфоцити частково потрапляють у системний кровоток, частково мігрують у прозір крипт.

Рецепторна (нервово-рефлекторна) функція мигдаликів. У 1937 році Н.Н. Кремньов довів, що мигдалики мають больову, термічну та тактильну чутливість. Це дало можливість зробити припущення, що мигдалики не тільки сприймають нервові імпульси, але й самі можуть бути джерелом імпульсації для інших органів. У 1951 році І.Б. Солдатовим, Р.А. Засосовим та І.І.Ісаковим були виконані дослідження з метою виявлення впливу подразнення піднебінних мигдаликів на серцеву діяльність. Зміни серцевої діяльності внаслідок подразнення піднебінних мигдаликів отримали назву тонзилокардиального рефлекса.

Існує рефлекторний зв"язок мигдаликів із нирками, печінкою та іншими внутрішніми органами.

Ці рефлекси належать до фізіологічних і виконують захисну функцію, змінюючи діяльність внутрішніх органів відповідно до зовнішніх органів, мають оборотній характер.

Класифікація тонзилітів.

У наш час загальноприйнятою є класифікація тонзилітів, яку розробив академік І.Б. Солдатов. Ця класифікація була прийнятав VІІ з"їздом оториноларингологів СРСР у 1975 році (місто Тбілісі).

Класифікація:

  1. Гострі.

  1. Первинні: катаральна, лакунаона, фолікулярна, виразково-плівчаста ангіни.

  2. Вторинні:

А) при гострих інфекційних захворюваннях – дифтерії, скарлатині, туляремії, черевному тифі;

Б) при захворюваннях системи крові – інфекційному мононуклеозі, агранулоцитозі, аліментарно-токсичній алейкії, лейкозах.

2. Хронічні:

  1. Неспецифічні:

А) компенсована форма;

Б) деомпенсована форма.

  1. Специфічні:

при інфекційних грануломах – туберкульозі, сифілісі, склеромі.

Дифтерія глотки.

Оториноларинголог зобов"язаний знати клініку, епідеміологію та профілактику дифтерії. При всіх формах ангіни він має проводити диференційний діагноз із дифтерією глотки.

З 1990 року відмічено різке підвищення захворюваності на дифтерію. Особливістю структури сучасної захворюваності є переважання серед хворих на дифтерію дорослого населення.

Збідником дифтерії є корінебактерія дифтерії. Збудник дифтерії був вперше винайдений Г.Клебсом у 1883 році у зрізах дифтерійних плівок, а у 1884 році Ф.Лефлер виділив його у вигляді чистої культури. Збудники дифтерії поділяються на токсигенні та нетоксигенні штами. Єдиним джерелом інфекції є людина. Тривалість перебування збудника в організмі 2-7 тижнів (може сягати 90 діб). У більшості випадків – до 20-25 днів. Ведучий механізм передачі – повітряно-крапельний, можливе зараження через побутові предмети, іграшки. Дуже рідко через їжу. Інтубаційний період – від 2 до 10 днів. Вхідними воротами для інфекції частіш за все є слизова ололонка піднебінних мигдаликів, рідше – інших відділів глотки, носа, гортані, ще рідше – очей, статевих органів (вульви, вагіни) або ураженої поверхні шкіри.

Дифтерія – гостре антропонозне токсико-інтенсивне захворювання, для якого характерні місцеве фібрінозне запалення слизової оболонки, явище загальної інтонсикації та ураження серцево- судинної і нервової систем.

Лімфогенне розповсюдження екзотоксину викликає ураження регіонарних лімфовузлів, їх набряк, а при токсичних формах – набряк тканин підщелепної ділянки та шиї. Поширеність набряку є крітерієм ступеню важкості токсикозу.

Гематогенним шляхом токсину розноситься у різні органи. Наслідком цього є розвиток міокардита, поліневріта, паралічі, нефрозу та інших ускладнень.

При дифтерії ротоглотки токсикоз має найбільшу вираженість. Дифтерія ротоглотки становить 90% усіх локалізацій дифтерії у дорослих хворих.

За ступенем токсикозу виділяють такі форми дифтерії: субтоксичну, токсичну, гіпертоксичну та геморагічну. Основним критерієм для оцінки важкості захворювання є не поширеність та характер змін у глотці, а вираженість загального токсикозу та характеру ускладнень.

Субтоксична форма дифтерії може бути локалізованою та поширеною. При локалізованій формі запальний процес не виходить за межі мигдаликів, при поширеній – процес сягає за її межі. Локалізована форма може бути катарально., плвчастою, острівцевою. При поширеній формі плвки розповсюджуються на м"яке піднебіння та піднебінні дужки. Післі відторгнення відшарувань залишається ерозія, яка злегка кровоточить, але швидко епітелізується.

Loading...

 
 

Цікаве