WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лікарські рослини - Реферат

Лікарські рослини - Реферат

Він добре стимулює регенерацію тканин, швидко підсушує поверхню ран, опіків (при опіках радикальним засобом є олія із звіробою).
Кульбаба лікарська - Taraxacum offfcmale Wigg.
Народні назви: кульбаба звичайна, бабажуля, молочай, літучки, пустодуй, пухлянки.
Родина айстрові (складноцвіті) - Asteraceae (Composi-tae).
Багаторічна трав'яниста рослина з білим (молочним) соком, товстим стрижневим добре розвиненим коренем і густоволохатою шийкою. Листки ланцетовидні або довгасто-обернено-яйцевидні чи струговидно-надрізані, у прикореневій розетці їх багато. Квіткове стебло (стрілка) заввишки до 40 см, без листків, дудчасте (порожнисте), на верхівці несе один квітковий кошик. Кошик великий, з численними язичковими яскраво-жовтими квітками. Плід - сім'янка з чубком. Після достигання сім'янки утворюють пухнасту сірувато-бі-лу кулю (звідки і назва рослини). Плоди розлітаються на повітрі від легкого подиху вітру. Кульбаба - найпоширеніша рослина на земній кулі
Цвіте з квітня до вересня.
Росте на луках, полях, у лісах, садах, над шляхами, на смітниках.
Райони поширення - вся територія СРСР, крім Крайньої Півночі.
Збирають і заготовляють її на Україні. Для приготування ліків використовують корені кульбаби. Корені викопують з кінця серпня і восени, в період в'янення листя, або навесні, до цвітіння. Викопані корені очищають від землі, надземних частин, кореневих шийок, миють і сушать, попередньо підв'яливши протягом кількох днів на сонці, поки з надрізів кори не припиниться виділення молочного соку.
Сушать у теплому з доброю вентиляцією приміщенні або на печі, розіклавши тонким шаром. На смак кульбаба гіркувата, слизиста, без запаху.
Містить інулін (до 40%), гіркоту тараксанін, слиз, цукор, холін, жирну олію.
У народній медицині настої коренів кульбаби використовують як жовчогінний, проносний засіб.
Застосовують як жовчогінний, проносний засіб та для збудження апетиту-настій 1 столової ложки подрібненого кореня на 1 склянці води п'ють по '/4 склянки 3-4 рази на день за '/2 год до їди. Можна вживати настій 1 столової ложки суміші (по 2 столові ложки) кореня кульбаби, трави чистотілу білого і кореня ревеню на 1 склянці води по '/2 склянки 4 рази на день за '/2 год до їди.
У деяких країнах, зокрема у Франції, листя кульбаби додають до салатів. У нас корінь кульбаби (підсмажений і подрібнений) використовують як сурогат кави.
Латаття жовте - Nuphar luteum L.
Народні назви: глечики жовті, жовта водяна лілія.
Родина лататтєві - Nymphaeaceae.
Багаторічна водяна рослина. Кореневище товсте, завдовжки до 2 м, зелене, з багаточисленними коренями, що укорінюються в мулі, та рубцями - щитковими слідами. Нижні (підводні) листки напівпрозорі, верхні (що плавають на поверхні води) щільні, темно-зелені, довгочерешкові, овальні, заокруглені до верху, з глибоко-серцевидною основою, цілокраї. Квітки жовті, пахучі, великі. Чашелистків - 5, вони жовті, нагадують віночок. Пелюсток багато, вони менші за чашолистки, вузькі, жовті, з медовою ямкою на спинці. Тичинок багато, зав'язь овально-конічна, багатогнізда, з сидячою променистою приймочкою. Плід має форму глечика, соковитий, зелений. Насінини оточені повітроносними мішечками, завдяки чому не тонуть у воді і розносяться на далеку відстань. Цвіте з квітня по вересень.
Жовте латаття поширене по всій території нашої країни, росте заростями в ставках і озерах, а також у річках з тихою течією і оболонях, річкових затоках, старицях.
Кореневища латаття містять суміш алкалоїдів-нуфаридинів, головним із яких є нуфлеїн. У них виявлено також таніди, метакарбонову кислоту, сахарозу і багато крохмалю. В квітках міститься глікозид наперстянкоподібної дії, в насінні - крохмаль
Збирають кореневища жовтої водяної лілії під час її цвітіння і восени. Вони легко висмикуються з води. Корені і черешки обрізують, миють, ріжуть тонкими пластинками, розстилають тонким шаром на папері або на мішковині і висушують на добре провітрюваних горищах.
У народній медицині відвар кореневищ латаття жовтого застосовують при запальних процесах травного каналу, ревматизмі, лихоманці, захворюваннях шкіри, матковій кровотечі, імпотенції, фри-гідноєті.
Великі дози відвару рослини викликають блювання, пронос, тривалий сон, навіть можуть зумовити смерть внаслідок паралічу центральної нервової системи. Тому необхідно додержувати застережних заходів при вживанні їх.
Готують відвар латаття жовтого таким чином. 4 столові ложки подрібнених кореневищ заливають 1 л води, кип'ятять 5-7 хв, охолоджують і проціджують. П'ють по 1 столовій ложці 3 рази на де|ь.
Борошно з кореневищ рослини - випробуваний засіб боротьби з тарганами.
Із латаття жовтого виготовляють лютеиурия, що згубно впливає на трихомонад, діє бактеріостатичне на грампозитивних мікроорганізмів і фунгїстатично - яа патогенних грибів типу Candida, характеризується сперматоцидною активністю. В аптеках є готовий препарат у вигляді 0,5% лініменту, піхвових кульок (по 0,003 г) і таблеток (по 0,003 г). Призначають його при гострих і хронічних трихомонадних урогенітальник захворюваннях, ускладених мікробною і грибковою флорою. У цих випадках піхву обробляють лініментом щоденно або через день. Кульки застосовують у проміжках між процедурами. Необхідно провести 3-4 курси лікування три-валістю 10-20 днів кожний. Кульки або піноутворюючі таблетки лютенурину використовують і як протизаплідний засіб, їх кладуть у піхву за 10-15 хв до статевих зносин. Таблетки перед застосуванням слід змочити водою. Лютеяурином лікують екземи, запалення порожнини рота тощо. У деяких пацієнтів він викликає місцеве подразнення. Протипоказанням до застосування препарату є індивідуальне неперенесення..
Подорожник великий - Plantago major L.
Народні назви: подорожник ланцетолистий, придорожник, ранник, попутник, бабка, припутник, порізник, семижильник, поранник.
Родина подорожникові - Plantaginaceae.
Багаторічна трав'яниста рослина з коротким кореневищем. Стебло квітконосне, заввишки до 40 см. Листки в прикореневій розетці, яйцевидні, цілокраї, з довгими широкими черешками і 5-9 поздовжніми жилками. Суцвіття - густий колос з непоказних плівчастих бурих квіток. Коробочка з 8-16 блискучими насінинами (мал. 105).
Цвіте з червня до вересня.
Росте як бур'ян вздовж шляхів, біля жител, на заливних луках, городах, у садах.
Райони поширення - всятериторія СРСР, крім Крайньої Півночі.
Збирають і заготовляють на Україні і в центральних областях СРСР.
Для виготовлення ліків застосовують листки подорожника і окремо насіння.
Збирають у червні-липні, в період повного розвитку, цілі, непошкоджені листки, обриваючи їх з невеликим залишком черешка.
Сушать на вільному повітрі в затінку, у приміщенні, що добре провітрюється, розкладаючи тонким шаром. На смак подорожник слабкогіркуватий, терпкуватий, запаху не має.
Подорожників налічується до 50 видів, з яких найбільше значення в медицині мають великий і блошиний. У стародавньогрецькій і стародавньоримській медицині його використовували для боротьби з дизентерією. Арабські лікарі застосовують подорожники з X ст.
У науковій медицині використовують листки і насіння великого подорожника.
У листках є дубильні і гіркі речовини, плантагова кислота, ефірна олія, хлорофіл, вітаміни (ретинол, вітамін К, аскорбінова кислота) і алкалоїди (кристалічний - плантагнін і рідкі - індикамін та інди-каїн). У насінні подорожника крім дубильних і білкових речовин багато слизу,

 
 

Цікаве

Загрузка...