WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Гострий панкреатит та псевдотуморозні захворювання панкреатогепатобіліароної зони - Лекція

Гострий панкреатит та псевдотуморозні захворювання панкреатогепатобіліароної зони - Лекція

Лекція на тему:

Гострий панкреатит та псевдотуморозні захворювання панкреатогепатобіліароної зони

Гострий панкреатит – запально-некротичне захворювання підшлункової залози, яке розвивається в результаті ферментативного аутолізу чи самопереварювання.

Класифікація. V Всеросійський з'їзд хірургів 1978 року рекомендував користуватися наступними класифікаціями:

  • гострий набряк підшлункової залози;

  • гострий жировий панкреонекроз;

  • гострий геморагічний панкреонекроз;

  • гострий гнійний панкреатит.

Клінічно розрізняють:

  • фазу ензимної токсемії;

  • фазу тимчасової ремісії;

  • фазу секвестрації і гнійних ускладнень.

Історія і соціальне значення.

1841 р. – Тульн описав абсцес підшлункової залози при аутопсії.

1870 р. – Клебе визначив гострий панкреатит як окреме захворювання.

1889 р. – Fitz описав клініку гострого панкреатиту і підтвердив її на аутопсії.

1890 р. – Helsted виконав успішну операцію;

1897 р. – Мартинов написав першу монографію, присвячену гострому панкреатиту.

До 50-х років гострий панкреатит був рідкісним захворюванням. За даними В.М.Воскресенського (1951) вітчизняними вченими з 1892 по 1941 роки описано всього 200 хворих на гострий панкреатит. За останні 15-20 років спостерігається ріст захворювання на гострий панкреатит, причому найбільше зросла кількість деструктивних форм. Серед хірургічної патології гострий панкреатит складає 11,8 % від всіх хірургічних захворювань. Жінки страждають в чотири рази частіше, ніж чоловіки. Розподіл панкреонекрозу за статтю становить 1:1. Після 40 років чоловіки хворіють вдвічі частіше від жінок.

Етіологія. Захворювання виникає внаслідок пошкодження ацинозних клітин підшлункової залози, гіперсекреції панкреатичного соку і затруднення його відтоку, внаслідок цього виникає гіпертензія в протоці підшлункової залози і активація ферментів. Причиною пошкодження ацинозних клітин є:

  • закрита травма;

  • оперативне втручання;

  • розлади кровообігу в підшлунковій залозі;

  • алергія;

  • аліментарні порушення;

  • захворювання жовчних шляхів.

В 1899 році була викладена гіпотеза про закидування жовчі в протік підшлункової залози (теорія загальної протоки). Рефлюкс жовчі в протоку підшлункової залози часто виникає при блокаді устя великого дуоденального соска – в цьому випадку ферменти активують жовч. При дуоденопанкреатичному рефлюксі активатором є ентерокіназа. Причиною дуоденопанкреатичного рефлюксу є зіяння великого дуоденального соска та підвищення внутрішньодуоденального тиску (при дуоденостазі).

Існує ще аліментарна теорія, в основі якої лежить надмірне вживання жирів, вуглеводів, алкоголю, сокогінної їжі в умовах порушення відтоку.

Інші причини:

  • ендокринні захворювання;

  • тривале лікування кортикостероїдами;

  • порушення жирового обміну;

  • вірусний гепатит, паротит;

  • алергічний компонент (сенсибілізація чужорідним білком).

Патогенез. Ферментативна теорія патогенезу (приймають участь наступні ферменти: трипсин, хімотрипсин, еластаза, ліпаза, фосфоліпаза). В умовах підвищення функції і затрудненого відтоку виникає ферментативне переварювання паренхіми залози (набряк і некроз). Цей процес розвивається за типом ланцюгової реакції: активація ферментів → цитокіноза → активний трипсин → панкреатичний калікреїн → кініноген → кінін → брадікінін (одночасно звільняються гістамін та серотонін). Попадання цих речовин в кров активує згортальну систему крові. Спостерігаються виражені судинні зміни в підшлунковій залозі. Спочатку виникає спазм мікроциркуляції, потім розширення → порушення проникності і вихід ферментів в оточуючі тканини. В паренхімі залози розвивається некроз на ґрунті тромбоутворення (цей механізм характерний для геморагічних форм). З зруйнованих клітин звільнюється ліпаза і фосфоліпаза, які спричиняють гідроліз ліпідів. Наступає ензимна інтоксикація внутрішніх органів (серця, легень, печінки) → некротичні зміни.

Патанатомічно розрізняють гострий серозний набряк, геморагічно-інтерстиціальний набряк, некротичну стадію, гнійну стадію. Гострий набряк зазвичай підлягає зворотному розвитку чи переходить в деструктивні форми. Смерть наступає від ферментативного шоку. При геморагічно-некротичній формі ураження залежать від зони ушкодження і тривалості захворювання. Розрізняють три групи панкреонекрозу:

  • дифузно-вогнищевий (1-2 см);

  • великовогнищевий (2-3 см, 3-4 см);

  • субтотальний (тотальний) некроз.

Наслідки: фіброз, секвестрація, кіста, абсцедування, абсцес сальникової сумки.

Клінічна картина:

  • біль постійний, оперізувальний, інтенсивний;

  • нудота, блювання – нестерпне, яке не приносить полегшення;

  • шкіра вкрита холодним потом, жовтяниця;

  • ділянки ціанозу і крововиливи навколо пупка;

  • температура тіла спочатку нормальна, а з приєднанням запалення – підвищується. Підвищення температури не має тенденції до зниження деструктивного панкреатиту. Більш пізнє підвищення – свідчить про абсцедування;

  • пульс – брадикардія, яка змінюється тахікардією;

  • АТ знижується аж до колапсу.

  • язик – сухий, з білим чи бурим нальотом;

  • живіт болючий, здутий (симптом Боде), м'який;

  • перистальтика не прослуховується;

  • симптоми подразнення очеревини додатні;

  • ригідність передньої черевної стінки в області залози (симптом Керте) 60 %;

  • симптом Мейо-Робсона – болючість в реберно-хребетному куті зліва або справа;

  • симптом Воскресенського – зникнення пульсації аорти;

  • симптом Махова – гіперестезія вище пупка;

  • добовий діурез зменшується.

Лабораторні обстеження:

  • висока діастаза (амілаза) сечі і крові (реакція Вольгемута – в нормі 32 ОД в крові і 64 ОД в сечі).

  • лейкоцитоз і зсув формули вліво;

  • при панкреонекрозі – амілаза сечі 0 ОД;

  • білірубін підвищений;

  • глюкоза крові підвищена;

  • ознаки гіперкоагуляції;

Ренгенодіагностика:

  • високе стояння купола діафрагми зліва;

  • зміщення підкови ДПК при контрастній Rt-графії шлунка (непряма ознака набряку головки підшлункової залози);

  • комп'ютерна томографія підшлункової залози;

  • целіакографія – неоднорідність тіні судин залози.

УЗД – найбільш інформативне.

ЕГДФС – дозволяє виключити пенетрацію виразки ДПК в підшлункову залозу та виявити ряд непрямих ознак панкреатиту.

Лапароскопія – є діагностично-лікувальним методом. Підтверджує діагноз характерний ексудат в черевній порожнині та жирові бляшки на очеревині. При потребі виконується лапароскопічне дренування сальникової сумки і черевної порожнини.

Ускладнення

1. Місцеві: перитоніт; некроз підшлункової залози; кровотеча.

Loading...

 
 

Цікаве