WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Травлення в тонкій кишці - Лекція

Травлення в тонкій кишці - Лекція

Жовчеві пігменти - білірубін, білівердін,холеглобін - є продуктами метаболізму гемоглобіну, який вивільняється при руйнуванні еритроцитів у ретикулоендотеліальній системі Вони надають жовчі її характерне забарвлення. В жовчі людини і хижаків переважає білірубін, який надає їй золотисто-жовтого забарвлення, а у жовчі травоїдних міститься білівердін,що забарвлює жовч у зелений колір. У гепатоцитах білірубін утворює водорозчинні кон'югати з глюкуроновою кислотою та в незначних кількостях з сульфатами. З пігментів жовчі утворюються пігменти сечі та калу - уробілін, урохром і стеркобілін.

Секрет виділяється гепатоцитами в просвіт жовчевих капілярів, з яких через холангіоли і міжчасткові жовчеві протоки жовч надходить до більших жовчевих проток, які супроводжують розгалуження портальної вени. Жовчеві протоки зливаються в ділянці воріт печінки в загальну печінкову протоку, з якої жовч може поступити через міхурову протоку в жовчевий міхур, або в загальну жовчеву протоку.

Рідка і прозора, золотисто-жовтого кольору печінкова жовч, рухаючись по протоках змінюється внаслідок всмоктування води і додавання муцину з епітеліальних клітин жовчевих шляхів, але це суттєво не змінює її фізико-хімічних властивостей. Найбільші зміни відбуваються у жовчі в міжтравний період, коли вона рухається через міхурову протоку в жовчевий міхур. Тут жовч концентрується, стає темною, в'язкість її збільшується за рахунок міхурового муцину, збільшується питома вага, знижується активна реакція (6,0-7,0) за рахунок всмоктування бікарбонатів та утворення солей жовчевих кислот. У жовчевому міхурі за 24 години жовч концентрується у 7-10 разів. Завдяки такій концентраційній здатності жовчевий міхур людини при об'ємі 50-80 мл уміщує жовч, яка утворилася на протязі 24 годин. Під час періодичної і травної діяльності шлунково-кишкового тракту жовч виливається через загальну жовчеву протоку в дванадцятипалу кишку, де приймає участь у травленні.

Секреція жовчі відбувається постійно, незалежно від того чи є їжа в травному тракті, чи нема. Акт їди рефлекторно підсилює виділення жовчі через 3-12 хвилин. Потужними харчовими збудниками секреції жовчі є жовтки, молоко, м'ясо, хліб. Найбільша кількість жовчі виділяється при вживанні змішаної їжі.

Жовчоутворення змінюється при подразненні рецепторів шлунково-кишкового тракту та інших внутрішніх органів. До гуморальних стимуляторів відноситься сама жовч (саморегуляція), секретин, що підвищує відділення води та електролітів (бікарбонатів), жовчевих солей та жовчевих пігментів, а також: глюкагон, гастрин, холецистокінін.

Нервові шляхи, по яких до печінки надходять стимулюючі і гамуючі імпульси представлені холінергічними волокнами блукаючих та діафрагмальних нервів, і адренергічними волокнами симпатичних нервів та сплетень. Блукаючий нерв підсилює синтез жовчі, симпатичний - гальмує.

На секреторну активність печінки впливає кора великих півкуль головного мозку та гіпоталамус. Порушення психічної діяльності супроводжуються різкими коливаннями секреції жовчі.

Виділення жовчі в дванадцятипалу кишку залежить від тонуса гладеньких м'язів позапечінкових жовчевих шляхів (сфінктер Мірісі), діяльністі м'язів сфінктера (сфінктер Люткенса) та стінки жовчевого міхура, сфінктера Одді, розташованого в місці впадіння загальної жовчевої протоки в дванадцятипалу кишку.

Спрямований рух жовчі з печінки в дванадцятипалу кишку виникає внаслідок різниці тисків у початковому відділі системи жовчовиділення, жовчевих ходах, протоках і дванадцятипалій кишці. Тиск у жовчевих капілярах виникає внаслідок секреторної активності гепатоцитів, в ходах і протоках створюється скороченнями м'язового шару стінки узгодженими з моторною активністю протоків сфінктерів і жовчевого міхура, а так само перистальтичною діяльністю дванадцятипалої кишки.

Суттєву роль в організації спрямованого руху жовчі відіграє фізіологічний сфінктер Мірісі. Цей сфінктер утворений скупченням гладеньких м'язів в місці переходу печінкових протоків у загальну печінкову протоку і запобігає зворотньому плину жовчі при скороченнях жовчевого міхура.

Поза травленням сфінктер загальної жовчевої протоки закритий і жовч поступає в жовчевий міхур. Під час травлення жовчевий міхур скорочується, сфінктер загальної жовчевої протоки розслаблюється і жовч надходить в дванадцятипалу кишку. Вихід жовчі у дванадцятипалу кишку співпадає в часі з проходженням перистальтичної хвилі через ворота шлунка. Скорочення жовчевого міхура починається в області дна тіла при розкритій шийці міхура. У подальшому відбувається скорочення всього міхура (тиск в ньому підвищується до 200-300 мм.вд.ст.) і порція жовчі виходить в загальну жовчеву протоку. Тривалість скорочення жовчевого міхура залежить від кількості жиру в їжі. Така узгодженість діяльності забезпечується рефлекторними і гуморальними механізмами.

При надходженні їжі в травний тракт виникає збудження в рецепторному апараті ротової порожнини, шлунка і дванадцятипалої кишки. Аферентні імпульси по нервових волокнах поступають в центральну нервову систему, звідки по волокнах блукаючого нерва до м'язів жовчевого міхура і сфінктера Одді. Збудження викликає скорочення міхура і одночасне розслаблення сфінктера, що забезпечує виділення жовчі в дванадцятипалу кишку.

Основним гуморальним стимулятором скорочень жовчевого міхура є холецистокінін. Він викликає одночасне скорочення міхура і розслаблення сфінктера Одді, внаслідок чого жовч надходить у дванадцятипалу кишку.

В клінічній практиці при дослідженнях скоротливої функції жовчевого міхура, як стимулятори жовчовиділення, використовують олію, яєчний жовток, пілокарпін, пітуїтрин, ацетилхолін, гістамін, сульфат магнію.

Як біохімічна лабораторія організму, печінка виявляє різноманітні впливи на обмін білків, жирів і вуглеводів. Завдяки синтезу альбумінів (12-15 г на добу) вона забезпечує онкотичний тиск у внутрішньому середовищі організму і транспорт кров'ю слабо розчинених у воді речовин. У печінці синтезується майже 90% α1-глобулінів і 75% α2-глобулінів, які так само приймають участь у транспорті речовин. Ця фракція представлена значною кількістю гліко- і ліпопротеїдів, в ній є церулоплазмін, α2-антитромбін, гаптоглобін, α2-макроглобулін та інші. Печінкою утворюється більше 50% γ-глобулінів, у фракції яких є гемопексин, трансферин.-мікроглобулін, значна кількість ліпопротеїдів. Вона активно впливає на механізм згортання крові, синтезуючи фібриноген, фактори V, XI, XII, XIII, а також антитромбін і антиплазмін.

Значна роль печінки у перетворенні жирів, зокрема перетворення жирних кислот з коротким ланцюгом у вищі жирні кислоти. З ліпопротеїдів, які вона синтезує, суттєву роль відіграє холестерин, що є джерелом синтезу жовчевих кислот і гормонів. Особливою функцією печінки є синтез і витрата глікогену, що забезпечує підтримання вуглеводного гомеостазу (стабільногорівня глюкози). Зниження рівня глюкози в плазмі крові, що супроводжує зростаючі енергетичні потреби організму, викликає виділення гормонів наднирників і підшлункової залози (адреналін, глюкагон), які стимулюють процеси глікогенолізу в печінці і поступлення глюкози в кров. Частина глюкози використовується самою печінкою для синтезу жирних і жовчевих кислот, стероїдних гормонів, глікопротеїдів.

Здатність печінки запобігати дії токсичних речовин на організм (дезінтоксикаційна або бар'єрна функція), має значення для збереження життя в організмі через біотрансформацію отруйних речовин ендогенного і екзогенного походження. Бар'єрна функція печінки забезпечується:

1) зовнішнім бар'єром утвореним ретикулоендотеліальною системою печінки (зіркові ретикулоендотеліоцити, макрофаги, нейтрофільні лейкоцити), який приймає участь у знешкодженні отрут та хвороботворних агентів;

2) внутрішнім бар'єром, структурними елементами якого є ендотелій кровоносних капілярів, базальна мембрана, основна аморфна речовина та внутрішньоклітинні мембрани органел гепатоцитів ( ендоплазматична сітка, система канальців, апарат Гольджи тощо). Внутрішній бар'єр затримує перехід чужерідних речовин з крові та навколишніх тканин, одночасно створюються умови для функціонування клітинних та позаклітинних структур печінки - регуляторна роль бар'єра. Отруйні речовини можуть бути результатом гниття білка в товстій кишці (індол, фенол, скатол), які утворюються в процесі обміну речовин або надходять в організм з їжею (ксенобіотики). Реакції біотрансформації можуть здійснюватись через гідроксилювання (перенос атома кисню на молекулу "чужорідної" речовини з утворенням гідроксильної групи), кон'югації (з'єднання "чужорідної" речовини з молекулою глюкоронової, сірчаної кислот або з метальною групою, наприклад індолсірчаний, скатол-сірчаний, фенолсірчаний, нетоксичні парні ефіри), специфічної дії ферментних систем. З ферментів найбільше значення має глютатіонтрансфераза, яка здійснює біотрансформацію шляхом перетворення "чужорідної" речовини з допомогою глутатіона до передстадії маркаптоксилази, що виконує роль білка-ліганда, який трансформує "чужорідну" речовину в гепатоциті.

Сечовиноутворення є однією з найважливіших дезінтоксикаційних функцій печінки, яка полягає у перетворенні отруйних рештків білкової молекули в нетоксичну речовину. При дезамінуванні амінокислот, нуклеотидів та інших азотистих сполук печінка приймає участь в синтезі аміака, перевищення граничних концентрацій якого стає високотоксичним для організму. Дезінтоксикація аміака відбувається з використанням його для синтезу сечовини. Навіть при видаленні 90-95% тканини печінки зберігається функція дезамінування та синтезу сечовини.

Дуже тісно з функцією печінки пов'язаний метаболізм гормонів. В ній здійснюється інактивація адреналіна, норадреналіна, дофаміна, альдостерону, серотоніна, гастрина, андро- та естрогенів.

Loading...

 
 

Цікаве