WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Травлення в тонкій кишці - Лекція

Травлення в тонкій кишці - Лекція

Лекція на тему:

Травлення в тонкій кишці

План:

  1. Особливості травлення в тонкому кишечнику.

  2. Секреторна діяльність підшлункової залози

  3. Склад і властивості соку підшлункової залози

  4. Регуляція панкреатичної секреції

  5. Функції печінки

  6. Роль печінки в жовчоутворенні і жовчовиділенні

  7. Регуляція секреції і виділення жовчі

  8. Метаболічна функція печінки

Із шлунка їжа попадає в тонку кишку, де під впливом соку підшлункової залози і жовчі, які різко змінюють pH шлункового хімуєу, разом з соком кишки забезпечують подальший гідроліз харчових речовин при участі протеолітичних, амілолітичних та ліполітичних ферментів. Гідролітичні процеси закінчуються мембранним травленням, що створює умови для всмоктування продуктів гідролізу поживних речовин, вітамінів, мінеральних солей, води. Кишкою здійснюється екскреція, а крім того вона приймає участь у загальному обміні речовин в організмі.

Особливе місце в травленні і регуляції функцій травного тракту займає . дванадцятипала кишка в комплексі з підшлунковою залозою, печінкою та її жовчевивідним апаратом. Дванадцятипала кишка є центральним вузлом регуляції секреторної, моторної та евакуаторної діяльності шлунково-кишкового тракту. Клітинами її слизової оболонки синтезуються і секретуються численні біологічно активні речовини, які впливають на:

1) секреторну активність залоз шлунка;

2) ферментовидільну функцію підшлункової залози і активацію її ферментів;

3) жовчеутворюючу функцію печінки та жовчевиділення;

4) активацію ворсинок слизової і всмоктування;

5) регуляцію загального обміну.

В ділянці впадіння жовчевої протоки в дванадцятипалу кишку локалізується пейсмекер ритму, який задає ритм скорочень дванадцятипалій та іншим відділам тонкої кишки. Там же виявлені функціональні сфінктери, співвідношення моторної діяльності яких створює різницю внутрішньопорожнинних тисків у шлунку і дванадцятипалій кишці, що створює умови для евакуації шлункового вмісту в кишку.

Травлення в цьому відділі починається в порожнині кишки (порожнинне травлення), а продовжується в зоні глікокалікса і посмугованої облямівки ентероцитів слизової оболонки кишки (пристінкове травлення). Як порожнинне, так і пристінкове травлення відбувається під дією секретів підшлункової залози, соку кишки, при сприяючому впливі жовчі.

Підшлункова залоза - найбільша залоза змішаної секреції. Ендокринний відділ залози, представлений клітинами острівців Лангерганса, продукує гормони (інсулін, глюкагон та інші) безпосередньо в кров. Екзокринний відділ представлений патреацитами ацинусів, які секретують біля 25 травних ферментів та центрацінозними епітеліоцитами і клітинами вставних відділів дрібних вивідних протоків підшлункової залози, що секретують воду, карбонати, електроліти. Протеолітичні ферменти синтезують рибосоми, нагромадження секрету відбувається в цистернах саркоплазматичного ретікулуму, а наступні перетворення відбуваються в апараті Гольджі, де ферменти "пакуються" в зимогенні гранули. Амілаза та ліпаза виділяють без гранул. В слизовій оболонці головної протоки містяться бокаловидні клітини, що виділяють слиз. Виділення секрету проходить по мерокриновому типу. Панкреатичний сік поступає через систему вивідних протоків в дванадцятипалу кишку. Склад і властивості панкреатичного соку залежать від кількості і якості їжі.

У людини на протязі доби виробляється біля 1,0 л панкреатичного соку, лужної реакції (pH 8,0-8,5). Така реакція обумовлена йонами бікарбонату, які забезпечують нейтралізацію кислого шлункового вмісту та створюють в дванадцятипалій кишці лужне середовище, оптимальне для дії панкреатичних ферментів. Крім того в склад панкреатичного соку входять катіони Na+, K+, Ca2+, Mg2+ і аніони Сl-, HCO3-, HPO4-, а так само слиз. Концентрація бікарбонатів прямо пропорційно залежить від швидкості секреції. Між концентрацією бікарбонатів і хлоридів спостерігається зворотна залежність.

Підшлунковий сік має ферменти для гідролізу всіх харчових речовин: білків, жирів та вуглеводів.

Розщеплення білків здійснюють протеолітичні ферменти, які за механізмами гідролізу поділяються на дві групи: ендопептидази (трипсин, хімотрипсин, еластаза), що розщеплюють в білках внутрішні пептидні зв 'язки та екзопептидази (карбоксипептидаза А і В, амінопептидаза, діпептидаза), що розщеплюють в білках і пептидах кінцеві зв 'язки і звільнюють амінокислоти одна за одною. Панкреатоцити виділяють протеолітичні ферменти у вигляді неактивних проферментів трипсиногену, хімотрипсиногену, прокарбоксіпептидаз А і В, які активуються в дванадцятипалій кишці.

Трипсиноген перетворюється в активний трипсин при відщепленні гексапептиду ферментом ентерокіназою, що являється продуктом ентероцитів Брунерових залоз. Після утворення трипсина процес активації його попередника при pH 6,8-8,0 стає аутокаталітичним. Активний трипсин, що утворився, в свою чергу стає активатором хімотрипсиногену, прокарбоксипептидаз А, В і проеластази.

В панкреатичному соці містяться ліполітичні ферменти, які виділяються в неактивному (профосфоліпаза А) і активному стані (панкреатична ліпаза, лецитиназа). Панкреатична ліпаза гідролізує нейтральні жири до жирних кислот і моногліцеридів. Фосфоліпаза А розщеплює фосфоліпіди до жирних кислот. Гідроліз жирів ліпазою підсилюється в присутності жовчевих кислот та йонів кальцію.

Амілолітичний фермент соку (панкреатична α-амілаза) розщеплює крахмал і глікоген до ди- і моноцукрів. Дисахариди в подальшому перетворюються в моноцукри під впливом мальтози та лактази.

Нуклеотичні ферменти належать до фосфодіестераз. В панкреатичному соці вони представлені рибонуклеазою, що здійснює гліколіз рибонуклеїнової кислоти, та дезоксінуклеазою, яка гідролізує дезоксинуклеїнову кислоту.

Секреторні клітини підшлункової залози поза процесом травлення знаходяться у стані спокою і виділяють сік тільки в зв'язку з травною діяльністю шлунково-кишкового тракту.

Секреція підшлункової залози починається при дії нервових та гуморальних подразників, які поступають із їжею в травний тракт, а крім того при виді і запаху їжі, так само діє обстановка, в якій споживається їжа.

Як і при шлунковій секреції, процес виділення підшлункового соку поділяється на три фази: складнорефлекторну (мозкову або цефалічну), шлункову і кишкову.

Складнорефлекторна фаза починається не тільки при безпосередньому впливі їжі на рецептори ротової порожнини, але й при її виді, запаху та дії обстановки при якій вона споживається. Рефлекторне збудження залози виникає при поступленні їжі в порожнину рота, глотки і наслоюється на секрецію, яка вже почалась під впливом умовних подразників. Дуга рефлекса складається: з рецепторів порожнини рота, аферентних нервових волокон, які проводять збудження до довгастого мозку, де розташовані центральні парасимпатичні нейрони та інших підкоркових центрів, еферентних волокон вагуса і секреторних клітин підшлункової залози.

Шлункова фаза секреції панкреатичного соку є наслідком поступлення їжі в шлунок. Збудження підшлункової залози збільшується при механічному, хімічному та гуморальному впливі на рецептори слизової оболонки шлунка. Аферентні імпульси, що виникають при подразненні цих рецепторів слизової, по чутливим висхідним шляхам надходять у довгастий мозок до ядер блукаючого нерва, звідки по еферентних волокнах досягають підшлункової залози. Хімічними подразниками є як речовини, що виробляються в самому шлунково-кишковому тракті, так і ті що знаходяться в їжі. Природніми подразниками, які викликають збудження у підшлунковій залозі є HCl, овочеві соки, жири та продукти їх гідролізу.

Гуморальними стимуляторами секреції підшлункової залози в цю фазу є гастрин та гістамін. Гастрин посилює вихід бікарбонатів, ферментів на загального об'єму секрету, а також активує EC-клітини дванадцятипалої кишки. Дослідженнями встановлений стимулюючий вплив на секрецію протеїназ ацинарними клітинами підшлункової залози пепсиногену, що знаходиться у крові.

Кишкова фаза секреції починається з моменту попадання хімуса в дванадцятипалу кишку. В цю фазу секретується більша частина панкреатичного соку. Кількість і склад секрету залежить від якості і кількості хімусу, що поступив. Контроль за поступаючим вмістом шлунка здійснюється рецепторами дванадцятипалої кишки. Секреція в цю фазу контролюється центральною нервовою системою і розвивається під впливом гормонів кишки. Доведено існування тісної взаємодії між дванадцятипалою кишкою та підшлунковою залозою на основі дуоденопанкреатичних рефлексів. Спільність інервації підшлункової залози, дванадцятипалої кишки і печінки з її жовчевими ходами зобумовлює їх тісну взаємодію та взаємоспівдію. Надходження хлористоводневої кислоти і продуктів перетравлення їжі у верхній відділ тонкої кишки стимулює секрецію підшлункової залози. Стимуляція продовжується при поступлення жовчі у дванадцятипалу кишку і нових порцій перетравленої їжі в голодну кишку.

У цю фазу основна роль у стимуляції підшлункової залози належить кишковим гормонам - секретину та холецистокініну. Секретин звільнюється при дії HCl на S-клітини дванадцятипалої кишки (див. схему).

Під його впливом виділяється велика кількість соку підшлункової залози багатого на бікарбонати і бідного на ферменти, тому що він діє переважно на епітеліальні клітини протоків і майже не впливає на панкреатоцити. Подібну дію має і ВІП. Холецистокінін переважно діє на ацинарні клітини, при цьому збільшується секреція панкреатичного соку багатого на ферменти. Вивільнення холецистокініну з І-клітин слизової дванадцятипалої і голодної кишки найбільше стимулюють продукти початкового гідролізу білків і жирів їжі та аміно-кислотж^Збільшують концентрацію протеолітичних ферментів гастрин і бомбезин, в меншому ступеню хлористоводнева кислота.

Рис. 6. Нейро-гуморальні механізми регуляції підшлункової залози

1 - панкреатоціти тіла залози

Loading...

 
 

Цікаве